Відновлення Донбасу: місія (не)можлива?
IQ

Відновлення Донбасу: місія (не)можлива?

Нині відбувається інтенсивне розграбування решток господарки ОРДЛО

Максим Віхров, 23 серпня 2017 1936 2

Про відновлення Донбасу наші топ-чиновники говорять зрідка, але завжди з острахом. Ще б пак – за останніми оцінками Міноборони, збитки від російської агресії становлять $50 млрд, тобто майже два річні бюджети України. І з кожним роком ця сума зростає, бо окупанти звели мародерство у ранг офіційної політики: якщо раніше з Донбасу вивозили цілі заводи, то тепер у Луганську викопують трамвайні рейки. Та що рейки – на металобрухт ріжуть навіть рештки Донецького аеропорту, причому робить це не місцева босота, а регулярні підрозділи армії РФ. Тож майбутнє Донбасу вимальовується досить похмурим – тим більше, що і до війни це був досить проблемний регіон. Однак ставити хрест зарано – можливо, саме зараз формуються унікальні історичні передумови для народження нового Донбасу.

Історія хвороби

Вузол системних проблем затягувався на Донбасі протягом останніх двох століть. На базовому рівні це звичайні проблеми старопромислового регіону: вузька спеціалізація і домінування важкої промисловості; застарівання технічної бази та виснаження природних ресурсів; слабка здатність адаптуватися до нових економічних умов; поступова втрата конкуретоздатності і рентабельності виробництва; погана екологічна ситуація та загострені соціогуманітарні проблеми. Загалом ситуація Донбасу не унікальна: приблизно така доля спіткала всі вугільно-металургійні райони Європи, які пережили розквіт у ХІХ столітті, а у другій половині ХХ стали перетворюватись на економічні «чорні дірки». Однак Донбас є також жертвою безладного радянського господарювання. Достатньо згадати той факт, що у Москві знали про кризу вуглепрому ще у 1970-х, але проводити реструктуризацію відмовлялись. Та й у пострадянські часи провести нормальну реструктуризацію не вдалося: на практиці реформа обернулася катастрофою, і Донбас, замість реабілітації, зазнав ще однієї травми.

Радянський Союз завдав Донбасу страшних демографічних та соціокультурних травм. Це терористична кампанія проти технічної інтелігенції, що стартувала наприкінці 1920-х, Великий терор 1937-го, чистки після Другої світової війни. Це також Голодомор 1932-33 та штучний повоєнний голод. Окрема тема – радянська політика щодо робочої сили, котру заганяли на Донбас примусовими переселеннями, а потім не лише експлуатували, але і денаціоналізували. Мільйони українців, котрими заселявся Донбас, втрачали не лише свою мову та культуру, але також пам’ять. По суті, жодна з трагедій, котрих Донбас зазнав у ХХ столітті, так і не була належно згадана, оплакана і відрефлексована. Навіть у часи незалежності місцева неорадянська елітка робила все, щоб радянське прокляття безпам’ятства не було зняте. Тож Донбас обтяжений не лише економічною кризою, але і постгеноцидними та посттоталітарними травмами.

Тепер до цього «букету» додаються ще й травми російсько-української війни. У загальних рисах, зона окупації співпадає з межами Донецького кам’яновугільного басейну. Однак, якщо «республіки» проіснують ще 2-3 роки, з місцевою вугільною промисловістю буде остаточно покінчено. Та й не лише з нею, бо окупанти зачищають Донбас від будь-якої промисловості взагалі. Вже зараз у ОРДЛО, окрім різних видів мародерства, процвітають лише перепродаж товарів масового вжитку та пасажирські перевезення через лінію розмежування. Фактично, там повторюється криза 1990-х, тільки тепер у набагато брутальніших і жорстокіших формах. Що стосується соціальної сфери, окуповані райони перебувають у стані гуманітарного лиха або балансують на межі. І до цього всього треба ще додати набір соціально-психологічних та політичних проблем, породжених війною та окупацією.

Надія є

Отже, що отримає Україна після того, як Луганськ і Донецьк повернуться під український прапор? Ми отримаємо регіон, жодна з історичних проблем котрого не була вирішена, зате кожна була до краю загострена. Це регіон, котрий вичерпав свій ресурс для розвитку, скалічений радянськими соціально-економічними експериментами, травмований глибокою економічною кризою і війною, а наостанок ще й розграбований окупантами. Як тут не піддатися занепадницьким настроям? Може, Україні справді варто відмовитись від Донбасу, скинувши історичний баласт? Чи не доцільніше вкласти кошти у розвиток України, аніж гатити мільярди на відновлення Донбасу? Подібні думки у нашій пресі лунають з 2014-го року (а якщо пригадати, то вже понад 10 років). Але якщо відкинути емоції, ситуація не настільки драматична.

Якими б складними не були проблеми Донбасу, вони аж ніяк не унікальні. Усі старопромислові регіони рано чи пізно заходять у глухий кут історії, але це ще не кінець світу. Досвід Рура – німецького Донбасу – свідчить, що перезавантаження можливе: за кількадесят років «кузня Круппа» здобула титул Культурної столиці Європи, а Ессен – німецький Донецьк – тепер позиціонується, як «місто для шопінгу» і розваг. У колишніх шахтарських містечках Британії ніколи не полюблять Маргарет Тетчер, але життя нормалізується і там. Зрозуміло, що зміни не відбуваються за помахом чарівної палички – реабілітація старопромислового регіону потребує часу, коштів, інтелектуальних ресурсів. Судячи з усього, наші західні союзники не готові за нас воювати, але готові за нас платити, а значить, для відновлення Донбасу продавати останні шаровари не доведеться. Щоправда, доведеться перестати донорські кошти розкрадати, але це вже проблема із розряду екзистенційних.

Що стосується травм, завданих радянським тоталітаризмом, то терапія потрібна не лише Донбасу. Сьогодні Київ намагається займатися політикою пам’яті, це лише початок довгого і непростого шляху. Та хоч там як, посттоталітарні травми – це не присуд, хоч би наскільки запущеними вони були. Якщо вже німці пережили в собі нацизм, то і ми якось із «совком» розберемося, не кажучи про сепаратизм та інші ментальні девіації. Те саме стосується російсько-української війни. Якими б драматичними не були події на Донбасі, вони не є прецедентом світової історії. Такі (і ще гірші) сторінки є у біографії чи не кожної європейської нації. Народи оговтуються і після страшніших ударів, тож апокаліптичні прогнози не на часі, і розглядати Донбас як довічну й невирішувану українську проблему – це явне перебільшення.

Вікно (не)можливостей

Парадоксально, але саме війна відкриває перед Україною вікно історичних можливостей. Загнивання, у стані якого Донбас перебував до 2014 року, можна було уповільнювати і затягувати десятиліттями, висотуючи з держбюджету дотації, а з регіону – залишки ресурсів. Дочасну евтаназію донбаській промисловості влаштували окупанти. З гуманістичної точки зору – це трагедія, але з історичної – ще й шанс. Судячи з того, якими темпами відбувається розграбування ОРДЛО, після сподіваного звільнення Донбас доведеться не відновлювати, а розбудовувати наново, подекуди – з чистого листа. По суті, це шанс на звільнення України від головної ланки «іржавого поясу», а Донбасу – від радянської економічної спадщини, котра прирікає регіон на депресивне, безперспективне існування.

Окрім економічного відновлення, Київ буде змушений провадити на Донбасі нову культурно-інформаційну політику. Принаймні, хочеться сподіватися, що у Києві усвідомлюють таку необхідність – бодай з міркувань національної безпеки. Коли так, Донбас отримає поштовх до трансформації власної ідентичності, а по суті – шанс віднайти себе всередині українського національного проекту. Світоглядні конструкції, зліплені з радянської ідеологічної гнилизни та химерних пострадянських забобонів, у 2014 році зламалися об дійсність. Судячи з відомостей з ОРДЛО, огидна дійсність «республік» змушує тверезитись навіть затятих «ватників». І це хороша нагода почати виводити Донбас зі стану ментальної інтоксикації. На звільнених територіях Донбасу процес вже йде, причому без особливих зусиль держави.

Коротше кажучи, Донбас, попри всі свої проблеми, не безнадійний. Всі його (а по суті – наші спільні) проблеми мають вирішення, і навіть війна у певному сенсі грає на користь України. Цілком імовірно, що в озорому майбутньому Донбас буде звільнено, і історичні обставини дозволять дати цьому регіону нове життя. Можливо, він навіть стане найсхіднішою вітриною Європи, вогні котрої осяватимуть занепад російської (недо)імперії. Але якщо Україні випаде такий історичний джекпот, ми все одно можемо його втратити через корупцію, недієздатність державних інституцій, паралізуючі політичні чвари та інші банальні проблеми. У такому випадку Донбас гарантовано перетвориться на джерело постійних проблем і для України, і для самого себе.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук