Снайпер Юля
Суспільство

Снайпер Юля

Чи важко бути жінкою-снайпером?

Володимир Рихліцький, 14 серпня 2014 14287 0

Юля – єдина жінка-снайпер, яка зараз тренується на Яворівському полігоні. Вона – контрактник і вже 5 років служить у війську. Має дві вищі освіти: цивільну – економічну та військову – зв’язківець. Юлі 27 років. Вона закінчила Полтавський військовий інститут зв'язку, після чого була направлена в Херсон, а вже звідти перевелася у 80-ту окрему аеромобільну бригаду, що дислокується у Львові.

«Взагалі-то я за професією механік-зв’язковий, але записали у снайпери, бо добре стріляю. СВД (Снайперська гвинтівка Драгунова, – ред.) – це сила. Мене так нічого не «пре», як СВД», – жваво розповідає Юля.

Зараз на полігоні 20 жінок. В основному – це медики та персонал, який виконує «паперову» роботу.

Поцікавилися, чи важко психологічно бути єдиною жінкою серед кількох сотень чоловіків.

«Ні, взагалі не важко. Найголовніше знати, куди посилати, – віджартовується. – Перед чоловіками потрібно одразу ставити психологічний бар’єр. Якщо ти на полігоні, то ти не жінка – ти військовослужбовець, такий як інші».

До своєї СВД дівчина-військовослужбовець ставиться як до чогось більшого, ніж просто зброї. Навіть дала їй ім’я.

«Три місяці тому взяла до рук «снайперку». Це була моя мрія. Мою «снайперку» звати Міра, моя «масічка».

Показує сфотографовані результати стрільби – 92% влучання у «десятку» зі ста метрів. Результат кращий, ніж у багатьох чоловіків-професіоналів.

«Тренування у нас щоденні. Не стріляємо тільки в неділю, – продовжує Юля. – Підйом о п’ятій ранку, зарядка, отримання зброї і сніданок. Далі – шикування та початок занять. Заняття з перервою на обід тривають до 6-ї вечора. Раніше я на 8-му ранку приходила на роботу, а о 6-й вже була вільна, а коли в частині провели мобілізацію, то повністю все змінилося».

Каже, що якби завтра сказали їхати на схід, то їй потрібно 15 хвилин, щоб зібратися. «Я вже не можу. Я всім кричу, заберіть мене. Мене питають: «А що ти там будеш робити?» Так образливо… Це моя робота. Я пішла свідомо, знала куди йду».

Снайпер розповіла, що сильними потрібно бути не тільки військовослужбовцям на тренуваннях і на полі бою, а й жінкам, які чекають їх вдома.

«Дружини телефонують і плачуть в трубку. Та ти відправила чоловіка – підтримай його морально. Скажи, що у тебе вдома все добре. Йому вже легше буде служити. Він морально це витримає. А коли в нього діти плачуть, дружина плаче, а мама вже хоронить… – із силою в голосі говорить Юля, –…Хочеться взяти усіх мам, дружин і сказати: «Ми не брали тих чоловіків, які не хочуть служити. Ми питали. Були ті, які говорили «ні». Таких ми одразу відправляли. Нам вони не потрібні. Але ось це «бабське ниття…».

«Чи важко бути жінкою на полігоні? Мені – ні, а декому – важко. У мене проблем менше, бо не маю дітей. А жінкам, які мають дітей, справді важко, бо ж потрібно їх зараз до школи підготувати…»

«Я краще буду тут на полігоні і вдосконалюватиму свої навички, ніж прийду додому, в чотирьох стінах увімкну телевізор чи ноутбук, і спостерігатиму як йде війна… Просто дах зносить».

Каже, що найважче – чекати тих, хто зараз на війні.

«Я теж чекаю своїх хлопців. З деякими їли з однієї ложки, але не дочекалася. Коли це стається, то першу добу ти не віриш, обдзвонюєш всіх знайомих… Важко. Особливо важко чути, що їх вбили. Поранили – добре, жити буде, все добре, а от коли вбили…», – задумано продовжила дівчина.

Вона ні на що не скаржиться. Годують добре. Форма і зброя є. Дуже тішиться, коли волонтери привозять каву та солодощі. Особливо – згущене молоко.

«За тарілку смаженої картоплі з котлетою віддала б півцарства», – жартує Юля.

Колеги часто порівнюють її із Надією Савченко. Однак дівчина обурюється, не хоче виділятися серед інших. Крім того, Юля – десантник, а ВДВ, каже, в полон не здаються. «Не наше це!».

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук