Сміттєпереробний завод у Львові: політика, замішана на смітті

Ну от, після заяв голови Львівської ОДА, тепер усе більш ніж очевидно: центральній владі не потрібен сміттєпереробний завод у Львові. Принаймні поки що, поки триває президентська кампанія.

Чому? Якщо відверто, то цей успіх (і наголошу - такий завод міг би стати прикладом для всієї України!) автоматично додавав би балів передусім кандидатові в президенти Андрієві Садовому, а не іншому кандидатові - Петрові Порошенку. Тому й палиці в колеса у справі побудови заводу.

З упевненістю можна говорити: на сьогодні місто Львів готове до побудови сміттєпереробного заводу. Але дивитися на це питання треба в ретроспективі. Варто лише згадати сміттєву блокаду Львова два роки тому – і сліпому стане все видно. Це політика, яка в нашому випадку замішана на смітті.

Львів’янам не потрібно довго нагадувати про сміттєву блокаду міста. Відтоді Садовому постійно закидали питання сміття. А що ж Садовий? А він говорить: ви влаштували сміттєву блокаду - ми це пережили, ми взяли 25 мільйонів євро кредиту від Європейського банку реконструкції та розвитку, взяли 10 мільйонів гранту від різних екологічних фондів, з міського бюджету великі кошти виділили. Зауважте, ні копійки державних грошей! І вже коли процес на завершальній стадії - раптом з’являється групка так званих активістів, які проти. Все б нічого, але їх підтримує представник президента на Львівщині!

Я вважаю, окрім політичної оцінки, цьому діячу треба дати й іншу – адже тут очевидне зловживання владою та службовими повноваженнями. Це компетенція Міністерства екології – оцінювати можливий вплив заводу на довкілля. І такі заяви голова ЛОДА, тим паче листи напередодні такої оцінки – з юридичного погляду, стаття Кримінального кодексу!

Зрозуміло, динаміка підтримки кандидата Садового росте – і, відповідно, включаються різні механізми, як два роки тому. Не відкидаю, що можуть знову вдатися до сміттєвої блокади міста – і Львів почне обростати непотребом. Такі методи ганебні, але теперішня влада керується принципом: мета виправдовує засоби. А мета – за будь-яку ціну зберегти президентське крісло.

Якщо подумати логічно, то центральна влада мала би бути зацікавлена в побудові сміттєпереробного заводу, мала би спряти у цьому питанні. Адже за своєю суттю держава де-факто представляє спільні інтереси громад. А інтереси львівської громади – власне в появі заводу.

Що ж отримали ми? Центральна влада маніпулює цим питанням та кренить його в тому напрямку, який в той чи інший момент диктує політична ситуація.

Проблема сміття – це загальнонаціональна проблема. Скільки є стихійних звалищ в країні – і досі жодного сміттєпереробного заводу!

Держава давно мала б зайнятись цим - створити національну програму. Львів – велике й прогресивне місто, з гарною репутацією серед міжнародних партнерів. Нам вдалося знайти гроші на такий великий проект, як завод. Але чи зможуть менші міста знайти таку велику, але таку потрібну суму? Сумнівно.

Утім, йдеться не лише про фінансування. Держава також мала би подбати і визначити місця під сміттєпереробні заводи за межами населених пунктів. Бо ж, нагадаю, ці землі – саме в розпорядженні ОДА та райадміністрацій, тому без участі держави – ніяк.

Що ж до Львова. Сміттєпереробний завод точно збудують. Рано чи пізно. І, найімовірніше, зведуть його таки в межах міста, бо область не запропонувала жодної гідної ділянки, яка би відповідала всім вимогам.

Цей завод стане зразком для всієї України. І якщо Садовому треба стати президентом, щоб вирішити це питання – хай буде так.