«Закон Савченко»: нотатки на полях

Після тривалих дискусій Кабмін вирішив, що «закон Савченко» таки треба змінювати. Передбачається, що його дія розповсюджуватиметься лише на тих, хто відбуває покарання за легкі злочини або злочини середньої тяжкості. Натомість убивці, ґвалтівники, терористи та інші серйозні злочинці досиджуватимуть свої терміни без урахування періоду утримання у СІЗО. Такий варіант «закону Савченко» сьогодні озвучив міністр юстиції Павло Петренко.

Нагадаємо, цей закон прирівнює один день попереднього ув’язнення до двох днів у в’язниці. Відтак, у первісному варіанті дочасному звільненню підлягали тисячі в’язнів – у Мінюсті озвучували цифру у 40 000 осіб. Для порівняння, сьогодні покарання у вигляді позбавлення волі відбувають близько 44 тисяч засуджених. Але, як виявилось, чимало звільнених за «законом Савченко» скоюють повторні злочини. За даними Арсена Авакова, з 8200 звільнених 785 уже скоїли повторні злочини, зокрема 405 крадіжок, 131 грабіж, 22 умисних убивства і т.д.

«Переді мною – товстезне досьє з переліком злочинів останнього місяця з описом злочинів та затриманих за "законом Савченко". Фотографії, жахливі знімки смерті», – красномовно описував наслідки застосування цього закону очільник МВС. Однак насправді проблема рецидивної злочинності існувала в Україні задовго до прийняття неоднозначного закону летунки-депутатки. І внесення змін чи навіть скасування «закону Савченко» навряд чи виправить печальну тенденцію, оскільки природа цього явища зовсім інша.

Масштаби проблеми справді вражають. За офіційною статистикою МВС, у 2001-2010 рр. частка осіб, що скоювали повторні злочини після відбування покарання, становила близько 20%. Тобто до злочинних «промислів» повертався кожен п’ятий звільнений з тюрми українець. У 2011-2012 рр. тенденція почала стрімко погіршуватись: статистика почала фіксувати різке зростання рецидивізму, до 45-46%. Це означає, що майже половина засуджених знову поверталася до злочинної діяльності.

Якщо у 2008-му раніше судимі особи скоїли близько 73 тисяч злочинів, а у 2010 – вже майже 97 тисяч. Порівняно з цим 785 повторних злочинів, про які згадував Аваков, – це крапля у морі. До того ж, сьогодні в Україні спостерігається вибуховий сплеск злочинності. Порівняно з 2013-м роком кількість убивств зросла на 67%, розбоїв – на 46%, крадіжок – на 264%. За 8 місяців 2016-го (порівняно з аналогічним періодом минулого року) загальна кількість злочинів в Україні зросла на 27% (порівняно з 2014-м – на 35%).

Враховуючи статистику рецидивізму, дочасне звільнення частини в’язнів справді погіршує річну статистику. Однак у довгостроковій перспективі на тенденцію це не впливає. Умовно кажучи, якщо кожен другий звільнений в’язень знову скоює злочини, то єдиний спосіб покращити статистику – це тримати їх за ґратами якомога довше (а ще краще – зовсім не випускати). Інший вихід – добиватися їхнього перевиховання, тобто підвищувати ефективність пенітенціарної системи та пов’язаних з нею структур. А от це набагато складніше, ніж приймати, змінювати чи скасовувати окремо взятий закон.

Про те, чому українські тюрми недостатньо ефективні, багато років сперечаються профільні спеціалісти. Але навіть вони не заперечують, що для багатьох в’язнів тюрма стає життєвим «університетом», де вони засвоюють відповідні цінності, набувають специфічні звички та знайомства. На користь цієї гіпотези свідчить статистика: менше рецидивістів серед тих, хто «відсидів» менше 1 або більше 10 років. А от ті, хто відбував покарання терміном 3-10 років, демонструють найбільшу схильність до повторного скоєння злочинів.

Потужним чинником рецидивізму є умови життя, в які потрапляє людина після звільнення. Приміром, під час відбування покарання у 64% жінок розпадаються сім’ї, не кажучи про коло друзів та знайомих. Соціальна дезадаптація часто супроводжується матеріальною скрутою та побутовою невлаштованістю. До того ж, на відміну від «пристойних людей», кримінальне середовище приймає вчорашніх в’язнів з розкритими обіймами. Все це зрештою спокушає повернутися до «легких» кримінальних заробітків – велика частина рецидивістів повертається за ґрати після банальних крадіжок та вуличних грабежів.

Ці та інші чинники заважають багатьом людям з’їхати з кримінальних рейок. Додаймо до цього економічну кризу, війну, соціальне розшарування, зростання бідності, безробіття та інші явища, котрі підсилюють негативні соціальні тенденції. На фоні цього метушня довкола «закону Савченко» – це просто перестановка ліжок у борделі та боротьба за цифру у річному звіті. Можливо, застосування «закону Савченко» справді має певні негативні наслідки. Але головна проблема не в законі, а в загальній неспроможності українського суспільства та держави адаптувати до нормального життя людей, що відбули покарання.

Однак рецидивізм – це також лише частина загальної проблеми високого рівня злочинності в Україні. А позбутися цього явища тасуванням кількох законів неможливо. Злочинність – це результат глибокої аномії, в якій перебуває суспільство. Простіше кажучи, йдеться про відсутність легальних способів досягти загальноприйнятних цілей. Добробут, високий соціальний статус, доступ до певних матеріальних благ – всього цього важко досягти сумлінною працею. Відтак певна частина суспільства шукає «обхідних шляхів» до мрії: хтось ухиляється від податків або бере хабарі, а хтось краде автівки або зриває на вулиці золоті ланцюжки. У періоди нестабільності та суспільних негараздів ці тенденції лише посилюються. І «закон Савченко» – хоч у старій, хоч у будь-якій іншій редакції – ніякого суттєвого впливу на них не матиме.