«Територія незламних матусь»

Два чудернацькі будиночки в районі Тракту Глинянського у Львові одразу привертають увагу. Адже своїм модерним виглядом вирізняються з-поміж міської архітектури. Простора територія із озером поруч теж нетипова для густо забудованого Львова.

Поміж тихого і сучасного простору чути…дитячий гомін. Він прорізається одразу, як підходиш – дзвінко і трохи незвично серед сірих кольорів та тиші цього незвичного місця. Діти, які сміються і забавляються. Діти, яким довелося втікати від жорстокої, кривавої і всепоглинаючої війни.

Це містечко «Незламні матусі», територія жінок та дітей, які покинули дім через війну. Чоловіків тут не поселяють. Подібних помешкань в Україні немає. Назва – символічна, адже підкреслює стійкість та мужність українських матусь.

ZAXID.NET поспілкувався з жінками, які евакуювалися з рідних місць, щоби подарувати дітям надію на майбутнє. Тепер вони мешкають у Львові, у містечку, і діляться своїми історіями про те, як довелося покидати дім і бігти…Чимдуж бігти від війни…

Взяла трьох дітей, четверте маля ще носила під серцем, і виїхала

Серед мешканок містечка 32-річна Ольга Шевченко із Лисичанська Луганської області.

Початок війни Ользі згадувати важко – обстріли в Лисичанську були дуже часто. А вона лежала в лікарні із коронавірусом.

Серед мешканок містечка 32-річна Ольга Шевченко із Лисичанська Луганської області

«Не могла зрозуміти, що відбувається. Була паніка, всі почали тікати, виїжджати. Ми ще два тижні побули вдома. Це було жахливо. В підвалі ховалися, холодно, вже ні води, ні світла, ні газу. Діти похворіли і я злягла. А потім вже не було ні ліків, ні харчування, ні грошей. Тож довелося збиратися і виїжджати», – пригадує Ольга.

Тож самотня мама зібрала дітей: 11-річну Настю, 9-річного Максима та 7-річного Олександра – і виїхала. Четверту дитину, Даринку, тоді ще носила під серцем. Була на четвертому місяці вагітності.

«Тікали з тим, що було з нами в підвалі. А мали лише документи і одяг на собі. Їхали…не знали куди. Людей багато було, навіть, на підлозі сиділи в потязі…», – розповідає жінка.

За понад тисячу кілометрів від дому, але спокійніше

За кілька діб потяг здолав понад тисячу кілометрів і привіз Ольгу Шевченко із дітьми з Лисичанська до Львова. Тут волонтери зустріли та поселили у школі за містом, а згодом переселили у гуртожиток. На Львівщині мамі з дітьми стало спокійніше, вони зрозуміли, що тут – в безпеці.

Донька Ольги 11-річна Настя

«Там діти все бачили: як літало, як з танків гепало, будинки зруйновані вже були. Все відбувалося на їхніх очах. Заспокоювала дітей, пояснювала, що все буде добре, що мама поруч», – говорить Ольга Шевченко.

Найменший синочок й досі сумує за своїми іграшками, що залишилися в Лисичанську.

Коли народила четверту дитинку, поселилася з усіма у Центрі «Незламні матусі»

Саме у Львові на світ з’явилася четверта дитина Ольги Шевченко. Після народження Даринки жінка з усіма дітьми поселилася в Центрі «Незламні матусі». Тут для неї підготували окрему кімнату. У містечку переселенцям з Лисичанська подобається, адже є все для комфортного проживання.

Кімната, де поселилась сім'я Ольги Шевченко

«Ліжечка, стіл для того, щоб діти робили уроки, телевізор, діти мультики дивляться. Інтернет є. Для найменшої коляска, колиска, комод, пеленальний столик. Одягу трішки є, допомагають, дають ще. Ми вже тут звикли, як в себе вдома. Але все ж додому хочеться», – розповідає Ольга.

Кожного дня вона займається такими ж справами, як і вдома. Відводить дітей до школи, прибирає, готує їсти.

Я і мої діти народилися в Україні

Ольга Шевченко розповідає, що їй неодноразово пропонували виїхати за кордон, мовляв, там дуже хороші умови проживання, однак кожного разу жінка відмовлялася.

«Я завжди говорила і знову повторяю, що я народилася в Україні, і діти мої в Україні народилися. Тож ми будемо жити в Україні. І їхньої Росії ми не хочемо», – заявляє Ольга.

Діти малювали схеми, як діставати їжу з магазинів під час війни

Втікати від війни з дітьми довелося і 30-річній Ганні Лазарській. Жінка із Донецької області з міста Добропілля.

Ганна пригадує, що ранок 24 лютого в їхній сім’ї розпочався традиційно. Єдине, що її здивувало – це малюнки дітей.

Ганна Лазарська з Добропілля теж знайшла прихисток у Львові

«Я в них запитала: що ви малюєте? А вони сказали, що малюють креслення магазинів, а саме: як вони будуть діставати їжу і в яких магазинах. Ті собі хотіли цукерки, ті собі щось інше, а Марина із Софією – їжу, бо якщо доведеться сидіти в підвалі під час війни, щоб було що їсти», – пригадує Ганна Лазарська.

Жодних вибухів у своєму містечку жінка того ранку не чула – в будинку пластикові вікна. Про початок війни невдовзі дізналася від дружини брата, яка подзвонила і запропонувала переїхати до них, щоб бути разом. Ганна так і зробила.

28.03 відправила чоловіка на війну

А вже 28 березня Ганна Лазарська проводжала чоловіка на війну. Він пішов добровольцем.

«Дуже рідко спілкуємося. Сумую не тільки я. Карина і Соня хочуть, щоб тато скоріше був вдома», – каже Ганна.

Так жінка залишилася сама із п’ятьма дітьми: 12-річною Софією, 11-річною Мариною, 8-річною Поліною, 5-річною Мирославою та 4-річною Кариною. Шостим хлопчиком, Богданчиком, тоді ще була вагітна.

Жінка із дітьми евакуювалася до Львова

В Добропіллі ставало все небезпечніше. Коли поліція запропонувала евакуюватися – жінка погодилася.

«7 квітня приїхали до Львова. Нас прихистили на Левандівці у “Супутнику”(ред. Культурно-мистецький центр). Потім запропонували виїхати за кордон. Я не дуже хотіла, але поїхала. Там пробула два з половиною місяці і повернулася», – розповідає Ганна Лазарська.

Хотіла народжували в Україні, вдома. Тож Богданчик народився на світ в обстрілюваному російськими окупантами Добропіллі.

«Коли ми якось йшли до дитячої лікарні, минали п’ятиповерхівки, бачили там результати прильотів», – пригадує Ганна.

За місяць після народження синочка жінка евакуйовувалася вже вдруге. І знову до Львова. Поселилася у тому ж «Супутнику» на Левандівці. У Львові матусі із дітьми стало спокійніше.

«Найбільше Карина боялася. Вона досі, коли гримить, – ховається під ліжко. І каже: мама не треба. А дорослі, Марина, взагалі з татом просилася», – розповідає Ганна.

Окрім набутого спокою жінка радіє, що навчилася гарно розмовляти українською мовою.

В Центрі «Незламні матусі» гарні умови для проживання з дітьми

Оскільки в «Супутнику» на Левандівці не було належних умов для проживання з дітьми, та ще й з новонародженим малям, жінку переселили в Центр «Незламні матусі». Переїхати сюди Ганна одразу погодилася.

«Мені тут дуже подобається. Якщо щось треба, звертаюся до керівниці містечка, – каже Ганна. – У кімнаті є все для комфортного проживання, для кожного ліжко, окремий стіл, для немовляти теж. Є ванночка, памперси, суміші, серветки, пеленальний столик ще має бути. Працює медсестра, що дуже зручно».

Містечко «Незламні матусі» – єдине в Україні

Центр матері і дитини «Незламні матусі» у Львові збудували для вагітних та породіль, що втекли від війни. Аналогів йому немає в Україні. У кожному з двоповерхових будиночків – по 13 кімнат. Перші мешканки сюди заселилися ще влітку. Одночасно ж тут зможе проживати 112 осіб.

В будиночках облаштували всі умови для комфортного тимчасового проживання жінок з дітьми чи при надії: спальні кімнати, пральні, душові, вбиральні, кімнати відпочинку, дитячі зони, кухні, їдальні, котельні. А поряд із житлом облаштували і благоустрій: хідники, оглядовий і дитячий майданчики, є поруч озеро.

Працюють прибиральниці, є муніципальна варта, яка цілодобово охороняє помешкання. Працює також медсестра, яка за потреби може надати першу невідкладну допомогу, оглянути діток чи дорослих.

«Ми надаємо проживання і соціальні послуги, харчування не забезпечуємо. Кожна жінка готує сама. Але ми співпрацюємо з волонтерами, які привозять різні продукти тривалого зберігання. Роздаємо їх матусям», – розповідає керівниця Служби матері та дитини «Незламні матусі» Лілія Кільчицька.

Зараз в містечку проживають 12 матусь та 18 дітей різного віку: від народження і до 13-ти років. Перед заселенням з кожною підписують індивідуальний договір, де визначено термін їхнього проживання в Центрі. Мешкати тут жінка може від періоду вагітності і до півроку дитинки. Однак, термін можна продовжити – до року маляти. Жінок із чоловіками в містечку не поселяють.

«Кожна за собою повинна прибирати та відповідає за своїх дітей. Мешканки мають повертатися до комендантської години. Жінки з дітьми можуть поїхати кудись на тиждень: додому, в гості. Але про від’їзд мають обов’язково попередити. Хто хоче поїхати на довший термін, пише заяву», – розповідає Лілія про правила.

Також до містечка приходять психологи із Львівського міського центру соціальних служб. Вони займаються з дітками, проводять арт-терапію. Тут жінкам допомагають із виготовленням та відновленням документів.

«Я вважаю, що інші міста мають переймати цей досвід. До нас приїжджали мери – дивилися. Навіть після війни містечко можна буде перекваліфіковувати під якісь центри, де допомагатимуть самотнім матерям», – додає Лілія Кільчицька.

Лілія Кільчицька

Профінансував будівництво містечка Червоний Хрест за участі Львівської міської ради.

Центр матері і дитини «Незламні матусі» – це один з елементів екосистеми UNBROKEN Ukraine, яку створюють у Львові. Мета проєкту – допомогти українцям залишатися НЕЗЛАМНИМИ.

Основна частина проєкту – це будівництво за підтримки та безпосередньої участі Міністерства охорони здоров’я України Національного реабілітаційного центру «Незламні». Тут планують лікувати цивільних та військових, які постраждали від повномасштабного вторгнення Росії, зокрема, проводити протезування.

Усі фото Віталія Дороша

Цей матеріал створено завдяки ГО «Інтерньюз-Україна» у межах програми «Український фонд швидкого реагування», яку втілює IREX за підтримки Державного департаменту США. Вміст є виключною відповідальністю ZAXID.NET і не обов'язково відображає погляди Державного департаменту США та IREX.