Якщо в туалет – то в гумаках та у верхньому одязі

Якщо в туалет – то в гумаках та у верхньому одязі. Чому чиновники не хочуть про це говорити? Та хто має створити умови для учнів сільських шкіл? У ситуації розбиралась журналістка Мар’яна Романяк і програма «Що не так?».

***

Сюжет:

Турківський район, село Мельничне. От наша школа, йдемо туди – глянемо, чи ще триває навчання і що там відбувається з туалетами. Нас чекають!

Мар’яна Романяк: «Навчання ще йде?»

Жінка 1: «Йде ще навчання».

Ну то клас. Насправді я такої школи давно не бачила. Вона вся дерев’яна, але з пластиковими вікнами. Енергозбереження…

Мар’яна Романяк: «Можна до вас? Всім привіт».

Учні: «Добрий день».

– Підніміть руки, хто хоче мати туалет всередині школи. Всі, одноголосно. Ну, супер, ми побачили. А хто зробить мені екскурсію? Відпустить Марія Іванівна?

Мар’яна Романяк: «І отак ви кожен день ходите? Але так добре під час уроків – можна трішки урок пропустити, погуляти, подихати свіжим повітрям, правда?

Дитина 1: «Але вчителька не дозволяє довго там сидіти, гуляти тіпа».

Мар’яна Романяк: «Дай, Боже, щастя. О, яке болото…»

Діти: «Тут краєчком треба обходити».

– Краєчком треба обходити...

– Туалет для хлопців, туалет для дівчат. Посередині туалет для вчительки.

– Я йду гляну для дівчат. Ось такі двері, зсередини можна закритися. Ви закриваєтесь, діти?

– Так.

– Що я вам скажу – одразу відчуваю запах, він зовсім не приємний. Тут немає світла, ось така вигрібна яма. Жодних засобів гігієни – ні туалетного паперу; павутиння і навіть є дірки у стелі. Діти, я не знаю, як ви це робите, справді. О’кей, хто мені розкаже, як ви миєте руки після туалету?

– Я витираю салфетками мокрими. Має бути мило, має бути чистий унітаз, плитка виложена».

– Туалетний папір має бути обов’язково – і приємний запах.

Анеля Блажевська, директор школи: «Школа старенька, змоги зробити внутрішні туалети немає, тільки добудову. А нині добудову зробити – я не знаю… Ніби якийсь кошторис умовно складали: 170 тисяч так сказали. Ми би хотіли, ми би свій внесок внесли, ну, але би щось зрушилося з місця».

Турківський районний державний відділ освіти. Ідемо, запитаємо, чому ще досі діти ходять в туалет на вулиці.

Мар’яна Романяк: «Скажіть, будь ласка, де знайти керівника вашого, начальника?»

Чоловік 1: «Наш керівник на лікарняному. Є відповідальна людина, яка за це відповідає».

– А хто відповідальний?

– У нас відповідальний Ливо Нестор Семенович, начальник господарської групи.

Мар’яна Романяк: «Несторе Семеновичу, п’ять хвилин, ми хочемо запитати про зовнішні туалети в школах».

Чоловік 1: «Несторе, та скажи ту інформацію, яку ми давали на департамент сьогодні».

Мар’яна Романяк: «Нам треба просто кількість, скажіть нам».

Нестор Ливо: «5 туалетів».

– Ні, скільки зараз є зовнішніх туалетів у школах?

– Зараз є?

– Та не втікайте від нас.

– Я йду в адміністрацію, а потім прийду.

– Та ні, ми не маємо просто часу... Несторе Семеновичу, скажіть нам.

До речі, у самому райвідділі освіти в туалет на вулицю не ходять. Тут ремонт відносно свіжий: нові унітази, плитка, батареї та пластикові вікна з дверима. Звичайно, могло бути чистіше і тепліше – на опаленні, гарячій воді, туалетному папері та милі тут, очевидно, економлять.

У районному відділі освіти ми не отримали коментар щодо зовнішніх туалетів у школах. Начальника немає, його заступник «на об’єкті». Та ми знаємо, що в цьому районі рекордна кількість шкіл, які досі не обладнані внутрішніми туалетами – їх близько 20-ти. Чому так – про це ми вже поговоримо в студії.

***

Що не так у деяких школах Львівщини – ми вже побачили. Як цю ситуацію виправити та коли чекати позитивних змін – про це поговоримо з нашою гостею у студії. Це – Любомира Мандзій, директорка департаменту освіти і науки Львівської обласної державної адміністрації. Вітання вам, пані Любомиро.

Добрий вечір.

Пані Любомиро, ваше ставлення до ситуації, яку ми щойно побачили? Як педагога, як жінки до того, що діти в таких умовах навчаються і ходять в туалет?

Мені, безперечно, прикро. Це явище, яке ви сьогодні озвучили, яке є темою сьогоднішньої розмови, має місце на Львівщині. Але мені прикро не тільки за те, що в тих школах не створені належні умови для здобуття дітьми освіти, але мені прикро і за поведінку працівника відділу освіти. Власне в компетенції засновника – а втому випадку ми говоримо про Турківську районну раду і відділ освіти – є створення належних умов для здобуття дітьми освіти. Так, ми бачимо, що ця школа зовсім не пристосована і, напевно, там не створені умови для здобуття освіти й окрім того, що там немає туалету – ви напевно бачили, були всередині.

Я, зокрема, не була в цій школі, але в інших школах Турківського району була і розумію проблеми, які там існують. Але наголошую і прошу це зрозуміти всіх: це є компетенція засновника. Засновником навчальних закладів закон України «Про освіту» визначає районну раду або раду відповідного рівня. Це може бути районна рада, це може бути рада об’єднаної територіальної громади.

Тобто відповідальність за те, щоб у цій школі (зокрема в Турківському районі, де ми побували) був побудований туалет, несе районний відділ освіти?

Ні, несе засновник. Він має створити належні умови для здобуття освіти. Засновником є районна рада – вона фінансує, вона відповідає за належні умови для здобуття освіти, вона є засновником закладів. Вона може делегувати уповноваженому органу певні функції – але засновником є районна рада, не відділ освіти.

Яке відношення може мати до цієї ситуації обласна державна адміністрація, зокрема ваш департамент? Тобто чи ви можете впливати на ці зміни, контролювати їх?

Безперечно, що основне завдання – це моніторинг ситуації, яка є, умовно скажемо, в галузі освіти на Львівщині. Дещо змінилися функції в галузі управління, зокрема і департаменту, після прийняття закону України «Про освіту». Але я хочу наголосити, що ми в 2017 році знали про цю ситуацію. Станом на 1 січня 2017 року ця ситуація обговорювалася в нас у департаменті на скайп-нарадах з головами районних державних адміністрацій (обласні і державні адміністрації), обговорювалося на нарадах з головами РДА, а також обговорювали ми її на сесії обласної ради. Ми про цю ситуацію знали, в нас на 1 січня було 57 шкіл, в яких не створені належні умови.

Я більше скажу: на сьогоднішній день ми мусимо звернути увагу керівників органів самоврядування на створення належних умов там, де є внутрішні туалети, бо вони також потребують капіталовкладень. Зокрема, в Дрогобицькому районі я мала прикрий випадок, коли директор казав: «Та нічого – але ж він є». Але це не про те... От ми на початку року говорили про 57 туалетів. Ми поставили собі в програму розвитку освіти Львівщини – кошти, як можливість спів фінансування, щоби допомоги тим територіям, де не створені належні умови.

Яка цифра зараз?

На сьогоднішній день в програмі розвитку було передбачено два мільйони гривень. Але була одна основна умова – співфінансування, бо відповідальність, все ж таки, місцевих органів влади. Ми, станом на сьогоднішній день, скерували в райони 1,6 млн грн. В нас залишилося 400 тисяч, які ми не змогли використати, оскільки райони не мали можливості співфінансувати. На сьогоднішній день залишився 31 об’єкт, де не розпочиналися роботи, і 26 об’єктів, де закінчено (може, якоюсь мірою ще не закінчено повністю) або проводилися ремонтні роботи щодо створення належних умов здобуття освіти дітьми.

Який процес має пройти школа, зокрема та, яку ми бачили? Як це все має виглядати? Вони мають звернутися до свого відділу освіти, далі має бути звернення до вас, щоб це змінити?

Після прийняття закону ситуація трохи змінилася. До того часу ми проінформували районні відділи освіти про те, що у нас є кошти в програмі розвитку освіти, передбачені для створення належних санітарно-побутових умов здобуття освіти. Але станом на сьогоднішній день, ми просили від них пропозицію, які кошти їм необхідні, який кошторис. І половину того кошторису ми готові були профінансувати. Ми так профінансували 21 школу. Станом на сьогоднішній день залишилося 30 шкіл: 10 шкіл в Старосамбірському районі і 16 шкіл, найбільше, – в Турківському районі. П’ять шкіл в Старосамбірському районі і п’ять шкіл в Турківському попали цього року на проведення ремонтних робіт.

Пані Любомиро, буває так, що батьки та вчителі можуть власними силами все зробити. Правильно це чи ні – ви зараз прокоментуєте після того, як ми подивимося ще один сюжет. Ми побували в Мостиському районі, в селі Зав’язанці. Подивимося, що там відбувається із зовнішніми туалетами.

***

Ми в селі Зав’язанці Мостиського району – і зараз подивимося, як у цій школі вирішили проблему зовнішнього та внутрішнього туалету.

Оксана Бервецька, директор школи:«Добрий день».

Мар’яна Романяк:«Дуже приємно, ZAXID.NET. Хотіли подивитися ваші туалети».

– Прошу.

– Але ми ще знали, що у вас туалет є на вулиці.

– Є.

– Діти користуються ним?

– Дехто бігає, коли хоче.

– Просто чотири вигрібні ями, запах… Видно, що учні збираються тут, аби покурити – є пачки від сигарет.

– Туалет у приміщенні створений своїми власними силами.

– Тобто батьківськими?

– І вчителів. Школу здали в експлуатацію десь в 1991 р., тоді йшла недобудова. І десь років 8–9 тому ми зробили оці – може примітивні, може не сучасні, але наші власні внутрішні туалети, зроблені власними силами. В нас тоді ще працював вчитель трудового навчання – і це його праця.

Тут води нема, туалетного паперу нема, мила нема. Але є паперові рушнички – оце мене дуже тішить… Два види мила і всюди холодна вода. Але є бойлер – значить, вода повинна бути десь тепла.

Ідемо до туалету на вулиці, зараз подивимось. Ось хлопчачий – а там жіночий. Я зайду… Ой, мені теж не дуже подобається, якщо чесно. Точніше, взагалі не подобається. Хто ці ноги відбиває на стінах? Хлопці…

Зважаючи на те, що туалет є на вулиці, батьківський комітет і дирекція школи зібрали гроші і зробили внутрішній туалет в своїй школі. Тішить, що саме в цьому селі діти мають змогу ходити в нормальний теплий туалет з людськими умовами.

***

Ось такий вихід знайшли саме у цій школі. Пані Любомиро, на вашу думку, чи це правильно? Батьки і вчителі своїми силами облаштовують внутрішній туалет для дітей у школі.

Але є ще інші можливості для цих батьків і вчителів – конкурс мікропроектів, писати мікропроекти. Коли ми говорили про першу школу, згадували, що необхідно 170 тисяч – але конкурс мікропроектів по школах можна було додавати до 400 тисяч. Якби люди проявляли ініціативу і мали на меті щось змінити… Вони мусять кудись рухатися, розумієте?

А вкласти свої гроші, батьків і вчителів, – це, на вашу думку, не ініціатива?

Це велика ініціатива, але можна було допомогти. Я не можу зрозуміти: якщо школа була здана в 1991 р., то в школі були передбачені туалети. Тобто якось її здавали трошки по-дивному, бо у будь-якому разі вони там мали бути. Не знаю про конкретно цей випадок, але ці люди вирішили це так. Вони молодці, така ініціатива тільки вітається. Але я думаю, що можна було скористатися ще бюджетними можливостями, або попасти на конкурс мікропроектів, є, зрештою, й інші речі – можна писати гранти і отримати . В цьому році рекордна кількість грошей була виділена на конкурс мікропроектів. Можливо, ви мали рацію щодо металопластикових вікон, але це – енергозбереження в Турківському районі. Тому це тільки вітається. Але можна було скористатися конкурсом мікропроектів – це теж як варіант.

Давайте зрозуміємо про відповідальність. Хто відповідальний за те, щоб у цих школах Турківського району (не тільки в тій, в якій ми побували) були облаштовані внутрішні туалети? Ви сказали, що засновник школи несе відповідальність.

Безперечно.

Засновник може сказати, що не має на це коштів. Але діти, в кінцевому результаті, далі ходять в холодний туалет на вулиці. Як розімкнути це замкнуте коло та вирішити цю проблему?

Бачите, коли ми кажемо про те, що в кожному селі має бути школа… Я погоджуюся з цим твердженням. Але я би хотіла, щоби окрім того, аби ми декларували це твердження «в кожному селі», школа мала би відповідати певному поняттю «школи». Бо це поняття далеке від того, щоби сучасні діти, в ХХІ ст., навчалися в таких умовах.

Цього року на Львівщині ми купили 17 автобусів. А якщо зважати на два минулі роки, то у нас на Львівщині було куплено 73 автобуси. У нас є більше ста шкіл, де немає більше 25 дітей в початковій школі – і вони так навчаються. Ми реально нічого не робимо для наших діток. Декларуємо, що ми за дітей і школу в кожному селі, але створити належні умови – в нас на це бракує коштів.

Як створити належні умови, який шлях має пройти школа? Що робити, коли район каже, що немає грошей, коли ви кажете, що не несете за це відповідальності, що батьки не своїми силами облаштовували. Як це робити?

Станом на сьогоднішній день кожен має на своєму рівні нести ту відповідальність, яку він може. Засновник школи має усвідомлювати свою межу відповідальності. Тобто він має розрахувати свій бюджет і розуміти, скільки коштів йому треба на те, щоби школа відповідала певним вимогам.

Станом на сьогоднішній день немає поняття ліцензії. Так, вищі навчальні заклади мають відповідати певним ліцензійним умовам. Наприклад, там мають бути забезпечені комп’ютери на певну кількість осіб, так само створено належні побутові умови. Якби такі вимоги ставилися до тих шкіл, які зараз діють на Львівщині, то здебільшого такі заклади не отримали б ліцензійних умов, не пройшли би цю ліцензування. Станом на сьогоднішній день таких вимог не було. Але після прийняття закону «Про освіту» буде створена інспекція навчальних закладів, закладів загальної середньої освіти. Вона вже в подальшому буде моніторити ситуацію щодо створення належних побутових санітарних умов діткам.

Тобто моніторити – це не закривати, а поліпшувати.

Вона буде давати рекомендації, в її компетенції буде дати рекомендації засновникові створити належні умови. Станом на сьогоднішній день – ми піднімаємо питання, ми зобов’язуємо керівників. Але завжди керівники місцевих органів влади кажуть: «У мене немає коштів». А це не відповідь на питання – треба створити належні умови. 26 туалетів ми цього року зробили, 31 туалет – це наша проблема, яку ми згодилися цього року допомагати районам. 5 туалетів в Турківському районі – але ж ще 16 залишилося.

В яких ще районах?

У Турківському районі 16 туалетів, в Старосамбірському районі 10 туалетів, які ще треба зробити. От, ще три туалети залишається зробити в Жовківському районі. Але здебільшого це туалети в школах, які в подальшому не мають контингенту дітей і їх можуть закрити, бо не буде кого вчити. В Стрийському районі одна така школа і Шегинівська ОТГ. Тобто 3–5 шкіл, окрім тих 16-ти, які я вже назвала. У Старосамбірському і Турківському районах найбільша кількість шкіл, в яких не створені належні умови для навчання діток.

Як це питання підніматиметься на рівні області?

На рівні області ми будемо черговий раз звертати увагу голів державних адміністрацій, голів районних рад, щоб передбачили в районних бюджетах кошти на створення належних умов для навчання.

І це все?

Якщо буде можливість, якщо ми будемо бачити потребу і можливість допомогти районам, то ми…

Пані Любомиро, але ж цей сюжет якраз показує потребу, і потрібно це питання вирішити.

Але це питання повинне бути ініційоване місцевими органами влади. Не можемо ми брати на себе відповідальність за те, що конкретний орган влади чогось не робить на місці. Розумієте, вони мають створити належні умови. Якщо вони не створять – ми, найгірше, не можемо притягнути нікого до відповідальності. Але ми не можемо перебирати на себе обов’язки засновника і створювати належні умови. Є купа ініціативи, є купа можливостей – навіть той самий мікропроект, але його просто треба написати. Це має зробити або дирекція школи, або відділ освіти – але це має хтось робити.

Пані Любомиро, може, в такому разі, варто моніторити тих керівників, які не до кінця виконують свої обов’язки?Це ж на вашій відповідальності?

Перепрошую, засновник приймає рішення про прийняття директора школи, звільнення директора школи або проведення конкурсу на посаду директора школи. Не департамент освіти, а засновник. Це, відповідно, – районна рада. Ми говорили з вами, що засновниками є районні ради. Я не знімаю з себе відповідальності, але не можу нести відповідальність за те, що в Турківському районі не створені належні умови для здобуття освіти дітей.

Так, я розумію цю проблему і намагаюся їм допомогти – але відповідальність мають нести місцеві органи влади. Я не хочу брати за них на себе цю відповідальність, тому що вони мають за це відповідати. Вони мають створити належні умови – і тоді діти мають там навчатися.

Пані Любомиро, ми вас почули, дякуємо за розмову і щиро віримо, що ця проблема справді буде вирішена і діти ходитимуть у теплий і чистий туалет, який сприятиме їхньому ліпшому навчанню.

Любомира Мандзій, директорка департаменту освіти і науки ЛОДА була гостею нашої студії. Мене звати Мар’яна Романяк, це програма «Що не так?». Обов’язково ще побачимось.