Український момент напередодні засідання Європейської ради

25 та 26 березня 2021 року лідери ЄС проведуть віртуальну зустріч «для обговорення відповідних дій щодо пандемії COVID-19, Єдиного ринку, промислової політики, цифрових трансформацій та економіки, ситуації у Східному Середземномор'ї та відносин з Росією».

Як і раніше, перед цим важливим засіданням Європейської Ради мали місце стримані закулісні переговори, які допускають, що час вже може бути підходящим, щоб відмовитись від існуючого безкомпромісного принципу поваги територіальної цілісності незалежних держав в обмін на залучення зухвалої Росії до обговорення інших питань, що прихильники такого залучення наївно вважають це взаємовигідним.

Така по суті хибна дипломатія була б стратегічним промахом із серйозними негативними наслідками, як на регіональному, так і на глобальному рівнях.

З тих пір, як Росія розпочала свою військову агресію проти України в 2014 році, за винятком дуже суперечливих коливань позиції Німеччини щодо питання Північного потоку-2, ЄС і НАТО зберігають непохитну позицію підтримки України в захисті її територіальної цілісності, вводять санкції проти Росії за грубе порушення нею цього основного права всіх незалежних держав та шукають розв’язки, щоб реально зупинити насильницьку військову агресію Росії проти України, включаючи укладення кількох угод про припинення вогню, які були грубо порушені Росією відразу після їх підписання.

Складні дипломатичні зусилля, необхідні для підтримки цієї широкої коаліції в умовах сильного тиску та дезінформації з боку Росії, справді були похвальними, а результати – варті цих зусиль.

Російські експансіоністські амбіції та відверті спроби збити Україну з демократичного та проєвропейського курсу були зірвані. Це допомогло посилити безпеку, як в ЄС, так і глобальну безпеку.

Російський демократичний рух кидає виклик пануванню 22-річного авторитарного режиму Путіна, тим самим змушуючи його вжити репресивних заходів, щоб стримати "загрозу" демократії.

Незважаючи на ці позитивні досягнення, глобальна загроза зі сторони Росії залишається реальною.

Російські збройні сили досі не виведено з Криму та сходу України; Росію визнано дестабілізуючою силою, яка втручається у вибори країн-членів НАТО; російська військова авіація продовжує вчиняти порушення повітряного простору; Росія визнана країною, що розробляє допінгові програми, спонсоровані державою; Росія вдається до кібератак для дестабілізації іноземних економік; та Росія застосувала хімічну зброю на європейській землі, щоб змусити замовкнути своїх противників.

Це однозначно не дії держави, що кається та прагне повернутися до світового співтовариства.

З огляду на безкарність, з якою Росія продовжує діяти, будь-яке поширення Європейським Союзом політики залучення Росії, окрім як до питання пандемії COVID-19, могло б надіслати Росії найгірший із можливих сигналів – якщо ви зачекаєте достатньо довго, якими б грубими не були ваші порушення, ви врешті-решт знайдете свій шлях назад до складу цивілізованих країн, практично без наслідків. Саме на таке політичне послаблення чекають російські апологети та прихильники Росії в ЄС.

Ставки занадто високі, будь-яке вагання недопустиме на майбутньому засіданні членів Європейської Ради.

Лідери ЄС повинні надіслати однозначний сигнал про те, що основні принципи, які об'єднують держави-члени ЄС, є недискусійні, і що Росія повинна припинити вбивства та вивести свої збройні сили з України, забезпечуючи тим самим мир і стабільність у цій стратегічно важливій частині світу.