Соціальні послуги в громаді у час війни: ризики й можливості

Повномасштабне вторгнення Росії в Україну стало викликом для нашої країни. У багатьох людей погіршилося не лише фінансове, а й психологічне становище, чимало українців опинилися у складних життєвих обставинах й потребували підтримки з боку держави.

Базовими елементами соціального захисту населення, що спрямовані на подолання чи мінімізацію складних життєвих обставин, є соціальні послуги. В умовах воєнного стану для того, щоб підтримати вразливі групи населення, надавачі соціальних послуг, в тому числі Центр «Джерело» були змушені діяти екстрено (кризово). На другий рік війни соціальні послуги дещо трансформувалися і перейшли від кризового втручання до надання базових послуг.

Якщо у перші місяці повномасштабної війни соціальні послуги були більше сфокусовані на кризову підтримку, адже чимало людей втратили житло, речі, і їм у цьому плані треба було більше допомагати, то зараз хвиля великої кількості внутрішньо переміщених осіб пройшла й пріоритети дещо змістилися. Зокрема, починаючи з 2023 року, пріоритет змістився від потреб ВПО до жителів Львова та громади, що також перебувають у скруті. Прийшло усвідомлення, що маємо реагувати й на своїх людей. Тож, почали балансувати й надавати рівноцінні послуги.

Крім того, на початку повномасштабної війни у нас була велика підтримка донорських організацій для надання соціальних послуг, а вже з минулого 2023-го і цього, 2024-го ми відчули зменшення такої допомоги. Працівники соціальних закладів часто опинялися сам на сам з тими ресурсами, які мають. Самі прихистки почали закривати, адже термін донорської підтримки минув. Позиція донорів досить логічна – за два роки війни люди уже мали б самостійно знайти вихід із ситуації, що склалася.

Досі є чимало стереотипів і упереджень щодо надання соціальних послуг. Наприклад, торік було проведено соціологічне опитування, респондентами якого стали батьки дітей з інвалідністю, зокрема з інтелектуальними, сенсорними, поведінковими, психічними порушеннями та порушеннями опорно-рухового апарату, що проживають у 21 області України, у тому числі Львівській. Так ось, більшість опитаних зазначили, що отримали фінансову і натуральну допомогу.

Після 24 лютого 2022 року за отриманням соціальних послуг зверталися 62% опитаних. Здебільшого, це було звернення до відділу соціального захисту, а також до громадських організацій, соціальних служб, міської або сільської ради, ІРЦ, ЦНАПу. Серед послуг переважали: реабілітація дітей з інвалідністю, отримання допоміжних засобів, державні виплати, прохання про грошову та гуманітарну допомогу, психологічна допомога, встановлення групи інвалідності, отримання статусу ВПО, соціальна допомога, соціальний супровід, пролонгування документів, соціальне таксі тощо.

Практично всі опитані отримувачі допомоги дізналися про цю можливість від друзів, знайомих, інших батьків та з соціальних мереж. Є незначний відсоток тих, кому про допомогу розповіли соціальні працівники.

Важливо, що лише 50% опитаних знають, що таке послуга раннього втручання для дітей з групи ризику або дітей з інвалідністю. Найбільш необізнаними виявилися жителі з Рівненської та Київської областей. З-поміж вибірки опитаних, послугу Раннього втручання отримували лише трохи більше ніж 19%. Найкраща ситуація на Львівщині, найнижчі показники – на Київщині та Рівненщині.

З переліку соціальних послуг, на які має право сім’я, що виховує дитину з інвалідністю, більшість опитаних відзначали ті, в яких зацікавлені в майбутньому. Серед таких послуг у найбільшому пріоритеті – консультування, соціальна реабілітація, соціальний супровід, натуральна допомога, денний догляд в установі, супровід під час інклюзивного навчання.

Поміж тим, ми маємо навчитися працювати з ветеранами та їхніми сім’ями. Новими компетенціями, що точно важливі для соціальних працівників, є медіація, врегулювання конфліктів як на рівні сім'ї, так і в громаді. Залежно від площини проблеми, медіаторами можуть бути як психологи, фахівці соціальної роботи, так і юристи.

Є чимало питань, що потребують змін, наприклад, підвищення якості освітніх послуг, брак асистентів учнів і помічників вчителів, брак фахівців у роботі з дітьми з особливими освітніми потребами (ООП), підготовка корекційних педагогів та інших фахівців, доступ до соціальних послуг, покращення якості надання соціальних послуг, брак корекційних занять, гуртків та іншого дозвілля для дітей, виховання толерантності, покращення безбар’єрності громади, розширення інклюзивних освітніх послуг для підлітків з ООП, підхід вчителів до розуміння і врахування потреб дітей з ООП, соціалізація дітей, реабілітація і збільшення кількості реабілітаційних установ, збільшення фінансової допомоги, збільшення поінформованості про потреби людей з інвалідністю, психологічна підтримка сімей, просвітництво серед медичних працівників про потреби дітей з ООП, покращення інклюзивних медичних послуг, центри денного перебування для дітей віком 18 років і старші, доступ до транспорту, збільшення кількості ІРЦ.

За результатами ще одного дослідження «Про розвиток соціальних послуг під час війни» виявили проблему відсутності єдиного підходу до структурної організації системи надання соціальних послуг у територіальних громадах. «На питання Що хотіли б покращити для того, аби соціальні послуги стали якіснішими?», однією з найпоширеніших відповідей була потреба в інформуванні про соціальні установи, які надають соціальні послуги. Гострота потреби у такій інформації може бути пов’язана, зокрема, з різноманітністю способів організації системи надання соціальних послуг у громадах. Адже в одних є створено структурний підрозділ – управління соціального захисту населення, в інших таке управління перебуває в процесі ліквідації. Існують громади, в яких створено відділ розвитку соціальної сфери при виконавчому комітеті міської ради, а структурний підрозділ управління соціального захисту населення відсутній.

Ідентична ситуація і з комунальними надавачами соціальних послуг – територіальними центрами соціального обслуговування: в одних громадах їх створено, а в інших – ні, а є лише уповноважена особа – соціальний працівник, який надає соціальні послуги. В одних громадах створено й управління соціального захисту населення, і територіальний центр соціального обслуговування, і центр надання соціальних послуг, в інших – може бути лише відділ соціального захисту населення при виконавчому комітеті міської ради. При цьому, законодавчо не передбачено однакової для всіх територіальних громад структури системи надання соціальних послуг.

Якщо говорити про інтегрованість, взаємодію, то ще більше посилилося те, що між собою не співпрацюють різні сфери, відомства та міністерства. Тобто, у нас досі немає єдиних реєстрів, де можна було б побачити та проаналізувати про отримані послуги чи матеріальні допомоги родини.

Відсутність єдиного підходу призводить до хаосу самої системи в межах держави. Так, до прикладу, внутрішньо переміщені особи, тимчасово зупиняючись в іншому регіоні, не знають, де шукати надавачів соціальних послуг певного міста чи села, а пошуки центру надання соціальних послуг можуть бути невдалими, оскільки у відповідній громаді такі функції може виконувати зовсім інша установа або ж особа. В цьому випадку доцільно було б запропонувати громадам або єдиний універсальний підхід до структури системи органів, що надають соціальні послуги, або декілька альтернативних підходів, які б враховували кількість населення та обсяг території, особливості взаємодії органу місцевого самоврядування та органу державної виконавчої влади.