Теплий джаз для холодних днів

Ні, це не запізніла рецензія, хоч цей концерт і відбувся майже рік тому, а диск був виданий за кілька місяців, тобто доступний на прилавках магазинів вже майже рік. Річ в тому, що серед сучасного українського продукту геть нечасто зустрічається такий, що може привернути до себе увагу своєю якістю, а не новизною. А цей альбом саме такий, і тим, хто ще не звернув на нього увагу, слід обов'язково це зробити.

Отож: київський джазмен Ігор Закус - уродженець Червонограда, за музичною освітою - «духовик», який перекваліфікувався на бас-гітару і досягнув з нею звання найкращого басиста України та офіційного демонстратора продукції фірми Fender. А це, погодьтеся, вже немало. Як будь-який вроджений музикант, він не обмежується одним стилем і не соромиться акомпанувати естрадним виконавцям - Повалій, Білик, ВІАгрі... І ось на відкритті минулорічного сезону Закус зі своїм «z-band» відіграв в Києво-Могилянській академії програму, складену з творів двох попередніх альбомів. Концертний запис і так зазвичай виграє в «студійників» по драйву й теплоті, а в цьому випадку результат перевищив усі сподівання: Закус черговий раз показав себе майстром на всі руки. До речі, його завдання складніше, ніж у музикантів зазвичай: переважно бас сприймається як акомпанемент, в який особливо вслухатися нічого. Закус же переважно веде на басу власну мелодичну лінію, не ховаючись за іншими інструментами, але й не глушачи їх. Музика від такого підходу стає поліфонічною і, місцями, поліритмічною - складною для аналізу, але від того не менш легкою для прослуховування.

Перша композиція - «Boystoon» - одразу налаштовує на відповідний фанковий лад. Закус то веде свою партію в унісон з саксофоном, то, поки клавішник і гітарист відволікають публіку обманним маневром, грає під сподом якісь прифанковані мотивчики, схожі  на теми до восьмибітних ігрових приставок, а на кінець композиції відривається в соло. «Як вдома» - лірична, навіть дещо меланхолійна, де ліричні й дещо «розлізлі» мотиви переплітаються із серйозними й зібраними; поєднання клавіш і басу тут просто перфектне. Така ж лірична «Колискова» не стільки заколисує, скільки ніжно стверджує радість життя. Почавши із сольного вступу, Закус далі випускає поперемінно всі інструменти на перший план, а сам ховається в повторюваному акомпанементі. Після третьої по порядку ліричної «Пісні для коханої», як на мене, надто розтягнутої в часі, йде нарешті стандартно-джаз-роковий, але несамовито драйвовий «Speace Dog» з розкішною духовою партією. В «Jaco blues» музиканти блюзують недовго, зриваючись на звичний ф'южн десь на третій хвилині. За цим слідує пронизлива «Присвята», а за нею - завершальний «Zakus was here», жвава, як  «Speace dog», але дещо менш драйвова і більш імпровізативна, більше схоже на сейшн, ніж на заздалегідь прописану композицію.

Окремо треба відзначити звук, з яким на наших записах часто буває проблема. Тут він виставлений перфектно: кожен інструмент добре прослуховується, тембри м'які, але виразні. Звісно, альбом не рекомендується до прослуховування на поганих колонках зі слабким або перетягнутим басом, оскільки тоді самого Закуса з бас-гітарою або не буде чути, або звук буде «пукати» і музика буде втрачена. Хоча тембр його гітари настільки насичений, що добре прослуховується навіть на посередніх мультимедійних колонках.

Атмосфера альбому - по-домашньому затишна, реакцію публіки місцями чутно протягом композиції, але загалом вона не заважає. Загальне враження залишається дуже позитивним: концерт хочеться слухати раз-по-раз, а заодно порівнювати зі студійними версіями, так що альбом можна рекомендувати для першого знайомства з музикою Ігоря Закуса, а якщо хтось не знайомий - то й з українським джазом взагалі. Єдина претензія, яку можна пред'являти взагалі - це вибір самого жанру ф'южн: як і більшість добре відомих напрямків джазу, він, здається, вже вичерпав себе. Але це питання потребує окремого розгляду...

Ігор Закус. Zakus was here (live). Jazz-коло, 2007.

Фото з сайту www.umka.com.ua