Якщо Росія нейтралізує «український чинник»

Росія зможе підготуватися до нападу на країни НАТО протягом п'яти-восьми років, якщо врешті-решт Кремль ухвалить такий план. Таким тривожним прогнозом ошелешив Захід генеральний інспектор Бундесверу і найвищий військовий посадовець Німеччини, генерал Карстен Броєр в інтерв’ю газеті Welt. «Виходячи з нашого аналізу, ми можемо сказати, що до того часу Росія відновить свої сили настільки, що напад на територію НАТО стане можливим», – зазначив німецький генерал.

Пан Броєр ніби й не каже про програш у війні, капітуляцію України, але, очевидно, саме це має на увазі. Бо ніяк не вдасться російським воякам розширити зону бойових дій на інші країни, якщо Збройні Сили України будуть в стані чинити опір агресорові.

Нагадаємо, що ця оцінка німецького генерала пролунала в дуже тяжкий для України період – лютий 2024 року. Генерала Валерія Залужного було звільнено з посади головнокомандувача ЗСУ, Сполучені Штати заблокували військову допомогу, Європа самотужки не давала собі ради передовсім із втамуванням снарядного голоду українських військ.

З того часу вже відбулися певні позитивні зміни: Конгрес США погодив військову допомогу Україні, ВРУ нарешті ухвалила закон про мобілізацію, ЗСУ провели блискучу операцію з прориву російського кордону й захоплення частини Курської області. Проте, ніде правди подіти, ситуація для української армії залишається надзвичайно важкою. Росія поволі, але впевнено наступає. Україна втрачає контроль над усе більшою частиною Донеччини. От уже впало й «місто-фортеця» Вугледар, яке відігравало надзвичайно важливу стратегічну роль…

А це своєю чергою змушує хвилюватися і Європу. Наприклад, міністр оборони Данії Трольс Лунд Пульсен нещодавно визнав, що, як порівняти з 2023 роком, безпекове середовище в Європі погіршилося. Він фактично повторив побоювання генерала Броєрта, ще підсилив їх, заявивши, що, мовляв, «не можна виключати, що в період від трьох до п'яти років Росія випробує на міцність статтю 5 НАТО і солідарність Альянсу».

Саме тому найбільш загрожені країни активно готуються до евентуальної російської агресії. Країни Балтії будують на кордоні з Росією й Білоруссю лінії оборони з бетонованими шанцями, потужними бункерами, новітніми системами спостережень. Мінують прикордонні території.

Польща нарощує військовий бюджет, довівши його наступного року до рекордних 4,7% від валового національного продукту. Військо польське стрімко модернізується. У ВПС незабаром з’являться новітні винищувачі п’ятого покоління F-35. Тож польська армія відносно скоро увійде до ексклюзивного клубу країн, які мають доступ до бойових літаків п'ятого покоління, невидимих для ворожих радарів.

Ще однією великою амбіцією Варшави є приєднання до Договору про спільне використання ядерної зброї НАТО і розміщення американської атомної зброї на своїй території. Згідно з цією програмою, бойові літаки військово-повітряних сил п'яти країн-членів Альянсу – Німеччини, Італії, Нідерландів, Бельгії і Туреччини – будуть оснащені американськими тактичними атомними бомбами B61 і можуть застосувати їх у разі початку Третьої світової війни. Однак це може статися лише після того, як боєприпаси будуть активовані збройними силами США. Бажання Польщі стати членом цього ексклюзивного ядерного клубу ще більше посилилося після того, як минулого року режим Путіна почав розгортати свою стратегічну наступальну зброю масового знищення в сусідній Білорусі.

Страх Польщі стати першою країною НАТО, яка зазнає російського нападу, є цілком виправданим, враховуючи трагічну історію країни, яка неодноразово була об'єктом російського вторгнення і зазнавала часткової або навіть повної окупації. Ба більше, на думку стратегів НАТО, найбільш вірогідним місцем можливого початку прямого зіткнення між Північноатлантичним альянсом і Росією може стати Сувальський коридор – майже 100-кілометрова прикордонна зона між Польщею і Литвою, що розділяє російський ексклав Калінінград і територію Білорусі – «маріонеткової» для Росії держави.

Саме через загроженість цього регіону тут наразі зосереджена величезна кількість союзницьких сил, включно з бригадами зі США, Великої Британії, Німеччини й Канади. Це, звісно, має стримувальний ефект і зменшує перспективу можливого першого удару Росії, який дійсно може бути завданий тут.

Ризик майбутньої ескалації присутній і на південно-східному фланзі НАТО, а саме вздовж українсько-румунського кордону в гирлі Дунаю. Хоча найімовірніше Росія не піде в лобову атаку на Румунію, а спершу забажає окупувати Молдову – значно легшу здобич. Тим більше, що в Москві вже давно заявляли про необхідність допомогти «братам» з проросійського сепаратистського регіону Придністров’я. Молдова не є членом НАТО, вона не захищена статтею 5 Альянсу. До того ж Кремль ще з початку 1990-х років підтримує заморожений конфлікт у Придністров'ї.

Але для цього Росії треба було б щонайменше захопити найбільше чорноморське місто України – Одесу. І щойно після цього прокладати собі сухопутний коридор для російських загарбників до молдовського кордону.

Від початку повномасштабного вторгнення у 2022 році путінські генерали неодноразово визначали своєю стратегічною метою захоплення Одеси. Але поки що це навіть близько їм не вдалося. Ба більше, російським військам довелося покинути острів Зміїний, який був дуже важливим пунктом для ймовірної висадки десанту на одеському узбережжі. Тож нині ці російські вологі мрії виглядають ще більш ефемерними.

Однак Румунія не має наміру чекати на березі річки, допоки по ній пропливе труп ворога. Вона активно озброюється. Показово, наприклад, що румунська армія стала першим європейським оператором американських реактивних систем залпового вогню HIMARS. Ще 2017 року Бухарест замовив 54 такі пускові установки з високоточними боєприпасами, які здобули світову популярність завдяки своїй ефективності під час війни в Україні. Тепер Румунія також має оперативно-тактичні ракети малої дальності ATACMS для HIMARS, які дозволяють завдавати ударів на відстані до 300 км, тобто навіть досягати узбережжя окупованого Росією Криму.

Намагаючись модернізувати свої сухопутні війська, Румунія кілька років тому придбала 227 колісних бойових машин піхоти Piranha 5 і планує замовити ще щонайменше 150 таких машин. Де-факто, це набагато досконаліші версії американських Stryker. Окрім того, Румунія вже незабаром сама вироблятиме ці БМП на власному військовому заводі.

Паралельно Бухарест ініціював закупівлю 54 американських танків M1A2 Abrams, щонайменше п'ять батарей південнокорейських самохідних артилерійських установок K9, 298 гусеничних бойових машин піхоти – американські ASCOD, німецькі Lynx і південнокорейські Redback.

А головне: Бухарестові теж вдалося потрапити до програми придбання американських винищувачів-невидимок F-35. 13 вересня Аґенція оборонної безпеки США (DSCA) остаточно схвалила продаж Румунії 32-х винищувачів F-35A з обладнанням і зброєю для них в рамках угоди на суму близько 7,2 мільярда доларів. Очікується, що румунська армія почне експлуатувати нові літаки до 2030 року.

Загалом очікується, що найближчими роками Румунія витратить на модернізацію своїх збройних сил щонайменше 14 мільярдів євро, а щорічні витрати на оборону сягнуть щонайменше 2,5% ВВП країни. Це, звісно, менше, ніж у Польщі, але більше ніж у двох третин країн-членів НАТО.

З одного боку, усі ці намагання країн-членів НАТО посилити свою обороноздатність, витрачаючи на це чимраз більше мільярдів з бюджету, виглядають цілком слушно на тлі наростання напруги, спровокованої російським нападом на Україну. Проте, з іншого боку, усі ці витрати можна стрімко мінімізувати, якщо належно озброювати Україну, яка досі слугує своєрідним щитом від Росії.

Бо всі ці описані страхи стануть реальністю лише в тому разі, якщо Росії вдасться нейтралізувати український чинник. Що це значить? Наприклад, повністю перемогти Україну і змусити її капітулювати. Враховуючи досвід попередніх двох з половиною років, такий сценарій виглядає дуже малоймовірним.

Але є другий – значно ймовірніший, коли Захід, застосувавши свої дієві важелі впливу, змусить Україну укласти угоду про припинення вогню з Росією. Очевидно, це передбачає щонайменше тимчасове закріплення за Росією окупованих українських територій. Голоси про таке перемир’я лунають на Заході чимраз частіше й гучніше. От, наприклад, професор політології Прінстонського університету Стівен Коткін заявив нещодавно в розмові зі журналістами:

«Нам потрібно знайти спосіб припинити бойові дії, відбудувати території, які контролює Україна, не відмовлятися від свого суверенітету та шансу приєднатися до ЄУ і НАТО. Не визнавати анексію територій, але припинити вогонь, щоб країна змогла відновитися. Повна перемога у війні – річ надзвичайна. Треба грати на покоління вперед, на далеке майбутнє, не обов’язково досягти всього відразу».

Висловлювання Коткіна можна розглядати як таке собі узагальнене прагнення проукраїнських «голубів миру» на Заході. Не може не дивувати ця наївна віра західних інтелектуалів, що з Путіним вдасться домовитися. Адже ще зовсім недавно були спроби «просто перестати стріляти», «зійтися десь на середині». Усі ми знаємо, до чого ці спроби призвели. Тому єдиний зараз спосіб Заходу себе захистити від російської агресії – це активна й не обмежена «червоними лініями» військова допомога Україні.