В очікуванні «зеленого світла»

Чому американська Green Card так популярна серед українців

БлогиЮрій Моша , 3 травня 2016 970 3
Юрій Моша
експерт в питаннях еміграції, будівельного та IT-бізнесу, засновник «Американського візового центру»

Якщо вірити офіційній статистиці, понад 1,2 мільйона українців з нетерпінням очікують, здавалося б, рядової дати – 3 травня 2016 року. Ні, це ніяк не пов'язано з «маївками» на природі, ні з черговим «червоним днем ​​календаря», що затесався між 1 і 9 травня. Навпаки, це своєрідне «свято» епохи глобалізації, вестернізації і психологічного домінування Америки у світовій геополітиці. У цей день Держдепартамент публікує на офіційному сайті результати програми розіграшу віз, що дають право на отримання статусу постійного мешканця (резидента) США.

Всі ми коли-небудь чули про Green Card – це і є «брендове ім'я» програми. Справжня ж назва – Програма «Diversity Immigrant Visa» – диверсифікаційна візова лотерея. Вперше її провів Державний департамент США в 1995 році, відповідно, анкети подавалися восени 1994-го, а в'їхати до Америки з можливістю постійного проживання перші власники Green Сard змогли вже в 1996-му (отже, лотерея отримала назву DV-1996).

Скептики запевняють, що «зелена карта» – лише своєрідний спосіб демонстрації Сполученими Штатами свого всесвітнього панування. Мовляв, подивіться, – до нас вишикувалася черга не лише із країн третього світу, але і з благополучних Австралії, Німеччини, Франції та навіть Монако. Однак скептицизм цей швидше надуманий: отримання Green Card ні до чого не зобов'язує здобувача, це радше шанс для активних людей, скористатися яким на свій розсуд вільний кожен. Кожен, та не кожен – ці візи не передбачаються для громадян держав, із яких в США прибуло понад 50 тис. іммігрантів за останні 5 років.

Якщо нашим скептикам все ж закортить у чому-небудь звинуватити Америку – то хіба що в свідомій провокації: емігрувати – легко, але є прості правила. По-перше, кількість «зелених карт» обмежена – на претендентів з усіх країн їх лише до 50000. По-друге, ви повинні бути уродженцем однієї з держав із обмеженого списку: наприклад, громадяни Бразилії, Канади, Індії, Китаю тощо не можуть брати участь у розіграші Green Card. По-третє, ви повинні мати середню освіту або професійний стаж – тобто продемонструвати здібності соціально активної особистості. До слова, про які-небудь вікові обмеження в правилах не йдеться: мабуть, і для малолітніх вундеркіндів, що відповідають освітньому цензу, і для літніх людей «зелене світло» цілком можливе. Простіше кажучи, США не мають наміру за допомогою візової лотереї «викачувати мізки» з інших держав, проте й на ледарів тут не чекають.

З цим зіткнувся і один мій знайомий – Костянтин. Він аж ніяк не ледащо – в Україні, звідки він нещодавно емігрував, Костя був навіть дуже соціально активним: мав власний готельний бізнес у Миколаєві, машини, нерухомість ... Але часи змінюються, і така їх мінливість Костіному характеру не підійшла. Тепер він живе в Нью-Йорку, працює монтувальником супутникових антен, прямо як герой культового німецького фільму «Good Bye, Lenin». За один монтаж заробляє 100 доларів, за добу може встановити 5 антен. Каже, заробляє більше, ніж в Україні. За Миколаєвом сумує.

Ситуація «Good Bye, Lenin», ця перманентна недомодернізація, в Україні дійсно затягнулася. Ніхто не говорив, що буде легко, – але ніхто й гадки не мав, що затягнеться більше, ніж на 25 років. Не хотілося б заглиблюватися в популізм, розводячись про те, що з владою Україні не щастило практично завжди. Тим більше далекий я від махрового «ватнічєства» і нісенітниць щодо нежиттєздатності української держави. Але й ігнорувати той факт, що 1,274 758 українців – згідно з офіційною статистикою – заповнили анкети на отримання Green Card, теж не комільфо. Адже це важливо для розуміння проблем краю: чи цей факт не означає, що майже 5% дорослого населення України хоче виїхати звідси до США і назавжди забути про батьківщину?

Насправді – не означає. Green Card – швидше зелене світло в обидва напрямки. Прекрасний тому приклад – історія українки Любові Шипович, яка вже дуже хотіла виграти візу і якій з дев’ятого разу це вдалося. Вона отримала карту в 2008 році, знайшла роботу вже через два тижні після переїзду, а далі – професійне зростання, кар'єра, повний набір з арсеналу стереотипів про «американську мрію». Але це благополуччя не закрило їй очі на потреби батьківщини: Любов організувала в США благодійну організацію «Разом», яка вже допомогла зібрати для України більше 190 тисяч доларів. Багато і таких прикладів, коли людина просто не може адаптуватися до нової, стрімкої реальності США. «Зелене світло» безкоштовної візи – це ще не гарантія потрапляння в світ із молочними ріками та кисільними берегами. Я вже писав, напишу іще раз: в США їдуть працювати, на всілякі соціальні виплати там гідного життя не побудуєш...

Але повернемося до 1,27 мільйонів українців, які точно розуміють, про що йдеться в цій колонці. Якщо бути гранично серйозним – це забагато. Навіть якщо уточнити, що в процентному співвідношенні заявок від дорослих громадян Молдови або Узбекистану (остання, до речі, найщасливіша країна в СНД за даними World Happiness Report) більше – все одно багато. Від жителів Німеччини, Італії і навіть з Білорусії та Росії претендентів на візи набагато менше.

Може, в цьому винні останні події в Україні – війна, криза, горезвісна нестабільність, що лихоманять державу зі зламу 2013/2014? Але ось статистика – невблаганна. Тут скільки не танцюй із бубном довкола її тлумачень – а факти такі: претендентами на DV-2013 було 1,23 млн., на DV 2014 – 1,26 млн., а на DV-2015 – 1,27 млн. Тобто кількість бажаючих переїхати до США не росте загрозливими темпами від року до року. Хоча в тому ж «щасливому» Узбекистані за 2 роки зростання претендентів на Green Card – більше, ніж удвічі, і в розіграші DV-2015 їх кількість склала 1,39 млн.

Шукати причин постійного інтересу українців до «зеленої карти» варто не в гостроактуальних тенденціях, а скоріше у факторах, які супроводжують їхнє життя протягом багатьох років.

По-перше, це глибока незадоволеність українців органами влади, сучасною їм економічною ситуацією, мірою можливості впливати на майбутнє. Протягом багатьох років їх фіксували соціологічні моніторинги. Дослідження показують стабільно низькі результати соціального самопочуття жителів України – наприклад, ще в 2012 р. 51% жителів України були незадоволені своїм суспільним становищем, задоволені – лише 19%.

По-друге, це складність ведення бізнесу, зарегульованість. Протягом багатьох років у рейтингу Doing Business Україні діставалися досить низькі позиції, ситуація почала змінюватися лише в останні роки. Цей фактор завжди підштовхував багатьох активних громадян шукати реалізацію в США, в тому числі – сподіваючись на візову лотерею.

По-третє – важливим чинником популярності Green Card є звичність українців до трудової еміграції. У тому таки 2012 році (коли на Green Card заповнило анкети більше 1 млн.) вона склала, за даними Світового Банку, від 6,5 до 8 млн. громадян. Причина досить банальна: за кордоном можна заробити більше, щоб підтримати сім'ю.

З іншого боку – легко знайти інформацію про те, що в Україні існує реальна проблема з шахрайством, пов’язаним із програмою. Як стверджують деякі авторитетні українські ЗМІ, за оцінками посольства США в Україні, шахраї вводять дані 80% населення Західної України в онлайн-програму для отримання віз. І роблять вони це з року в рік – адже шахраї в разі виграшу контролюють код доступу до візи і можуть шантажувати реальних переможців, вимагаючи у них гроші за отримання Green Card.

Звичайно ж, щодо 80% населення Західної України – це явно перебір, та й навряд чи одні й ті ж шахраї з року в рік могли настільки сильно впливати на загальну кількість претендентів (ну або я занадто переоцінюють українську міліцію). Але факти шахрайств зафіксовані, в Тернополі навіть розкрили справу про візову аферу з грінкартами в 2014 році.

Може, і дійсно «мертві анкети» переважають серед українських... Напевне цього не може знати ніхто. Але це не привід перестати думати над однією простою проблемою: все ж дуже багато українців хочуть виїхати, і Green Card – не єдиний спосіб. Костя, наприклад, попросив політичного притулку. Непатріотично, але таким є його вибір. Хтось знаходить інші способи емігрувати. Якщо не в Америку, то в ЄС. А особливо сумно усвідомлювати, що назовні рвуться всі активні, успішні люди, які вважають, що реалізувати себе навіть в конкурентному середовищі США легше, ніж в Україні.

Тому, розвиваючи можливості конкурентного ринкового простору, стимулюючи до розвитку малий і середній бізнес, відроджуючи інфраструктуру, створюючи умови для залучення інвестицій, українська влада могла б переконати дуже багатьох бажаючих покинути батьківщину в тому, що тут іще не все втрачено. Явна боротьба з ТОП-корупцією, політична стабілізація, повага до прав і свобод людей, повернення довіри до судової системи і силовиків – іще один важливий перелік змін, яких гостро потребують українці. Тільки позитивними і явними реформами можна переконати їх залишитися, взяти найактивнішу участь в будівництві оновленої держави і навіть не думати про виїзд назавжди.

Про щось подібне говорять багато з-поміж моїх українських знайомих, колег, партнерів, з якими мені довелося перетинатися. Деякі з них входять до числа тих 106 440 українців, які отримували «грінкарту» з далеких DV-1996 по DV-2015. Вони облаштовують своє життя на новому місці. Вони сумують за дорогими серцю місцями в Україні. І вони сподіваються, що державним мужам таки вистачить совісті і розуму довести до логічного завершення всі необхідні реформи, щоб бізнес можна було перенести вже з Америки в Україну – країну, яка гратиме вже за новими, прихильним до середнього класу правилами.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук