Вігвами на Ринку

За певних умов є надія, що частина цих грошей піде на реставрацію справжньої історії. Це місто важко відтворювати і берегти, у своїй історії воно не таке однозначне й красиве, як легенда, але колись на нього треба глянути тверезими очима.

Найлегше критикувати, важче зрозуміти, і зовсім невдячна й ризикована справа - зробити прогноз. Спробуємо. Мова йде про туристичний бізнес. Почнемо з найлегшого.

Коли американський уряд дозволив індіанцям будувати казино на території своїх резервацій, втішені журналісти спитали власника одного із найбільших казино Лас-Вегаса: «Ну що, вам тепер гаплик?» Він усміхнувся і відповів, що не все так трагічно. Скоріше навпаки. Велика кількість доступних казино (не потрібно летіти в далеку Неваду) означатиме значне збільшення клієнтури. Вдихнувши пари азарту, більшість з тих, хто про це колись тільки таємно мріяв, рано чи пізно захочуть спробувати real thing, тобто справжнього - Лас-Вегас і його дорогий азарт. І останнє: великі гравці, які ставлять на кін мільйони, ніколи не будуть грати в дешевому казино. Вегас від цього виграє.

У випадку туристичного Львова, real thing - це його не спотворена рукою «реставратора-модернізатора» архітектура, картинна галерея, музеї, парки. Те, що в якості історичної спадщини визнає ЮНЕСКО. За цим справжнім, не забетонованим, залитим пластиком і неоном історичним різнокольоровим диснейлендом, якого в них і вдома вдосталь, приїжджали західні туристи. (Сам був гідом-посередником у спілкуванні із західними туристами.)

Справжність - це дорого, це вимагає спеціальних знань і умінь. Зараз от реставрують Вірменський собор, правда поляки, які й приїздять за реальним історичним. А, наприклад, відкрити Музей техніки, скільки ми чули обіцянок? Чого вартує тільки технічний прорив, тодішній перший львівський трамвай, це так, якби в наш час пустили поїзд на магнітній подушці. Музей архітектури і побуту в плачевному стані. Плюс місцева екзотична автентичність, як-то жінки кидають вилами гній, фіри навантажені крамом, коні, а не трактор, тягнуть плуг, автомобільна техніка, яка має більше 50 років, але їде далі.

Варіант індіанських казино у випадку туристичного Львова - це фестивалі, інсталяції, шоу з привидами, батярами і партизанами, чорні свині, мандрівні музиканти, «вернісаж» і, звичайно, кухонно-історичний кітч. Все це розраховано на братів наших зі Сходу і нічого такого революційного Львів тут не зробив (за одним винятком). Чикаго, де є автобусний маршрут слідами Аль Капоне; Ліверпуль з бітломанією чи Зальцбург, де Моцарт у всьому - від шоколаду до концертів класичної музики; український варіант із Остапом Бендером в Жмеринці; Баня Крик в Одесі; лицарські турніри, кіноплакати або фільми про козаків. Ідея - заманити побільше народу в місто. Чемпіонат Європи з футболу - з тієї ж серії. Якщо хтось готовий платити, щоб дивитись на це, купувати, куштувати, слухати... Окей, це бізнес. Він, звичайно, на межі фолу, на межі історичної пам'яті, толерантності, смаку, здорового глузду та навіть рентабельності. Але коли він за межами, то це завдає серйозної шкоди іміджу міста, країни і в подальшому шкодить самій індустрії. Люди, чиї почуття образили, другий раз не приїдуть й іншим не радитимуть. Організаторів, творців і власників цього кітчу можна зрозуміти - вони кують копійку, все інше - культура, історія, мистецтво, навіть якщо вони в цьому дуже добре розбираються, є й такі, їх не хвилює. Вони цього не приховують і відверто кажуть, що це розраховано на наших братів зі Сходу і Півночі. (Скільки там тих західних туристів?) Не вони перші. В таких випадках повинна втрутитись якась там влада, але у випадку Львова - це нонсенс, адже власники і є владою - депутатами міськради. Надії на якісь там міжнародні скандали з боку певних народів, чи судові процеси, - абсурд, враховуючи наші суди. То що далі?

А далі слово скажуть закони того ж бізнесу. По-перше, ефект новизни не може тривати безконечно. У Франківську є бункер, в Києві є ресторан партизанський бліндаж, на день партизана (є й такий день в Україні) туди привели «тамтих» партизанів, накрили столи і видали сто грам, потім на всіх телеканалах показували. На черзі міста і села всієї України. Під Вінницею в колишній ставці Гітлера хочуть відкрити заклад громадського харчування. Вже зараз в районах Франківщини (це тільки початок) є музейні бункери, де на великі національні свята приїздить партійна мафія «з нагоди і во славу». Знову ж, молодь водять на екскурсії. Тобто, та сама профанація, яку ми колись пережили щодо всіх тих ковпаківців, сабурових, руднєвих й інших славетних радянських партизанів. Землянки, музеї з газетами-фотографіями, якоюсь там формою і проржавілою зброєю. Ні з чим воно нікого не знайомить і ніяких знань, не те що поваги, особливо молоді, не дає. Гроші не пахнуть.

По-друге, не всі ті, хто побував у цих славних ресторанах, в захваті від побаченого, від цін і якості їжі. Тут ставку зроблено не на кулінарію, а на зовнішні, штучні ефекти. Назви страв, а не їх смак, «стіни», а не якість і швидкість обслуговування. Відповідно, люди говорять, діляться враженнями, і рано чи пізно хвиля інтересу спаде. Буде якийсь оптимальний рівень рентабельності. Чи буде це зростати? Невідомо. Ну, скільки таких ще «культурно-історичних» закладів громадського харчування можна відкрити? Якщо йти по лінії багатонаціональної Галичини, то залишились тільки поляки. Їх у Львів найбільше приїздить, і їм таке фуфло не втулять, вони не за тим сюди їхали. Але є ще історичні постаті, ого який великий список, і література - також не остання річ. Я так думаю, що задум попереднього мера відбудувати «Високий замок» можна запросто втілити в життя. Мій прогноз - весь цей історично-туристичний диснейленд буде тривати до останнього туриста-східняка. Води Трускавця і Моршина не скоро пересохнуть, й не кожен день їх пити, а так екскурсії, екскурсії. Які класні фотографії виходять!

За певних умов є надія, що частина цих грошей піде на реальні речі, на реставрацію справжньої історії. Це місто важко відтворювати і берегти, у своїй історії воно не таке однозначне й красиве, як легенда, але рано чи пізно настає потреба глянути на нього тверезими очима.

Фото зі сайту www.peterhost.ru