Страх і ненависть посеред нас?

Ненависть, вербальна і фізична агресія, підігравання радикалам, залежність медій від кон’юнктури та влади, яка іде на задоволення бажань нею ж зманіпульованої «вулиці», нехтування правами людини і загрозами, які створюють екстремісти на вулицях, абсолютна лояльність до стигматизації людей з іншими поглядами, нехтуваня публічними проявами ксенофобії, академічна несвобода, безкарність – це все рано чи пізно призводить до неконтрольованих і непрогнозованих трагедій, одна з яких сталася вчора, як ілюстрація інтелектуальної безвиході Польщі.

Ну, а посвідка «преси» у нападника, яка, як і у нас, відкриває усі двері – це вже сигнал до професійної спільноти, що найвищий час виробляти правила. Я, наприклад, поняття не маю, чи справді є журналістами всі, хто шукає «гаряченьке» на балконах ВРУ.

Варто й українцям у дзеркало подивитись з нашими смолоскипними маршами, ксенофобами і маніпуляторами в ролі «експертів» чи «лекторок» на телеканалах, байдужістю до насилля над «не такими», знеціненням, цькуванням інакодумців, заграванням з радикальними організаціями і повною бездіяльністю наших «служб». Чи наших – теж питання?

Доброту нам треба в суспільстві плекати, вчитись цивілізовано дискутувати на дражливі теми, а не гавкати і жерти одне одного, тавруючи з розгону. Це все уроки.

Достойний чоловік був мер Ґданська Павел Адамович. Двадцять років служив громаді. Був приязним до України і чутливим на несправедливість.

RIP