Сверстюк: Під час ІІ Світової на Волині не було ненависті до поляків

Учасник ініціативної групи «Першого грудня», відомий інтелектуал, дисидент Євген Сверстюк згадує: на Волині у 1943-му були антинімецькі та антисовєтські настрої. Поляки ж «плуталися під чужими колесами і контактували то з німцями, то з совєтськими партизанами». Він наголошує, що в народі не було ані приязні, ані ненависті до поляків.

Про це повідомили в прес-центрі Центру досліджень визвольного руху.

Дисидент розповідає, що в 1943-му в німецьких каральних акціях на українські села брали участь польські шуцмани. «Як поляки могли бути на боці німців — то в голову не вкладалося… Польська держава багато зробила для ворогування поляків з українцями, але нічого не зробила для солідарності двох християнських народів, загрожених безбожними режимами зі Сходу та Заходу».

Фактично поляки на Волині були жертвами егоїстичної політики своїх короткозорих вождів, робить підсумок Сверстюк, тому польське населення Волині не солідаризувалося з українським антинацистським опором: «Воно живилося пустими чутками з Лондонського еміграційного центру про відновлення Польщі на Волині та Галичині».

«Чи були на Волині настрої антипольські? — згадує він. — В уявленні підлітка, який усім цікавився, були настрої антинімецькі та антисовєтські. Поляки ж плуталися під чужими колесами і контактували то з німцями, то з совєтськими партизанами. В народі ж не було ані приязні, ані ненависті до поляків».

Євген Сверстюк розповів, що польсько-український конфлікт розробляли і німецькі спецслужби, а про його початок немає жодних документів. «Відомо тільки, що польський еміґраційний центр в Лондоні був підбадьорений обіцянками Кремля і активізував дії на територіях, контрольованих УПА. Відомо також, що УПА відповідно організувала антипольські операції», — пише він.

 «Важко уявити собі, який сенс був в УПА, маючи перед собою смертельних і сильних ворогів — гестапо і НКВД, воювати ще й з польським населенням, — розмірковує очевидець. — Але зрозуміло, що за напад на оселю батьків сини мстять жорстоко і сліпо. Треба тільки ясно усвідомити, що то були не державні акції, бо ж усі міста були в руках німців, які повсюдно організовували каральні операції. Сили УПА були не настільки великими, щоб контролювати територію. Але, хоч-не-хоч, мусіли обороняти».

Євген Сверстюк підкреслив: «Нерозумно говорити про геноцид проти поляків. Цей термін треба вживати коректно: геноцид планує і організовує держава з її засобами забезпечення раптовості і секретності. В даному ж разі були швидше залякувальні демонстративні акції, в яких могли й звучати голоси типу "ми вас усіх викорінимо". Але вже в іншому, галицькому регіоні, контрольованому УПА, таких голосів не було, бо не було "відплатних акцій"».

«Серед усіх учасників війни виділялися особливо жорстокі карателі. Розпалена уява деяких істориків готова ототожнювати їх з національною психологією українців, поляків, німців чи росіян, — розповідає Сверстюк. — В цьому нема правди. Це споконвічний метод нагнітання ненависті до ворога в час війни. На жаль, є такі, що продовжують це й нині».

На позовах з минулим ніхто не виграє, наполягає Сверстюк. Таку ж думку висловлюють члени створеного цього місяця в Україні громадського комітету «Примирення між народами». Президент Леонід Кравчук, Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет, Високопреосвященніший Симеон, митрополит Вінницький і Барський УПЦ, Емеритований Верховний Архієпископ УГКЦ кардинал Любомир Гузар, Іван Васюник, Володимир В’ятрович, Мирослав Маринович, Марія Матіос, Борис Олійник, Ада Роговцева та Ігор Юхновський звернулися до українського та польського суспільства зі словами співчуття та підкреслили важливість добросусідських відносин сьогодні: не допустимо, щоб пам’ять стала інструментом руйнації порозуміння.

Нагадаємо, що у 1942—1947 роках точилася Друга польсько-українська війна, яка розгорнулася в рамках Другої світової війни. Війна йшла за українські території, які до 1939 року входили до складу Польщі (Холмщину, Волинь, Галичину), на яких українці хотіли створити власну державу, а поляки бажали відновлення довоєнних кордонів. Проте питання кордонів вирішилося після Другої світової без участі українців і поляків, після чого комуністична влада Союзу та Польщі насильно змінила етнічну конфігурацію західноукраїнських та східнопольських територій.