Свято Людкевича

Чи має виробництво дбати про здоров’я робітників? Чи мусить працівник торгівлі мити руки і бути охайним? Чи може жінка без чоловічого супроводу піти до театру? А очолити підприємство? На цьому тлі розпочинається і розквітає діяльність Станіслава Людкевича (1879-1979) – музичного митця і вченого, що його життя охопило аж століття. Відокремившись незримим муром від польського і єврейського світів, у Львові минала доба революційного Франка, на неї насувалась доба митрополита Андрея; люди переселялись до міст, усвідомлювали власну національність, дбали про гігієну й економіку, а Людкевич жив музикою. Вже незабаром у Львові відбуватиметься «Людкевич Фест», тож чому б не перелічити сім причин, навіщо місту ще й такий музичний фестиваль?

Причина перша – суто практична

Серед радянських знавців живопису, які сягнули наших часів, є особи неабияк здивовані світом, де мистецтво підлягає продажу. Річ у тім, що праці місцевих малярів оцінюються дорожче за картини умовної уславленої N-ської школи та й з гучними прізвищами, що їх рясно розпорошено усіма музеями світу. Пояснення просте: найбільше вартує саме те достоту майстерне, чого немає деінде. Окрім автентичних звуків коліс, які котяться старою бруківкою, у Львові мали б існувати строкаті музичні шати міста, але ж… Великі львівські фестивалі зазвичай послуговуються «залізною» европейською клясикою, нехтуючи досі збереженими в архівах нотними записами галицьких композиторів. Чи багато їхніх прізвищ ми знаємо? Там, де запилюжені мовчазні мельодії мали б змогу прикрашати образ міста, маємо доволі гучні популярні співи у книгарні і чудового сивого пана, який вивчає грубезний том… із ватою у вухах. Подеколи пан витягає імпровізованого корка, аби із кимось привітатися.

Причина друга й архітектурно-дедуктивна

При кінці ХІХ століття у Лемберзі вирують пристрасті навколо зведення нового міського театру. Архітектори змагаються щодо його вигляду, всі охочі сперечаються щодо місця, де він має бути. Коли театр таки постає, зчиняється боротьба між кандидатами на посаду керівника нового храму муз. Затяте боріння незбагненно призводить до появи першої львівської… фільгармонії, а легендарний фільгармонічний сезон 1902-1903 років сенсаційно і рясно постачає до Львова провідну европейську музику.

Людкевич, якому ще немає двадцяти п’яти років, вже писав музичні твори. За часів відсутності якісного і поширеного звукозапису, він на тих концертах захоплений можливістю слухати. Згодом Людкевич виснує, що без того сезону він не був би тим композитором, яким став. У такий вибагливий спосіб архітектура виконує роль долі, а людські життєписи огортають теплом міські кам’яниці.

Третя причина

Допитлива. Попри війни, суспільні негаразди і тисячі пожадливих до часу дрібниць на щодень, Станіслав Людкевич прагнув, аби на музиці зналося якнайбільше людей. В часі, коли книжка була чи не найкращим засобом поширення знань, він створює підручника «Загальні основи музики», який є «зрозумілий для всякого інтелігентного самоука». У 1930-33 роках саме Людкевич піклується про музичну частину «Книги знання» – тритомної Української загальної енцикльопедії. Як додаток до часопису «Боян» з’являється Мала музична енцикльопедія – також завдяки пану Станіславу. Він не лише серед тих, хто започаткував Музичний інститут імені Лисенка у Львові. Пан керівник і викладач дбав також про десять (!) філій інституту у менших містах. Скидається на те, що сьогодні Людкевич створював би музичні курси у Всемережжі.

Причина четверта, довготривала

Не всім «пощастило» почергово ставати громадянами трьох держав, перебуваючи в одному місті. Не всі втрапляли у вир кількох воєн, служили у війську, ба навіть ставали полоненими. І зовсім не всі за цих умов казали про роботу на довшу мету. Незбагненність Станіслава Людкевича полягає на тому, що його столітнє життя, забувши про те, що діється на світі, перетривало декілька спроб апокаліпсису. Дехто зауважує, що не так уже й багато композитор, власне, створив, але якої віри в людство і в музику це потребувало?

Причина п’ята

Найкоротша, однак чи не найголовніша. Людкевич любив котів. Ні, зовсім не у той садистичний спосіб, яким було улаштовано такого собі «фортепіяна» з тварин у XVI столітті. Леви, до речі, теж коти.

Шоста причина

Та, що єднає несумісне. У Львівському університеті Людкевич студіював фільольоґію, а згодом викладав у гімназіях українську мову. У його бібліотеці сила-силенна німецьких книжок, проте він сам, яко просвітник, пише влучно, легко і прозоро. Тоді, коли у Львові ще діють випозичальні нот для домашнього музикування, ніби один Людкевич вболіває за фортепіян і прагне, аби люди розуміли, як зсередини влаштована музика. Ніби другий, геть інший Людкевич гаряче пропагує гру на бандурі і розповідає про цей інструмент в Галичині. Ніби один Людкевич просуває европейську широчінь і щосили бореться із вузьконаціональним невіглаством. Ніби ж другий Людкевич збирає, записує на фонограф і обробляє народні пісні, видаючи цю працю у Науковому Товаристві імені Шевченка. Врешті-решт, його метою є боротьба проти нещирості й обмеженості, ба більше – проти усієї «пансько-анемічної штукатерії». Він прагне не лишень суто музичної, а й суспільної гармонії.

Сьома причина

Остання і позачасова. Так само, як Франко, Людкевич здобуває власне житло щойно наприкінці життя. І він присутній у тій-таки віллі на Снопкові, ба навіть у теперішній Національній музичній академії при вулиці Нижанківського. Проживши власне, не календарне століття, Людкевич мав час для музики, для учнів і для мовчанки. Зрештою, вже серед непогамовної радянської дійсності він знав, що це є час зневажати кривду і не мати її за щось визначальне. Він умів натхненно посварити українську громаду, бо ж вона вправно не забезпечує матеріально своїх митців, і водночас він умів бути десь поза дійсністю. Марко Антонович оповідає свій яскравий спогад: 1941 року, коли вулицями лунали вибухи й обстріли, у вечірній консерваторії музична громада не наважувалась вийти надвір. Станіслав Людкевич, покрутивши свої уславлені вуса, прочиняє двері і йде, сказавши: «Я мушу бути вдома, а тут… щось повидумували».

«Людкевич Фест» відбуватиметься 8-17 вересня у десяти львівських локаціях. Програма фестивалю містить не лише концерти,а й низку заходів про історію, мистецтво і класичну музику серед сучасності.