Війна і радіація

"Приїхали з Луганська із дітьми, знімаємо стару хату під Львовом. Можливо, у когось є старі меблі - візьму в дар або куплю недорого", - луганчанка Наталія розмістила оголошення у мережі Fecebook у львівській групі "Барахолка для своїх". Після повідомлення почалась жвава дискусія. "Даунбасят і луагандонцев зачем нам привезли? У нас своих детей хватает" - прокоментував львів'янин. Жінку із родиною ображали, радили їхати назад додому, питали, за кого воює її чоловік. Ті, хто мляво захищав - закликали бути людяними і терпимими. Врешті Наталя витерла своє оголошення.

Коли мені було півроку - вибухнула Чорнобилься атомна станція. У нашому селі пройшов радіаційний дощ, а батька-міліціонера на кілька місяців забрали туди. Сказали - на військові навчання. Він патрулювали вулиці від мародерів, ловив злодіїв, які вивозили із міста телевізори, килими, мебель. Ці речі накопичували найбільше радіації. Через кілька років нашій родині дали путівку в Ялту - підлікуватися. Мама сурово заборонила нам із сестрою казати, звідки ми приїхали. "Чорнобильців" усі боялися. Навіть казали, що вони вночі світяться від радіаційних атомів. Медсестра мене оглядала дуже поверхнево - боялася, що заразиться моєю радіацією. Масаж нам теж не хотіли робити. В їдальні сиділи за окремим столом. Ми питали: чому до нас так ставляться?"Бояться", - відповідала мама.

- Так, боюсь, хто зна що в них в голові?, - каже знайома власниця однокімнатної квартири Оксана. Переселенцям з Донбасу навідріз відмовляє здавати житло. - Від них війною тхне. Ще на мене їхня біда перекинеться.