Війна ще довго не відпустить наших чоловіків

Ірена Баранова
начальник прес-центру повітряного командування «Захід»

Спочатку планувала написати звичайний невеличкий звіт, як ми з хлопцями з 6-ї ротації Дикої Качки (зведений загін Повітряних Сил, що боронив позиції під ДАПом) ходили на радіо інтерв'ю давати, ну і про саме інтерв'ю, звичайно. Але от увечері, не змогла заснути, поки не оформила свої думки про них, про зустріч побратимів в слова. Ділюся.

Викликаючи обох на інтерв'ю, попередила, що йдуть двоє і навіть назвала, хто в парі. Виявляється, багато хто з хлопців-атошників прекрасно знають один одного в обличчя і за позивними, а прізвища з іменами «залишаються за кадром». Загалом зустріч виявилася дещо несподіваною. Потрібно було бачити реакцію Костика і Богдана один на одного: це не було звичайне рукостискання, а коли побратими обнялися, здавалося не випустять один одного й зовсім. Два десятки років різниці у віці, погони старшого і молодшого офіцера – несуттєві в світі справжнього бойового братерства. Одного разу один з наших офіцерів – теж зенітівець, сказав: «Там для нас існувала тільки одна різниця: або ти в одній з усіма обоймі, або не заважай. На погони не дивилися, людей ділили на гідних поваги й тих, кого намагалися не помічати, так спокійніше (в родині, як то кажуть, не без...)».

Згадалася схожа зустріч на Львівському вокзалі: майор на пероні з розбігу згрібає в обійми розгубленого старшого солдата. Я бачила ці очі. З'являється в них, знаєте, щось зовсім інше, чого раніше було і не зустріти. А чи чули ви, як побратими розмовляють між собою? «А пам'ятаєш?» - «Звичайно!», «А ти не знаєш?» - «Пропав зі зв'язку...». «Їм і слів зайвих не треба. Вони перебувають абсолютно на одній хвилі, наче щойно вийшли з кінотеатру після сеансу захопливого блокбастера, ще в одному настрої, і сцени поки вгадуються майже без слів, з півжеста. Адже стільки часу пройшло, а вони живуть тими днями і це дуже відчувається. Термін, звичайно, невеликий ще, але боюся, що війна ще довго не відпустить наших чоловіків. І довго ще їхні близькі та кохані будуть зітхати: «Ось, начебто, повернувся, а думками десь далеко». Нехай би вже скоріше, передова залишилася глибоко в минулому, хлопці зажили мирним життям, а з побратимами зустрічалися за святковими столами. Так буде. Я вірю.

А поки вочевидь одне: «бойове братерство», це не просте словосполучення, між цими людьми особливий, я б сказала містичний зв'язок, і навіть мовчання у них набагато голосніше слів.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук