У єдності сила народу

Так сталося, що початок президентської кампанії співпав із Різдвяними святами. Як на мене, у цьому є щось символічно-повчальне. Адже, вшановуючи народження Ісуса та його Хрещення, традиційно зичачи рідним і близьким добра та здоров’я, усі ми хоч на трохи стаємо щирішими й розсудливішими. То чому б нам усім не демонструвати такі щирість і розсудливість, скажімо, у нашому ставленні до політики, тим більше під час електоральних перегонів, коли емоції часто виходять за край?

Звісно, добре, коли українці виявляють громадянську свідомість і не бажають залишатися осторонь від важливих суспільно-політичних процесів у державі. Добре, коли є відкриті дискусії, коли кожен може висловити свою думку і має можливість аргументовано переконати свого опонента. Однак найважливіше, щоб у всіх політичних суперечках ми насамперед залишалися людьми розсудливими, щирими та інтелігентними. Бо інколи політичні вподобання настільки засліплюють очі, що на місце логічних умовиводів у дискусіях лунають неприховані образи. Вибори минають, а неприємний осад у душах залишається.

Мені б дуже хотілося, аби вступаючи у політичні дискусії, відстоюючи свого кандидата, ми розуміли головне: в першу чергу ми – українці, а вже потім члени тої чи іншої партії, або просто прихильники того чи іншого політика.

На Майдані пліч-о-пліч стояли прихильники різних проукраїнських партій, бо нас об’єднувало єдине бажання довести власну гідність змінити країну і спільно домогтися у ній позитивних змін. Чи може собі хтось уявити, аби наші воїни у донбаському окопі сперечалися, хто за кого голосував на попередніх виборах? Відстоюймо свої позиції, свої переконання, своїх кандидатів, але робімо це, як належить гідним людям, не впадаючи у невиправданий шал. Бо ланцюг єдності легко розірвати, однак дуже важко скувати знову. Бо хіба не пробігають мурашки по нашому тілі, коли ми чуємо і співаємо:

В єдності сила народу,

Боже, нам єдність подай.