Вибори вже й негайно – за і проти

Навесні 2024 року, тобто в час, коли, згідно з Конституцією, в Україні мали б відбуватися чергові президентські вибори, я написав статтю «Без виборів», у якій виклав свої міркування й обґрунтування, чому зараз проводити процес голосування в жодному разі не потрібно. Володимир Зеленський на той момент уже відбув свої п’ять легітимних років на посаді, і в суспільстві завирували дискусії, як розв’язати проблему, яка чітко не прописана в українському законодавстві. Бо хто раніше міг собі уявити, що проти України буде розв’язано війну, яка за своєю тривалістю перевищила вже Першу світову й наближається до Другої. Просто пролонгувати каденцію чинного президента? Передати його повноваження спікеру Верховної Ради чи прем’єр-міністрові? Провести вибори в парламенті? Звернутися за роз’ясненням до Конституційного Суду?

Врешті-решт було вирішено піти за інерційним сценарієм. Чи такий вибір був найоптимальнішим? Сумнівно. Проте, як стверджував французький письменник Антуан де Сент-Екзюпері у своєму знаменитому філософському романі «Планета людей», найкращий вибір той, який було врешті-решт зроблено, адже його зробило саме життя. Нам залишилося лише акцептувати цю сентенцію.

Звісно, вибори – це ключова частина демократичної процедури. Без них і демократія – не демократія. Але для проведення цієї суспільної процедури мають бути створені належні умови, що неможливо під час повномасштабної війни та часткової окупації території.

Наприклад, неможливо забезпечити передвиборчу кампанію з повноцінною агітацією, доступом усіх кандидатів до ЗМІ, проведенням мітингів, зустрічей з електоратом тощо. Росіяни тільки й чекатимуть, коли на відкритій площі збереться натовп, щоб туди жахнути КАБом, ФАБом, «Іскандером» чи, у крайньому разі, «шахедом».

Бракує коштів на проведення процедури голосування. Зеленський тоді стверджував, що для забезпечення виборів потрібно витратити близько п’яти мільярдів доларів. А звідки їх взяти під час війни?

Ще більша проблема – із забезпеченням активного й пасивного виборчого права для військовиків, особливо тих, хто перебуває «на нулі». Не менша проблема і з мільйонами українських громадян за кордоном. Я пригадую вибори 2004 року, які мене застали в Німеччині. Мені довелося вистояти кілометрову чергу до консульства, щоб реалізувати своє право на голосування. Тепер же не вистачить консульських ресурсів, щоб і частково забезпечити електоральне право українських біженців. А громадяни України, які опинилися на окупованих територіях, взагалі будуть позбавлені навіть теоретичної можливості взяти участь.

Усі ці аргументи неминуче підводили до переконання: такі вибори нам не потрібні. Два роки тому в українському суспільстві фактично створився чіткий консенсус щодо перспектив проводити вибори. У лютому 2024 року КМІС провів опитування із цього питання. За його результатами, переважна більшість українців (69%) виступили за те, що Володимир Зеленський має залишатися президентом до закінчення воєнного стану. Лише 15% респондентів висловилися за вибори (з них 11% – за те, щоб змінити відповідні закони, 4% – за призупинення воєнного стану). 10% підтримали ідею, що Зеленський мав би скласти повноваження і до обрання нового президента його обов'язки виконував би голова Верховної Ради; 6% не визначились.

Так і вирішили: вибори не проводити, Зеленський залишається президентом до кінця війни. А скільки ще тієї війни? Ото прийде Трамп у Білий дім і замирить обидві ворогуючі сторони за обіцяні 24 години. Ще пів року-рік можна потерпіти.

Та от прийшов Трамп, уже його президентство триває понад півтора року, а миру нема. Війні ж не видно кінця-краю. Політичні експерти, які наприкінці минулого, на початку поточно року голосно запевняли, що до кінця 2026 року війна точно завершиться, сором’язливо беруть свої слова назад. Ба більше, щоразу частіше у воєнних прогнозах згадується 2030 рік, мовляв, готуємося, що війна ще нескоро завершиться.

І що, далі всі наступні роки визнавати легітимність Зеленського як президента? «Ні, аж ніяк!» – рішуче заявив один зі ще недавно топменеджерів команди президента, його надія й опора Михайло Федоров. Нині ж він, з одного боку, став «кульгавою качкою» (як звільнений міністр оборони), з іншого – одним з найрейтинговіших українських політиків.

«Якщо війна триватиме ще рік, два-три, чи Росія може фактично отримати право визначати, коли українці знову зможуть обирати свою владу? Я впевнений, що ні. Демократія не може бути заручницею Росії. Ми воюємо саме тому, що хочемо залишитись вільною європейською державою. Тому ми маємо знайти законний, безпечний та реалістичний механізм, який дозволить Україні відновити повноцінний демократичний процес навіть за умов тривалої війни», – заявив Федоров у своєму відеозверненні в соцмережах. Цей ролик, тривалістю близько дев'яти хвилин, зразу ж став одним з найпопулярніших на Youtube.

За його твердженням, головним актуальним викликом для України є системна криза управління, симптомами якої є корупція і непотизм. І їх не вдасться подолати за чинного керівництва країною. «Й особливо небезпечно, коли в суспільства виникає відчуття, що головним критерієм для призначення людини є не її професійність, не результат і не здатність змінювати країну, а особиста лояльність до системи. Так не може працювати сучасна держава. І тим паче не може працювати країна, яка веде війну за своє існування», – заявляє Федоров і в такий спосіб обґрунтовує нагальну необхідність проведення виборів без зволікань, без очікувань, коли війна завершиться.

Ексміністр оборони усвідомлює складність проведення виборів в умовах війни: «Це складно. Потрібно забезпечити право голосу військових, мільйонів українців за кордоном, людей у прифронтових регіонах. Потрібно забезпечити безпеку виборчого процесу, незалежність інституцій і довіру до результату. Але складність не означає неможливість. Україна вже багато разів робила те, що світ вважав неможливим. Ми можемо знайти рішення і тут. Бо демократія – це не розкіш мирного часу. Демократія – це частина того, за що ми сьогодні воюємо».

І що Україна здатна зробити, аби «уможливити неможливе»? Федоров у своїй заяві жодним чином не згадує створений його ж командою застосунок «Дія». Проте чомусь багато коментаторів приписали йому намір провести вибори саме через «Дію». Можливо, вони й мають рацію…

Проте варто нагадати, що ще в грудні 2025 року, коли Федоров перебував на посаді першого віцепремʼєра й міністра цифрової трансформації, він сам вказував на безліч перешкод на шляху реалізації такого задуму. За його словами, проведення виборів через застосунок «Дія» наразі не розглядається, жодної практичної чи технічної роботи в цьому напрямі не ведеться. «Для цього потрібно, щоб парламент проголосував зміни до законів, ЦВК ухвалила рішення, чи потрібно це, хто це взагалі буде робити. І на сьогоднішній момент, окрім якоїсь онлайн-дискусії, роботи над цим напрямком не відбуваються», – написав тоді Федоров у соцмережі TikTok. Утім, описані Федоровим перешкоди не такі вже й нездоланні, була б лише політична воля.

Багато хто сприйняв відеозвернення ексміністра як старт (фальстарт) своєї президентської кампанії. І не дивно, адже за останні 30 днів його рейтинг довіри, згідно зі свіжими опитуваннями громадської думки, злетів угору, як ракета Falcon Ілона Маска, з яким, до речі, фігурант цієї статті має доволі непогані стосунки і навіть умів використовувати їх на користь Україні. Якби Федорову вдалося вийти в другий тур у парі з чинним президентом, то він би переміг Зеленського з нищівним рахунком: 66,2% до 33,8%.

Так, більшість українців досі проти проведення виборів до завершення війни чи хоча б перемир’я. Є багато застережень, чому голосування, наприклад у «Дії», – це погана ідея. Адже існує підозра, що не буде забезпечено таємницю голосування. Зникне запобіжник проти купівлі голосів, який забезпечували кабінки для таємного голосування. Існує теж побоювання, що електронними цифрами можна маніпулювати. Тобто той, хто має доступ до «Дії», зможе підкоригувати результати на свою користь.

Деякі із цих проблем можна розв’язати шляхом створення наглядових експертних комісій. Певним запобіжником може слугувати щось на зразок екзитполу. Розумію скептичне зауваження, мовляв, який може бути вихід з дільниці, коли всі голосуватимуть вдома чи будь-де. Але щонайменше в день виборів можна проводити телефонне опитування, запитавши респондента перед тим, чи він уже встиг проголосувати.

Наперед погоджуюся з тими, хто стверджуватиме, що все це не забезпечить повноцінного електорального процесу. Це дійсно так. Але тут ми поставлені в ситуацію, коли, як кажуть галичани, доведеться вибирати з гіршого краще. Або кульгавий виборчий процес, або ще невідомо скільки років «Мідасів», «Форест Гампів», «двушек на москву», «очолювань корупції», намагань позбавити НАБУ й САП самостійності. Вибір непростий, але особисто для мене – очевидний.