З миру по нитці. Чого чекати від об’єднання націоналістів?

Минулого тижня в українській політиці сталася надзвичайна подія – найбільші націоналістичні партії (причому аж три: «Свобода», «Правий сектор» та «Національний корпус») оголосили про об’єднання, здивувавши публіку. Як свідчить історія, українські націоналісти завжди демонстрували протилежну схильність. Приміром, ОУН хутенько розкололась на бандерівців і мельниківців, які, повоювавши між собою, не об’єднались і донині. Творенню УПА передували криваві «розборки» між бандерівською ОУН та повстанською армією Бульби-Боровця, а описувати масштаби внутрішньовидової гризні періоду незалежності годі і братись. Достатньо пригадати, як розвалилася УНА-УНСО або як розпався «Правий сектор».

Аж тут – дивина, та й годі: націоналісти взялися об’єднуватися! Пікантності додає і той факт, що «Національний корпус» і «Свобода» також мають спільне коріння – призабуту нині Соціал-національну партію України, котра пережила розкол у 2004-му. І ось тепер Тягнибок, Білецький і Тарасенко вирішили об’єднатися заради світлого націоналістичного майбутнього України. Щоправда, наступить воно ще не скоро, а от дострокові парламентські вибори можуть статися вже цього року. І хоча прогнози політологів дуже неоднозначні, політикум потроху приймає позу низького старту – наприклад, «Опозиційний блок» вже встиг створити виборчий штаб. Якщо з «Опоблоком» все більш-менш зрозуміло, то з чим ідуть на вибори і що можуть отримати націоналісти – варто розібратися.

Політичні шанси

Хоча об’єднані націоналісти заперечують передвиборчий характер свого об’єднання, їхня передвиборча стратегія простежується досить непогано: з миру по нитці, націоналісту – вишиванка. Мовою політології, йдеться про акумулювання політичного капіталу, аби проскочити 5-відсотковий бар’єр. На тлі загального розчарування суспільства у чинній владі націоналісти справді мають шанси увійти до Верховної Ради наступного скликання, але наразі вікно можливостей більше нагадує вузеньку бійницю. Відповідно до грудневого опитування Київського міжнародного інституту соціології, за «Свободу» готові були проголосувати лише 5% виборців (з числа тих, хто збирався йти на вибори). Ну а «Правий сектор» і «Національний корпус» мали рейтинг у межах статистичної похибки – 0,9% та 0,2% відповідно. Приблизно такий рівень підтримки націоналістів виявило і грудневе опитування агенції «Рейтинг».

Чи встигнуть націоналісти суттєво збільшити свій рейтинг до наступних виборів, залежить від багатьох обставин. Можливості для зростання є. Якщо «Свобода» і «Правий сектор» давно знайомі виборцям, то «Національний корпус» вийшов на політичну сцену зовсім нещодавно, у жовтні 2016-го. Не виключено, що саме «азовська» партія принесе об’єднаним націоналістам і нових симпатиків. Щоправда, на виборах націоналісти матимуть і сильних суперників. Часи, коли «Свобода» була монополістом у своїй електоральній ніші, давно пройшли – тепер до жорсткої націонал-патріотичної риторики вдаються і мейнстримні партії, конкурувати з якими за симпатії радикальних виборців буде непросто.

До того ж, за останні роки націоналісти зазнали і певних іміджевих втрат. «Правий сектор» втратив свого найбільш впізнаваного члена Дмитра Яроша і вляпався у цілу низку скандалів, як-от стрілянина на Закарпатті. «Свобода», окрім всім відомих епізодів, втратила головний свій козир – очікування виборців, що націоналісти робитимуть у парламенті якісь надзвичайні речі. Як виявилося у 2012-му, після тріумфального походу «Свободи» у велику політику, очкування виявилися сильно завищеними. Незважаючи на героїзм рядових партійців, нічим особливим «Свобода» не проявила себе і на Майдані. Що ж стосується «Національного корпусу», його головне завдання – переконати суспільство у своїй політичній суб’єктності, вийшовши з полку «Азов». Та й сам Білецький і досі не заявив про себе як про політика, старанно уникаючи з’являтись у Верховній Раді.

Що пропонують

Свої політичні наміри наш тріумвірат виклав у «Національному маніфесті», котрий являє собою перелік загальних місць націоналістичної риторики. У зовнішній політиці пропонується орієнтація на наразі неіснуючий Балто-Чорноморський союз. Що стосується війни – потрібно розірвати дипломатичні та економічні стосунки з Росією, визнати її державою-агресором і розробити «реальний план звільнення Криму і Донбасу», попередньо заблокувавши окуповані території. Крім того, слід створити «високотехнологічну» професійну контрактну армію, а також резервну армію. А на додачу – «повернути» Україні право на відновлення ядерного потенціалу, а громадянам дати право на вільне володіння зброєю.

У політичній сфері націоналісти обіцяють «реальну люстрацію» та посилення покарання за корупцію, виборність суддів та деяких місцевих посадовців, а також створення «дієвої процедури» імпічменту президента і закон про відкликання депутатів, суддів та посадовців. Соціально-економічна програма передбачає не менш як «ліквідацію олігархічного ладу», зокрема націоналізацію підприємств, незаконно приватизованих після 1991 року. При цьому трудові права українців будуть забезпечені, Податковий кодекс – справедливим, самоврядування – реальним, а демографічна динаміка – позитивною. Не залишаться без захисту українська мова та інформаційний простір, а також «традиційні цінності».

Ці та деякі інші пунки «Маніфесту» не нові – націоналісти виголошують їх вже багато років. Але за цей час їхні декларації не стали менш фантастичними – у кращому разі це перелік цілей далекої перспективи. В теорії, визнати Росію агресором можна вольовим рішенням, але Балто-Чорноморський союз залишається не більше, ніж політичною фантазією. Те саме стосується відновлення ядерного потенціалу України або перегляду результатів приватизації – заявити про це набагато простіше, ніж добитись бодай початкових результатів. Утім, швидких результатів націоналісти і не обіцяють. «Коли влада буде належати націоналістам – ми зреалізуємо цей маніфест», – відверто заявив Тягнибок під час презентації «Маніфесту». Враховуючи електоральні шанси націоналістів, стати владою їм в озорому майбутньому не загрожує, тобто вони виходять до суспільства з набором мрій і сподівань. Наскільки це сподобається виборцям – ми обов’язково дізнаємось.