Ворота міста

В аеропорт до ресторану серед ночі приїздили аферисти, шулери, гангстери, ковбої, дальнобійники, проститутки і навіть студенти, якщо виникала потреба купити горілку, коньяк, а то й просто пристойно погуляти. Вночі у Львові все було закрито.

Нам відразу й надовго закрили дорогу на Захід. Дали анкету, де стояло – «Чи були ваші рідні на окупованій території», допустили до «секретної інформації», сказали пошити «форму одєжди», зробити коротку стрижку, одягнути зелену робу. Воєнка. Група загнаних штурпаків, які у протигазах і ОЗК грають у футбол - військові збори.

Нам відразу і надовго відкрили дорогу на Схід і Північ. Сургут, будзагін. Велика і неозора Імперія СРСР. На Схід, в Сибір, в Каракуми, на полюс - дорога відкрита. Не поїздом в Узбекистан їхати. Є аеропорт. Повітряні ворота міста. Певною мірою - його візитівка.

Зовні львівський аеропорт нагадує своїх братів-близнюків: харківський, сімферопольський і ще енну кількість, якщо брати до увагу всю територію колишнього Союзу. Інтер'єр? На стелі життєрадісні фрески з міцними доярками й усміхненими шахтарями, колгоспниками і сталеварами. Величезними коровами і гронами винограду. Голубий купол, вежі. Сталінський ампір у всій його красі. Так, стіни залишились, але немає психологічної напруги людського моря. Щезла наелектризована атмосфера, щезло відчуття, що час летить. Буквально. Коли ти прибував сюди, це відчуття висіло в повітрі. Через дві години ти вже будеш в Москві чи в царстві барханів, верблюдів, кишмишу і плову. Був такий рейс - «Львів-Ашгабат». Дві години на землі і дві години польоту, коли ти пересікаєш простір, - це різні речі.

Люди літали навіть в Ужгород (40 хв), Франківськ і Тернопіль. Рух був страшний. Зманталошені «командировочні» бігали з пластиковими чумайданами в руках, благаючи касирок продати їм квиток у заповітний куток неозорої Імперії. Прибуваючі і проводжаючі кричали «Таксі!». На вулиці продавали гарячі пиріжки і холодне морозиво. Спекулювали валютою і джинсами. Продавали свої квартири і тіло. На ніч.

На підлозі в залах очікування не було жодного вільного метра. Спали на підвіконниках. Пасажири - найголовніша деталь будь-якого летовища. Плюс рев літаків, які форсують двигуни. Оголошення про приліт чи відліт, але найгірше, коли чуєш: «Через погодні умови затримується літак на...» Ще три години, які потрібно вбити. А якщо рахунок пішов на дні? Ви вибігаєте і кричите «Таксі на вокзал!» У відповідь цинічне: «Скільки даєш?»

У кінці 80-х я працював на заводі «Полярон», відділ комплектації. «По службі» мені доводилося літати часто, багато і далеко, навіть частіше, ніж поїздом. Тоді на варті стояла армія таксистів. Це був серйозний бізнес і чужих там виживали. Уявити собі аеропорт без цих людей було неможливо. Ці люди завжди були там, вони завжди питали «Куди їхати?» Вони снідали в кафе «Сателіт». Вони працювали нон-стоп, цілодобово. Летовище ніколи не спить.

В аеропорт до ресторану серед ночі приїздили бандити, аферисти, шулери, гангстери, ковбої, дальнобійники, проститутки і навіть студенти, якщо виникала потреба купити горілку, коньяк, а то й просто пристойно погуляти. Вночі у Львові легально було закрито все, крім вокзальних буфетів. Всі, хто не хотів пертись аж в аеропорт, могли спокійно «затоваритись» у таксистів. Ці люди не просто возили вас нічним Львовом. Вони були і до певної міри залишаються складовою напівкримінального життя нічного міста. Просто зараз велика частина того, що у ті часи було в тіні, стало легальним, навіть респектабельним бізнесом. Алкогольний ґешефт зник назавжди.

Одного разу я летів в Дніпропетровськ, сидячи у багажному відділенні літака. Метод «на підсадку» був досить простий. Ви купували квиток на свій рейс, тільки на інший день, і чекали до останньої хвилини, коли знімуть «бронь» і тоді з'явиться два-три вільних місця. Щоб імовірність цього зросла, ви платили «тьоті», яка пропускала вас в літак, зверху «десятку». 10 рублів - стандартна такса. Коли вільних місць не було, а дуже треба було летіти, ви використовували своє знайомство і все ж летіли. Той рейс був «Львів-Баку» з посадкою в Дніпропетровську. Люди, які сиділи в салоні, заплатили набагато більше, ніж я. Мені ще відносно повезло. Мій колега одного разу в Сімферополь летів стоячи. Правда тоді в небо злітали такі повітряні трактори як ІЛ-18 чи АН-24. Це був клондайк для офіціантів, касирів, адміністраторів, таксистів, пілотів, навіть прибиральниць.

Тепер усе по-іншому. Стоїть колосальний рекламно-інформаційний щит, на якому все і відразу написано біло-синіми барвами. Авіакомпанії, маршрути, принади міста Лева і розміщення служб. Зал офіційних делегацій. Official delegation Hall. Інформаційне табло, продубльоване англійською, повідомляє про те, що зі Львова можна вилетіти в Торонто, Манчестер, Єреван, Анталію, Жешув, Москву, Варшаву, Варну, Тбілісі, Франкфурт і навіть загадковий Даламар, проти якого стоїть П.Д. - «по датах».

Берлінської стіни вже немає. Боїнги летять на Захід.

Фото з сайту www.gazeta.lviv.ua