Війна і Галичина

Галицький дискусійний клуб «Митуса» після тривалої перерви відновив свою роботу. 6 серпня він запросив всіх бажаючих до розмови на тему «Війна і Галичина». Щоправда відтепер «Митуса» працює під егідою громадської організації «Європейська Галицька Асамблея».

Дата 6 серпня вибрана не випадково, саме цього дня 1914 року, тобто рівно сто років тому, на заклик Головної Української Ради було сформовано Легіон Українських січових стрільців (УСС).

Отже предметом дискусії стала столітня річниця початку І світової війни та її наслідки для сучасних галичан. На запрошення до розмови відгукнулося чимало галицьких інтелектуалів, причому не лише зі Львова та Львівщини, але й з Тернополя й Івано-Франківська. Це і почесний консул Нідерландів у Львові Богдан Панькевич, голова Асоціації «Російський Дім» Тетяна Швецова, директор Музею Ідей Олесь Дзиндра тощо

Проводив дискусію традиційний модератор клубу «Митуса» Володимир Павлів. Вводячи в анонсовану тему, він з сумом зазначив, що й нині, через 100 років від тих трагічних подій, галичани змушені брати в руки зброю, щоб боронити свою землю. Але чи дійсно свою? Це питання, червоною ниткою протяглося через цілу дискусію.

Першим модератор надав слово знаному станіславському письменникові Тарасові Прохаськові. Хто знайомий з його літературною та публіцистичною спадщиною, той знає, що «Війна і Галичина» – це, як то кажуть, його тема. «Ще зовсім недавно, як і тоді перед 1 серпня 1914 року, ніхто не вірив у можливість війни», – провів Тарас паралель між тими буремними часами сто років тому й не менш буремним сьогоденням.

Але, як тепер так і тоді від невіри у війну людям довелося переходити до міліарного ентузіазму, потім – розчарування…

Наступним взяв слово відомий український політик, митець і громадський діяч Микола Яковина. Свого часу йому доводилося виконувати й обов’язки міністра культури, і президентського радника, побувати в народних депутатах. Зараз пан Яковина є президентом ІСОМОS Ukraine.

Оскільки тепер його місія полягає в дбанні за історичні й архітектурні пам’ятки України, то розпочав він свій виступ з фахової максими: «Не можна реставрувати пам’ятку на основі гіпотези, а лише на основі документів і фактів». Так само на його переконання не можна вибудовувати історичної доктрини послуговуючись лише гіпотезами, треба шукати надійнішого опертя. Особливо, якщо історичний ґрунт використовується для побудови актуальної суспільної концепції.

Промовляючи ці сентенції Микола Яковина м’яко перейшов до теми федералізму, теми, яка нині стала табуйованою. «Може й правильно, що нині, на тлі війни ця тема належить до заборонених», – припустив він. Хоча водночас зазначив, що, як настане слушний час, дискусію щодо федералізму в Україні вартувало б відновити. «Федералізму не слід боятися», – переконаний пан Яковина.

Продовжив дискусію франківський історик Іван Монолатій, піднявши тему Галичини під російською окупацією 1915-1015 років. Розповів про страждання й поневіряння галичан, а також про зраду декотрого з них, про колабораціонізм. Історик провів паралель з кримськими подіями навесні цього року, коли українські вояки просилися на службу до окупанта, а в «подяку» за зраду присяги отримували позначку в характеристиці: «неблагонадійний».

Останнім з доповідачів виступив редактор часопису «Ї» Тарас Возняк. Він презентував останнє число свого видання, посвячене столітньому ювілею початку Першої світової війни. Назва номера доволі інтригуючи: «Перша світова 1914-2014».

Виступи завершилися, й присутніх закликали до дискусії, котра виявилася напрочуд цікавою. Її учасники висловлювали найрізноманітніші міркування й гіпотези щодо евентуального розвитку подій столітньої давнини, проводили паралелі зі сучасністю, намагалися виявити причини невдач тодішнього галицького проекту ЗУНР, намагалися пофантазувати: а щоб було з Галичиною, якби війна не спалахнула, або принаймні розпочалася десятьма роками пізніше...

Дискусійний клуб «Митуса»