ТОП західноукраїнських альбомів. №24: «Я.С.А.М.О.Т.А» («Ніагара»)

В історії світової музики є одна легенда про альбом «Velvet Underground» гурту Velvet Underground. Маловідома на той час «банда» випустила альбом і за перший місяць продала лише пару десятків копій цієї платівки. Зате потім, якщо вірити цій історії, всі, хто придбали той дивний вініл з бананом на обкладинці, створили власні гурти.

Для прикладу, творців Joy Division та Pixies за легендою відносять до перших поціновувачів того дивного творіння Лу Ріда і компанії. У випадку альбому, який сьогодні буде в ТОП-25, та гурту, що його створив, ситуація подібна. І при бажанні таку ж бувальщину можна було б легко придумати та до кінця віку видавати за правдиву байку.

Коріння появи у 2005-му році на полицях львівських магазинів та в аудіо-колекціях меломанів віком до двадцяти п'яти років альбому «Я.С.А.М.О.Т.А» слід шукати у Німеччині. Саме там за посередництвом телеканалу Viva та європейського чемпіонату сноубордерів на увесь світ прогриміли Guano Apes. Свій екземпляр альбому «Don't give me names» свого часу купив і автор цієї статті, але для музикантів «Ніагари» мелодії Сандри Насіч та компанії стали «хімією крові».

До моменту видання офіційної платівки з крутістю гурту, заснованого у 2000-му році, було важко посперечатися. На своїй пам'яті точно маю один момент, коли на якійсь альтернативній солянці у львівському Парку культури, обмежені в часі, адже закінчити треба було до 23:00, Віка і компанія вийшли на сцену у 22:45 й встигли лише трьома піснями «порвати в хом'яки» кілька тисяч присутніх. До того квітневого вечора, коли у клубі «Лялька» був презентований дебютний альбом гурту, дві третіх матеріалу вже «ходили по руках» у вигляді демозаписів та більше чотирьох років звучали з різних сцен Західної України. Саме тому давно знайомі з «демок» та «обкатані» на концертах пісні (вже нормально записані та зведені) були дійсно бажаним аудіо-фетишем.

Рецепт альбому дуже простий: нью-метальові гітарні рифи різної довжини та пружності, жіноча лірика, достатньо речитативних моментів, драйв та грув для підкреслення смакових якостей; все це потрібно поділити на шістнадцять частин і слухати або кожну окремо, або всі разом. Альбом витриманий в одному стилістичному ключі - з одного боку, це дуже позитивно і в певні моменти навіть трохи концептуально, а з іншого, місцями дуже вже одноманітно та самоповторювано.

У побудові пісень музиканти використовують два варіанти, перевірені на практиці в кінці 90-х самими Guano Apes: одні пісні за системою «тихо-голосно-ще-голосніше» («Хай це буде сон», «Я самота»), інші, більш простіші варіанти за схемою «тут кричу, а тут взагалі рву зв'язки». Тому дуже дивно і навіть трохи неприємно слухати, коли такі композиції йдуть на альбомі дуплетами, особливо у варіанті послідовності пісень «Колір» - «Мало». Є на альбомі декілька направду історичних моментів, один із них захований у саме черево платівки і триває з перших ураганних акордів «Мало» крізь найцікавішу речитативну фанкову річ «Рап», далі програмна «Я самота» та красива, крихка і зимна, як льодові фігури, «Зима 2».

Лірична героїня альбому, вона ж чорнява панянка Вікторія, весь час звивається у конвульсіях від нестачі тепла, любові, розуміння. Їй хочеться вірити під час звучання перших трьох композицій, вона навіть викликає співчуття та розворушує якісь внутрішні клапани резервуарів довіри з сьомого по десятий трек, але далі повторюваність однієї й тієї теми («ніхто мене не любить, ніхто не приголубить, піду я в теплу ванну...») просто вимучує і ставить питання про перетягнутість альбому. Гурту явно бракувало іронії, а тим більше самоіронії. До прикладу, якби хоч хтось додумався зробити з композиції «Порване життя» самостьобний номер, а не перевантажену пафосом любовну кричалку, було б значно цікавіше.

Є у платівки ще один великий мінус - як аудіо-констатація факту вона явно запізніла, мінімум на два роки. На той час, коли праотці цього міні-жанру вже давно «видохлися», випустивши на своєму останньому альбомі півтори нормальних пісні, музиканти «Ніагари» з усіх сил намагалися заскочити на підніжку потягу, що відправлявся. Вони туди заскочили, шкода лише, що той потяг здійснював свій останній рейс.

Альбом рекомендовано переслухати всім, чия юність-молодість зачепила 2000-2005 роки, оскільки це таки добрий зріз стану і якості альтернативної музики того часу.

Key songs: Рап, Зима 2, Мало.

Фото з сайту mclub.te.net.ua