«Ветерани повинні бути повністю соціально захищеними, аби відчувати себе гідно»
Розмова з Тарасом Кльофою, кандидатом на мера Львова
До теми
Депутат Львівської міської ради та майбутній кандидат на міського голову Львова від партії «Слуга Народу» Тарас Кльофа, який є автором кількох міських ініціатив з соціального захисту ветеранів АТО/ООС, розповів, як бачить підтримку учасників війни у Львові та чому місто має стати прикладом для решти України.
Минулої п’ятниці Львівська міська рада прийняла рішення про виділення кількох сотень земельних ділянок ветеранам АТО/ООС. Цей процес дійсно тривав кілька років?
Виділення земельних ділянок учасникам Антитерористичної операції, а зараз ООС – це, м’яко кажучи, болюче питання. Обіцянок було доволі багато, а вирішення було знайти доволі складно й мотивами було те, що немає вільної землі, немає можливості всіх забезпечити. Саме тому ми ініціювали програму підтримки учасників АТО, яка передбачає компенсацію в розмірі 100 тисяч гривень тим учасникам АТО, які зареєстровані у Львові. На даний час процес ніби порухався й пішов у прогресивному напрямку. Хочеться вірити, що він матиме логічне завершення і люди, безпосередньо дотичні до захисту суверенітету та територіальної цілісності нашої держави, отримають те, що їм належить по закону, та зможуть реалізувати своє право.
Які ще ви ініціювали міські проєкти щодо захисту ветеранів?
Як я вже зазначив, це є програма виплати 100 тисяч учасникам АТО. Ця програма реалізовується вже кілька років поспіль і вже має продовження, для цього є гроші з міського бюджету. Процедура відбувається таким чином: залежно від року перебування в АТО формуються списки, є комісія, яка ці списки затверджує, вони ідуть на виконком, затверджуються й люди отримають ці кошти. Ця програма реально працює, багато хто отримав гроші (понад 3300 ветеранів з 2016 року, - ред.). З одного боку, 100 тисяч – це не мало, з іншого боку, якщо говорити про потреби людей, це не є якась захмарна сума. Але ми чи не єдине місто в Україні, де така програма працює. Ми з колегами планували, й під час парламентської кампанії була така ідея, цю програму масштабувати в межах держави.
Тобто ветерану не треба самому йти і просити ці кошти в міста?
Є перелік документів, які треба подати в Центр надання послуг учасникам бойових дій, який знаходиться на Пекарській. Там ці документи приймають, комісійно розглядають. На жаль, у нас суспільство, де достатньо є людей не зовсім чистих на руку, які мали би бажання скористатися тими добрими ініціативами. Відповідно, Центр документи розглядає та визначає черговість виплати.
Крім того, однією з якісних, як на мене, програм є програма підтримки дороговартісного лікування ветеранам АТО і членам їх сімей. Тобто також людина, яка брала безпосередню участь у війні на сході нашої держави, при необхідності може подати документи на цю програму, або, якщо хтось з родини має проблему зі здоров’ям, теж може подати документи туди. І сума виплат, хочу сказати, в деяких випадках сягала й 250, й 300 тисяч гривень на особу. Бо тут говоримо про складні речі, про протезування, операції на серці і так далі. Це також покривається з міського бюджету.
На вашу думку, чи достатньо міська влада у Львові працює з ветеранами?
Я сам у 2014 та 2016 роках перебував на сході нашої держави, в 2014-му у складі 24-ї бригади, ми були безпосередньо в зоні бойових дій. Нині я діючий військовослужбовець і скажу, що люди, які залишилися ще на службі, через свою зайнятість і графік не мають достатньо часу, щоби оббивати пороги кабінетів і, скажімо, вимагати те, що їм належить по закону. Крім того, ми бачимо, як час від часу стаються певні непорозуміння, зокрема, це стосується виділення земельних ділянок. Не буду лукавити, є певна категорія осіб, які своїми правами зловживають, намагаються такими речами спекулювати, але таких людей є обмаль. На моє велике переконання – так є в усьому світі – люди, які взяли на себе відповідальність узяти в руки зброю й піти ризикувати життям (і багато хто залишив його там, багато хто залишив там своє здоров’я), повинні бути повністю соціально захищені державою, містом, областю, будь-якою інституцією для того, аби вони почували себе абсолютно гідно. Така практика є в багатьох розвинених країнах, чудово знаю, як шанують ветеранів у Сполучених Штатах, як ставляться до ветеранів та військовослужбовців у тому самому Ізраїлі. Таких прикладів можу навести дуже й дуже велику кількість і хочу сподіватися, що в нас настане той час, коли статус ветерана війни на сході нашої країни, буде викликати щонайменше повагу в нашому суспільстві. Люди, які в потрібний момент не втекли за кордон, не зробили собі «липові» довідки, що вони не можуть служити в армії, а свідомо взяли зброю до рук і, ризикуючи життям, стали на захист нашої країни та її цілісності, заслуговують на повагу й пожиттєве визнання.
У тезах вашої майбутньої програми на місцевих виборах є акценти щодо захисту ветеранів. На вашу думку, який мав би бути ідеальний механізм захисту ветеранів у Львові, аби ми могли говорити, що Львів є тим містом, де найкомфортніше себе почувають наші захисники?
На мій погляд, однією з проблем, яка у нас існує, це те, що, наприклад, ця програма щодо 100 тисяч, стосується виключно мешканців міста Львова. Неодноразово були ситуації, коли колеги, побратими, які були в одному підрозділі, й один прописаний у Львові, а інший, наприклад, десь у Пустомитівському районі чи іншому передмісті Львова й один може скористатися преференціями, а інший – ні. І от нашим завданням я бачу, що до тих ініціатив, до тих програм мають бути залучені всі учасники Антитерористичної операції, не залежно від їхнього місця проживання чи реєстрації. Яким шляхом цього досягти? Співфінансуванням. Тобто можна знайти шлях для вирішення цього питання в межах області.
Великою проблемою є можливість протезування учасників АТО, які отримали каліцтво, мають особливі потреби. Даруйте, але є багато військовослужбовців в об’єднаних військах, які втратили кінцівки, які вимагають протезування. Окрема тема – категорія спінальних пацієнтів, яких у Військово-медичному клінічному центрі Західного регіону у Львові є велика кількість, тому що вони потребують пожиттєвого догляду і періодичного медичного скринінгу. Але ж ми, як правило, не стикаємося з тою проблематикою, яка є в них. Чудесно мати низькорівневі трамваї та автобуси, аби така категорія людей могла користуватися громадським транспортом. Але не менш важливе питання: як їм дістатися до тої самої зупинки, починаючи від їхнього дому (а це не завжди перший поверх), і закінчуючи зручним пересуванням по вулиці. Це теж ті речі, над якими треба працювати, якщо ми толеруємо цих людей у суспільстві, а я вважаю, що Львів є одним з перших міст, яке до таких людей ставиться з повагою. Але вона має виражатися не на словах, не у гучних висловлюваннях під час промов на державні свята чи вшануванні пам’яті, а в конкретних діях – покращенні їхньої можливості соціалізуватися у суспільстві. Тобто соціальний захист ветеранів – це не лише про точкові проєкти, а це про доступність міста.
* Інтерв'ю підготоване виборчим штабом кандидата на посаду міського голови Львова Тараса Кльофи