«У Польщі немає загрози демократії, є загроза журналістській об’єктивності»
IQ

«У Польщі немає загрози демократії, є загроза журналістській об’єктивності»

Інтерв’ю з польським експертом Адамом Лельонеком

Роман Рак, 2 лютого 2016 1452 0

Восени 2015 року до влади у Польщі прийшла права партія «Право і Справедливість», усунувши від керівництва країною ліберальну «Громадянську Платформу». Лише три місяці соратники Ярослава Качинського керують країною, а вже встигли відзначитися кількома гучними скандалами, які широко висвітлювали не лише польські, але й європейські медіа. Не обійшли стороною польські скандали і українські медіа. Утім, висвітлювали їх переважно з точки зору опозиції. Про те, які аргументи є у правлячої партії, про можливу узурпацію влади, тиск на свободу слова і «угоризацію» польської владної верхівки ZAXID.NET розпитав в експерта фундації Казімєжа Пуласкєґо, викладача міжнародних відносин у варшавські Технічно-комерційній академії ім. Гелєни Ходковської – Адама Лельонека.

 

– Не так давно в Польщі змінилася влада. Ліберальна «Громадянська Платформа» поступилася правій партії «Право і Справедливість», котра отримала більшість у сеймі. Фактично нині «ПІС» має монополію у законодавчій та виконавчій владі. Дехто вважає таку ситуацію небезпечною з точки зору можливої узурпації влади.

– З 2010 року так само виглядала ситуація з правлінням «Громадянської платформи». Різниця полягала в тому, що тоді «Платформа» була в коаліції з Польською селянською партією (Polskim Stronnictwem Ludowym, PSL) і між ними не було жодних розбіжностей щодо реалізації спільних політичних цілей. Іншими словами, оскільки впродовж останніх 5 років такої загрози не було, то чому вона мала б з'явитися зараз? Визначення результатів демократично проведених президентських і парламентських виборів, в яких більшість польського суспільства висловила свою волю та водночас дала оцінку попередньої команди, швидше повинно називатися отриманням суспільного мандату, а не монополії. Я відстежую матеріали частини передових польських ЗМІ, які безапеляційно підтримують «Громадянську Платформу» (Platformę Obywatelską) впродовж останніх 10 років. І бачу, як в Україні завдяки їм акцентують увагу на політичних подіях в Польщі в контексті «узурпації влади». Для кожного, хто хоч трохи цікавиться політикою, таке формулювання викликає лише сміх. Як можна узурпувати собі владу шляхом реалізації демократичних процедур?

– Чому сміх? Перші кроки нової влади викликали серйозну хвилю критики не лише від опонентів, але й від політиків Європейського Союзу. Вони, зокрема, висловлюють стурбованість подіями довкола Конституційного трибуналу (польський аналог Конституційного суду. Після перемоги на парламентських виборах «ПІС» провела до Трибуналу 5 нових суддів. Загалом їх є 15). Дехто навіть стверджує, що відбувається замах на незалежність Трибуналу.

– Тут варто чітко усвідомити: стороною, через яку виникла вся метушня, пов'язана з Конституційним судом, є попередній уряд, сформований «Громадянською Платформою». Це він порушив процедури якраз перед закінченням своєї каденції і одразу після програшу на президентських виборах її висуванця Броніслава Коморовського. Польська Конституція спроектована так, щоб склад Трибуналу змінювався разом з черговими каденціями Сейму (Нижня палата польського парламенту). Так забезпечується ротація суддівського складу. Але це має одну слабу ланку: ці процедури неефективні, якщо одна команда править довше, ніж каденцію, оскільки може призначити прихильну до себе більшість. І так, власне, відбулося за часів правління «ГП». Після програшних президентських виборів «ГП» усвідомлювала ймовірність поразки у майбутніх парламентських виборах, тому за допомогою підконтрольного їй Сейму вони вибрали на двох суддів більше, ніж передбачав закон. Це робилося для того, щоб не допустити обрання суддів новим складом депутатів. Таким чином попередня влада хотіла мати певність, що матиме своїх 14 із 15 суддів. Тепер чомусь ніхто не згадує про ті останні місяці каденції попередньої влади, коли дуже швидко Сейм зайнявся скороченням каденції двох суддів Трибуналу, щоб замінити їх людьми, прихильними до «ГП». Тоді ніхто не виходив на вулиці захищати демократію. А це ж був явний замах на неї, якщо говорити риторикою нинішньої опозиції («Громадянської Платформи», партії «Сучасна» Ришарда Петру та, наприклад, журналістів «Gazety Wyborczej» і німецького журналу «Newsweek»). Сьогодні ніхто вже цього не коментує, оскільки, швидше за все, це готувалося за сценарієм. За ним «ПіС» виграє вибори, але, не маючи парламентської більшості, не зможе створити коаліційного уряду. Завдяки прихильному Конституційному суду «ГП» могла б не тільки ефективно спровокувати нові вибори, але й заявити, що існує перешкода в виконанні Анджеєм Дудою функції президента. А це могло б призвести до його автоматичної відставки або заміщення маршалом Сейму. Новообраний президент, до речі, апелював тоді до «ГП», щоб не змінювали настільки важливого законодавства наприкінці каденції. Але вони його проігнорували.

Якщо б «ГП» не порушила тоді законних процедур, то і так мала б 12 із 15 суддів. Зважаючи на те, що каденція в Конституційному суді триває 9 років, а каденція Сейму – 4 роки, «ГП» могла б не хвилюватися про збереження більшості аж до 2019 року. Чесно кажучи, коли «ПіС» анулювала рішення «Громадянської Платформи» про призначення 5 суддів (3 легально і 2 нелегально) і вибирала своїх, то лише втримала статус-кво, який функціонував останні 9 років. Тобто «ГП» залишилося 66% голосів замість майже 100%. Власне ця ситуація зараз неадекватно подається у ЗМІ. Мені сподобалося, як прокоментував це голова Товариства підприємців і роботодавців Цезарій Казьмерчак: «ГП раніше нелегально обрала 2 суддів КС, 3 обрані легально. Це було зроблено так, щоб невідомо було, хто ці два, а хто ці три. "ПіС" мав на вибір два шляхи: а) вдавати, що цього не бачить; б) піти до кінця і повернути стан перед виборами».

На інший аспект звертає увагу колишній польський дипломат Вітольд Юраш. Його висловлювання є одним з найповніших, тому варто процитувати повністю:

«1. Конституційний суд вирішив, що вибори трьох суддів були законними, а двох – незаконними. Тому, як я розумію, серед п’яти обраних "Громадянською Платформою" суддів двоє суддями не будуть (бо обрані з порушенням Конституції і не прийняли присяги), а троє мають бути суддями (з тією лише різницею, що президент Дуда не прийняв у них присяги).

2. Таким чином, дотримуючись логіки Конституційного суду, серед п'яти суддів, обраних ПіСом, двоє є суддями (були обрані згідно з Конституцією і склали присягу), а троє не повинні були взагалі бути обрані (оскільки їхнє місце, відповідно до цієї логіки, займають троє суддів, обраних попереднім Сеймом, які не склали присяги).

3. Таким чином, маємо десятьох старих суддів, двох нових, щодо яких немає суперечки, трьох обраних «Громадянською Платформою» (але їх оскаржує «ПіС») і трьох обраних «Правом і Справедливістю» (але їх оскаржує «ГП»). Голова Конституційного Трибуналу Жеплінський стверджує, що ми маємо 18 (10+2+3+3) суддів. Тобто математично все збігається (звісно, якщо поділяємо логіку КС).

4. Отже, як я розумію, у нас є 12 суддів, щодо яких не має суперечки.

5. Голова Жеплінський вважає, що тільки 10 суддів можуть приймати рішення.

6. Іншими словами, голова Конституційного суду, всупереч вирокам Конституційного суду, піддає сумніву не лише вибір трьох суддів нинішнім Сеймом, але і двох, щодо яких немає суперечки.

7. Для мене справа зрозуміла. Голова Конституційного суду або не вміє точно висловити свої думки, або бере участь у політичній грі. І перше, і друге його компрометує.

8. КС видаватиме вироки в 10-особовому складі.

9. Уряд не буде їх публікувати.

10. Це матиме резонанс за межами Польщі.

11. Польща перебуває у кризі. Про провину політиків говорять всі. Варто згадати також про провину голови Конституційного суду.

12. У мене немає ідеї, як це вирішити. Я схиляюся до ідеї партії «Кукіз15» про вибори всіх членів Конституційного суду наново більшістю, яка б становила компроміс між  «ПІС», «ГП», «Кукіз 15» і «Сучасної». Можливо, потрібно звернутися за посередництвом до Костелу».

– Гаразд. Зрозуміло, що представники «Громадянської Платформи» будуть критикувати «Право і Справедливість» завжди, бо це їхні політичні опоненти. Але ж скандал розвинувся далеко за межі Польщі. При цьому політики ЄС підтримують риторику «ГП», а «ПІС» критикують.

– Щодо «побоювань» політиків Євросоюзу важливо знати ось що. По-перше, ті з них, які кричать найголосніше, – це політики з Німеччини. Німецька влада натомість відмежовується від цього питання. Цікава процедура, яка показує, наскільки відбувається багатогранна реалізація своїх інтересів Німеччиною. Уряд «Платформи» дуже ефективно реалізовував німецьку політику, яка не завжди відповідала нашим інтересам. Наступне, на що звертає увагу багато польських експертів, журналістів і політиків, не пов'язаних з «ГП», – звідки європейські політики беруть інформацію про ситуацію в Польщі? Чому вони не протестували раніше, коли попередня влада висилала спеціальні служби, щоб ті конфісковували комп'ютери у журналістів, де містилися компрометуючі матеріали про політиків правлячої партії? Коли вболівальників на матчах засуджували до тюремного ув'язнення за антиурядові транспаранти? На жаль, але все вказує на те, що ми маємо справу з організованою інформаційною акцією антиурядового характеру, в якій беруть участь найбільші польські ЗМІ, провідні політики і журналісти, які знають, що при новій владі втратять свій вплив та позицію. Серед ЗМІ в цих атаках першість має Gazeta Wyborcza і Newsweek, а серед політиків Радек Сікорський, колишній міністр закордонних справ, разом зі своєю дружиною, яка працює в The Washington Post. Вони висилають за посередництвом своїх знайомих журналістів в США односторонню і неадекватну інформацію на тему ситуації в Польщі. А українським журналістам і експертам, які пробують зрозуміти, що відбувається в Польщі, хочу зацитувати одного з найвидатніших польських поетів – Збігнєва Герберта: «Великі прізвища управдоподібнюють найбільші ідіотизми, оскільки натовп наївно переконаний, що великі люди не можуть нести нісенітниці».

– Згадка про журналістів якраз в тему. Ще один гучний скандал пов’язаний із змінами, які впроваджує нова влада, стосується медіа. Відбувається тотальна зміна керівництва і журналістів на телебаченні та радіо. А на вакантні посади начебто набирають журналістів, пов’язаних з партією влади. Роль Держради, яка мала гарантувати незалежність медіа, буде суттєво обмежена, частину її функцій взагалі передадуть міністру Державної скарбниці Польщі. Тобто він прийматиме рішення одноосібно. Це схоже на наступ на свободу слова.

– По-перше, варто підкреслити, що йдеться про публічні ЗМІ. Точніше, телебачення і радіо. Їхня популярність останнім часом знизилася, оскільки вони займалися реалізацією одного конкретного месиджу, а точніше – підтримували уряд під час обох каденцій «ГП», тобто впродовж останніх 8 років. Зміни, які «ПіС» ввела у ЗМІ, звісно, можна оцінювати по-різному, проте варто підкреслити, що до об'єктивності польським публічним ЗМІ було дуже далеко. А керівні призначення і посади були у багатьох випадках політично вмотивовані. Зрештою, про це говорять багато журналістів. За правління «Платформи» чимало тих, хто не погоджувався з лінією партії, просто викинули з роботи. Варто лише згадати, що вже після виборів, у листопаді, ефірний час, призначений для Річарда Петру, лідера опозиційної партії «Сучасна» на інформаційному каналі TVP Info, був вдвічі більшим, ніж для президента Польщі! За офіційними даними, на всіх публічних каналах (TVP1, TVP2, TVP INFO і TVP Regionalna) в листопаді президент і держслужбовці його канцелярії з'являлися впродовж 7 год., 17 хв і 33 сек, а Петру і представники його партії були в ефірі впродовж 6 год., 46 мін і 24 сек. Об'єктивніше співвідношення з перебування Андржея Дуди в Китаї, яке, чесно кажучи, було дуже вдалим, підготував комуністичний, урядовий канал з Китайської Народної Республіки. Тоді як польські ЗМІ показали впродовж кількох секунд, як Дуда ковзався на льоду на Китайському Мурі. Таких прикладів можна навести багато. Це було пов'язано з політизацією керівництва публічного телебачення і поділом посад, відповідно до політичної складової між людьми, пов'язаними з «ГП», «Польською селянською партією» і «Союзом демократичної лівиці». Цікаво, що відставка Державної ради радіомовлення і телебачення, органу, який має стояти на сторожі свободи слова в Польщі, зайняла колишньому президентові Коморовському заледве 65 днів від приходу до влади в 2010 році. Звісно, жодних протестів з Брюсселю, Берліну чи наших ведучих журналістів не було.

Головне звинувачення, яке зараз звучить у зв'язку зі змінами, які вводить «ПіС», – що відбуваються не фундаментальні реформи, а персональні зміни. Бо, як підкреслює сам уряд, це лише початок змін, а продовження праці заплановане на березень. Варто об'єктивно визнати, що нікому не зашкодять зміни у вигляді допуску до ефіру в суспільних ЗМІ інших журналістів, окрім тих, які підтримують Платформу. Тим більше, що мільйони осіб, які мають інші погляди, не мали протягом останніх років практично жодного представництва у публічному телебаченні. Що більше, чимало призначень «ПіСу» – чи то в публічному телебаченні, чи на «Польському радіо» – дуже позитивно оцінюють у середовищі експертів. Для «Платформи» дії нового уряду – це «замах на свободу слова», а для «ПіСу» – «повернення публічних ЗМІ полякам». Впадання у крайнощі чи прийняття тільки однієї точки зору аналітиками чи коментаторами – це серйозна помилка, яка безповоротно веде до викривлення змісту інформаційного повідомлення.

– У Польщі ухвалено Закон про приховане спостереження. Він готувався ще за попередньої влади, але тоді «ПіС» критикувала цю ініціативу, а тепер, коли прийшла до влади, то нічого не зробила, щоб її заблокувати. Тож тепер поліція та спецслужби отримали більші можливості контролю над діями громадян в інтернет-мережі. Схоже на те, що нова влада починає «закручування гайок». Це ще один скандал, на який європейські політики не могли не відреагувати.

– Я не експерт у цьому питанні, але можу зацитувати авторитетного фахівця в цій сфері д-ра Лукаша Кістера, експерта з питань безпеки. Він переконаний, що цей закон не має нічого спільного з втратою поляками права на приватність, радше навпаки: «це перший закон в демократичній Польщі, який вказує на будь-які стандарти контролю за всіма діями спецслужб, пов'язаними з доступом до телекомунікаційних даних. Там не йдеться про жодне записування наших розмов. Звинувачення, що цей закон дає право стежити, записувати розмови, підслуховувати нас протягом 18 місяців, – це брехня. Це не має нічого спільного зі змістом закону». Він додає також, що депутати опозиції у цій справі просто брешуть: «зокрема брешуть ті, хто кілька років тому проголосував за такий закон і Конституційний суд, той Конституційний суд, за який так боролися, цей закон визнав таким, що не відповідає конституції. "Право і справедливість", нинішній уряд, не мали іншого вибору, окрім як підготувати такий закон, якнайшвидше ухвалити його, щоб в лютому не паралізувати роботу служб, зокрема поліцейських служб, які використовують доступ до телекомунікаційних даних, оскільки тут не йдеться про прослуховування, тут йдеться передусім про доступ до телекомунікаційних даних».

Він також звертає увагу на те, що в Польщі надалі діє таке ж законодавство, як у всіх демократичних державах у світі – можливість прослуховування обумовлюється рішенням суду. Натомість у законі йдеться про інші дані: місцезнаходження телефону, баланс і діяльність, пов'язана з телекомунікаційними операторами. Ці речі важливі з точки зору боротьби з інтернет-злочинністю, педофілією, запобіганням терористичним атакам і іншою діяльністю. Він підкреслює, що не може бути так, що злочинці можуть користуватися сучасною технологією, а поліція ні. Що важливо, і на це звертає увагу д-р Кістер, чимало коментаторів, політиків та журналістів використовують цю ситуацію і форсують меседжі, що служби патологічні та зловживатимуть своєю владою, в той час коли їх діяльність регулюється законодавством. Особливо варто звернути увагу на його слова, що «кожна інституція грішна гріхами людей, які її творять. Так відбувається зі ЗМІ, так діється і у випадку служби». На його думку, особи, які не ведуть злочинної чи незаконної діяльності, не мають побоюватися дій будь-яких служб, оскільки вони створені для того, щоб виявляти і запобігати небезпечну для держави діяльність. Тим більше, що новий закон не ліквідує судовий контроль за оперативними діями поліції. Додам тільки, що напади політиків «ГП» щодо замахів на свободу і громадян можуть викликати усмішку. За офіційними даними, в 2010 році за кожним тридцятим поляком стежили, а Польща стала лідером в Європі щодо кількості прослуховувань – в роках 2013-2014 служби запитували дані понад 2 мільйонів людей щороку. А в цій статистиці ще не враховано читання СМС. Я додам також, що нинішній уряд розпочав найбільшу антикорупційну операцію в історії III Речіпосполитої – під слідство попало 500 політиків і чиновників з колишньої влади. Але про ці починання говориться не так гучно, адже вони не на користь нинішній опозиції.

– Ярослав Качинський неодноразово говорив, що внутрішня політика Польщі має бути схожа на угорську. Угорщина за правління Віктора Орбана стала проросійським острівцем в ЄС. Такі ймовірні перетворення Польщі турбують, зокрема, і українські еліти. Наскільки реальною є «угоризація» польської влади і чого чекати українській владі від зовнішньої політики «ПІСу»?

– Знову ж таки. Цю версію форсують для закордонної аудиторії наші провідні ЗМІ, яких у цій безглуздій риториці підтримують політики нинішньої опозиції. Вони в інформаційних повідомленнях атакують польський уряд та звинувачують його в залякуванні, фашизмі, антиєвропеїзмі і знищенні досягнень в закордонній політиці. Частина науковців (звісно, тих, які пов'язані з «ГП»), твердить навіть, що «ПіС» насправді прагне вступити до Євразійського союзу, а сама структура «Права і справедливості» нагадує структуру «Польської об'єднаної робітничої партії» (колишні комуністи). Я, може, скажу брутально, але це цілковиті дурниці. Опозиція і передові ЗМІ звинувачують ПіС водночас в псуванні польсько-російських відносин та в пориванні до війни, а також в діяльності на користь Росії. Це просто абсурд. Багато що можна сказати про цей уряд, але точно не те, що він підтримує російські інтереси. Схожа ситуація і з начебто євроскептицизмом цього уряду, що було вже кількаразово спростоване не лише на словах, але і реальними діями прем'єра Беати Шидло.

Щодо України, то нічого у польській політиці стосовно вашої держави не змінюється, і взагалі, не про зміни у східній політиці Варшави тут йдеться. Думаю, українським читачам буде цікаво, що ці напади на уряд прийняли вже настільки карикатурну форму, що одна з публіцисток Gazety Wyborczej написала, що «Польща стає Україною Європи». Ніхто до кінця не знає, що б це мало значити, але польські ведучі журналісти спеціалізуються в таких драматичних еристичних висловлюваннях. Моя відповідь на це така: якщо вже бавитися в такі пусті метафори, то Wyborcza відіграє роль «Комсомольської Правди» польських ЗМІ вже щонайменше 10 років. На що почали звертати врешті над Віслою увагу після зміни влади? А хоч би на те, що 50% польського боргу знаходиться в закордонних руках, і 30% деноміновано в іноземні валюти. Ми маємо майже 1 мільярд злотих боргу. З 1990 року Польща має зростання ВВП на рівні 500%, чим хвалилася «ГП», однак вона не згадувала про те, що за той сам час відбулося зростання заборгованості до 1100%. Заборгованість банків в той сам період зросла з 4,5 мільярдів до майже 180 мільярдів PLN, тобто на 4000%. Коли колишній польський уряд відкривав нові кредитні лінії в Міжнародному Валютному Фонді, а поляки робили борги в закордонних банках – тоді позиція нашої країни була сильна а рейтинги добрі? Тут ми сягаємо справжньої суті проблеми.

Як казав новий польський віце-прем'єр і міністр розвитку Матеуш Моравецкі: «Ми говоримо про те, як багато одержуємо від ЄС, а тим часом виявляється, що вступ до Європейського Союзу призвів до того, що ми стали фантастичним ринком експансії для західних фірм». В іншому висловлюванні він ствердив, що ми «попали в залежність від закордону. Цей капітал нам не дали як благодійність. З нас брали і беруть данину. Сьогодні це понад 90 млрд злотих в рік. Близько 30 млрд злотих – це відсотки, які виплачують закордонним власникам. Чергові 15-20 млрд – це реінвестовані в нас прибутки, 18 млрд – це відсотки за кредити, 20 млрд злотих – це відсотки за державні облігації». Це 5,3% польського ВВП, тобто більше, ніж наші річні видатки на охорону здоров'я.

До цього можна додати інформацію з рапорту Global Financial Integrity, відповідно до якого, Польща входить в групу 20 найбільш використовуваних країн світу – закордонні концерни виводять з Польщі аж 5% ВВП щороку в незаплачених податках. У цьому лідирують, звісно, фірми з Німеччини. Діяльність польського уряду, спрямована на обмеження цих явищ і тенденцій, однозначно порушує інтереси багатьох транскордонних корпорацій, а отже, і держав, з яких вони походять. Ослаблення уряду «ПіСу» або унеможливлення йому ефективної роботи дозволить зберегти status quo, дуже вигідний для інших держав. Це безпосередньо пов'язано з енергетичним і геополітичним аспектом, на що звертає увагу польський експерт з енергетичних питань Пьотр Мацьонжек: ситуація для Польщі небезпечна, оскільки, з одного боку, польський уряд буде боротися з Росією («Газпромом»), з іншого боку – з Брюсселем (повторні переговори щодо кліматичних домовленостей). На додаток до цього визріває суперечка у відносинах з Німеччиною, що охоче експортувала б свої зелені технології (Energiewende) до Польщі. Польща, пробуючи реалізовувати свої інтереси за рахунок великих європейських держав, а також міжнародних фінансових, наражається на напади і критику з різних сторін. А роль експертів та журналістів мала б полягати у спробах зрозуміти й описати ці різні тенденції та широкий контекст. Щоб згодом уникати спрощень чи менш або більш свідомої участі в діях, які більше нагадують заплановані інформаційні операції, ніж об’єктивну журналістику чи якісну аналітику.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук