Ймовірність прямої сутички НАТО з Росією

Чи треба Заходу готуватися до великої війни з Росією? Однозначно, так. Чи дійсно дійде до неї? Радше ні, аніж так. Хоча події останнього часу, агресивні заяви російського керівництва чимраз більше схиляють терези у бік позитивної відповіді на друге запитання.

Один з очільників Північноатлантичного альянсу, а саме голова Військового комітету НАТО адмірал Роб, заявив у розмові з журналістами після засідання Ради Україна-НАТО, що країнам Європи варто готуватися до повномасштабної війни з Росією, яка може розпочатися впродовж наступних 20 років.

«Ми повинні усвідомити, що те, що ми живемо в стані миру, – це не якась природна даність. І саме тому ми готуємось до конфлікту з Росією. Але дискусія – значно ширша. Це й індустріальна база, і люди, які повинні зрозуміти, що вони відіграють певну роль», — цитує Бауера газети Daily Telegraph.

Багато європейських країн уже чітко усвідомили цю небезпеку й розпочали активну підготовку, щоб зустріти її у всеозброєнні.

Цього тижня популярна німецька газета Bild з покликанням на таємний документ міністерства оборони ФРН опублікувала статтю про те, як Бундесвер зокрема і НАТО загалом готуються до російського вторгнення. Автори, відомі військові експерти Юліна Рьопке і Ґеорґіус Ксантополус, припускають, що ймовірні дії в цьому напрямку Кремль розпочне уже в лютому цього року. Розпочне, звісно, не з прямої атаки на територію країн-членів НАТО, а з гібридної конфронтації. Проте згодом справа може дійти й до безпосередніх військових сутичок.

«Це навчальний сценарій, який описує крок за кроком, місяць за місяцем, як діятиме Путін і як НАТО захищатиметься. За сценарієм Бундесверу, ескалація загостриться всього за кілька тижнів. Невдовзі розпочнуться бойові дії, будуть задіяні десятки тисяч німецьких солдатів», – так прогнозують події автори статті. На їхню думку, спочатку прихована, а потім все більш явна атака Росії на Захід почнеться в липні.

Зрозуміло, що якщо Путін таки зважиться атакувати країни НАТО, то першими жертвами агресії стануть Балтійські держави – Литва, Латвія й Естонія. Саме там мешкає достатньо російськомовних громадян, багато з яких налаштовані прокремлівськи. Саме вони можуть стати тією п’ятою колоною, з якої розпочнеться гібридна агресія Росії. Приблизно так 2014 року розгорталася ефесбешна операція під умовною назвою «Донбаська весна».

Один зі сценаріїв, описаних західними експертами, виглядає так. Росія, публічно висловлюючи обурення, що Балтійське море перетворилося на «внутрішнє озеро НАТО», робить хід конем і відкриває «повітряний міст», щоб «урятувати від гуманітарної катастрофи» населення калінінградського анклаву. Російські цивільні літаки пролітатимуть повітряним простором Литви, не отримавши відповідного дозволу від Вільнюса. Якщо литовська влада остерігатиметься жорстких заходів у відповідь, то Росія, вбачаючи безкарність своїх дій, поступово нарощуватиме градус конфронтації, аж до поступового захоплення Сувальського коридору. Якщо ж литовські військово-повітряні сили перешкоджатимуть польотам росіян, а чи навіть зіб’ють порушників повітряного простору, то Москва у відповідь розпочне «акцію відплати», тобто пряме вторгнення.

Що мене особисто насторожує в цих сценаріях? Передовсім те, що в них цілковито відсутній аналіз досвіду російсько-української війни. Ба більше, взагалі відсутній український чинник. Так, ніби факт програшу України, повного розгрому ЗСУ вже не викликає сумніву. Ми ж нині є свідками зовсім інших подій. Росіяни, намагаючись атакувати українські позиції, кладуть тисячами своїх вояків, втрачають сотні одиниць бронетехніки, але так і не виходить їм домогтися більш-менш суттєвих зрушень у наступі. Натомість українська армія домагається неймовірних успіхів останнім часом у нищенні російського морського і повітряного флоту, відстрілу штабів і складів, нищення логістичних ланцюжків тощо.

Важко собі уявити, щоб за наявності такого важкого українського фронту Росія дозволила б собі вгрузати в нову воєнну авантюру. Хоча той самий досвід українського вторгнення підказує нам, що від Путіна можна очікувати найбожевільніших витівок.

Проте, як уже було сказано, український чинник ніде не подінеться. Але не тільки він буде стримувальним. Бо що відрізняє умовну українську ситуацію від умовної балтійської? Звісно, належність держав Балтії до блоку НАТО. Так, надихнути російського диктатора на нові подвиги могла б перемога Дональда Трампа на президентських виборах. Тоді б Сполучені Штати ввійшли на кілька місяців у перехідний період. І в цей час Росія могла б скористатися можливим паралічем політичної системи США і вторгтися до країн-членів НАТО, сподіваючись, що тоді Північноатлантичний альянс не зміг би ефективно задіяти статтю 5 свого Статуту.

Однак ці сподівання апріорі були б марними. Бо членство балтійських держав у НАТО – це не просто статус і відповідні угоди. Варто нагадати, що в Литві, Естонії та Латвії (навіть у Польщі) вже нині дислоковані контингенти з інших натовських держав – зі США, Німеччини, Канади, Великої Британії тощо. Хай нарізі ці контингенти невеликі, у межах батальйону, проте вже сама їхня присутність гарантує військову допомогу залучених країн. Причому не таку, як в Україні – обмеженим асортиментом зброї та грошима, а всіма можливими засобами, включно з відрядженням нових військових контингентів на безпосередню участь у війні. На російську територію полетять не тільки ракети SCALP і Storm Shadow, а й значно потужніші – TAURUS і ATACMS. Не обійдеться, звісно, й без Tomahawk. У російський повітряний простір залетять багатоцільові винищувачі четвертого покоління F-18, Eurofighter Typhoon, Gripen, винищувачі п’ятого покоління F-22 і F-35, стелс-бомбардувальники B-2 Spirit тощо. Словом, «другу армію світу» було б посічено на друзки. І, переконаний, у Кремлі це чітко усвідомлюють.

Хоча, знову ж, якби Путін ухвалював лише раціональні рішення, то навряд чи наважився б на широкомасштабне вторгнення в Україну. Але саме те, що російська армія загрузла в Україні, однозначно гарантує, що наразі жодного вторгнення Кремля на територію НАТО не відбудеться. І це триватиме доти, доки Україна бореться й має для цього відповідні ресурси. Справа ж Заходу, який всіма силами намагається ухилитися від прямого військового протистояння з Росією – беззастережна допомога Україні всіма видами зброї.

На завершення хотів би ще раз процитувати адмірала Роберта Бауера: «Україна матиме нашу підтримку щодня, тому що результат цієї війни визначатиме долю світу… Український народ та українська армія захищають демократію так, як світ ще не бачив. У темряві війни вони – маяк світла, який показує всьому світу, що означає боротися за те, у що віриш»