Жовтень. Дві легенди Львова

Львів зітканий із легенд. З різних. Вигаданих і реальних. Міфічних та історичних. Легендами стають не лише Данило Галицький чи Корнякт, легендами стають наші сучасники. Жовтень дав львів’янам зустріч із двома міськими легендами, які стали легендами тут і зараз.

І ми з вами з ними знайомі.

Святий Сад

40 років тому прихильники руху хіпі у Львові об'єдналися у неформальне угруповання «Святий сад», або Республіку Святий Сад, яка мала свого президента, свій гімн, прапор. Вони «тусувалися» в саду колишнього монастиря Кармелітів Босих, тепер тут церква св. Михаїла та монастирські приміщення. Ядро складала тодішня львівська молодь 17-28 років, які були закостенілими антирадянщиками, націоналістами і були віддані рок-музиці.

«Ми збиралися гуртом, пили «чорнило», грали у футбол, любили дівчат, носили довге волосся, грали рок-музику. Що ми такого зробили? Виявляється, ми розвалили тоталітарну систему. Виявляється, ми завалили того тоталітарного монстра! - подивовано розповідає президент Республіки Ілько Лемко. - Про це написано в книзі професора Гарвардського університету Вільяма Ріша, який досліджує рух хіпі в Радянському Союзі. Він вважає, що саме такі угрупування в різних куточках Союзу, розвали таку величезну «машину». Навколо гурту «Вуйки» гуртувалися «святосадівці» та прибічники Святого Саду».

Справді, для сьогоднішніх «святосадівців», які робили все наперекір тодішнім загальноприйнятим (радянським) нормам, є що згадати: і те, як їх «виловлювали», і те, як обрізали волосся, врізали штани-кльош, забороняли слухати не ту музику, творити і співати «своє». Все це описано в книзі Ілька Лемка «Львів понад усе».

У документах Львівського обласного комітету Компартії України було написано таке: «В 1976 году городской комсомольский оперативный отряд дружинников во время рейдов по охране общественного порядка начал сталкиваться с лицами из числа молодежи, которые по внешнему виду и по взглядам всячески старались подражать сторонникам движения хиппи в ряде западных капиталистических стран. В основном это люди (...) склонные большей частью к наркомании, приверженцы различных религиозных течений - христианства, буддизм, объявляющие себя борцами со всяким насилием. (...) Многие страдают различными психическими расстройствами. Основу этого движения составлял вокально-инструментальный ансамбль «Вуйки».

Святий Сад зібрав «львівську хіпову, напіврозбишацьку-напівмистецьку і, найвищою мірою, неформальну тусовку в дусі нонконформізму», - писав бек-вокаліст гурту «Вуйки» Ілько Лемко в книзі «Львів понад усе». Явище «Святий Сад» мало всі ознаки вуличної тусовки, однак, за своєю ідеологією, це було формування молодих людей з новим поглядом на світ і те, що в ньому відбувається, і це підточувало тоталітарну систему. Ця неформальна група стала бунтарською легендою в тогочасному молодіжно-музичному середовищі.

11 жовтня «Святий Сад» відсвяткував своє 40-річчя. Зібралися ті, хто добре пам'ятав ті часи, хотілося поговорити зі своїми друзями, згадати тих, кого немає поруч. «Святосадівці», які тепер мешкають у різних країнах, вітали один одного «телефонно». Згадували, як на виступ «Вуйків» приїхали «хіпі» чи не з усього Союзу, тоді у Львові був свій «Вудсток». Так просто забути Республіку Святого Саду неможливо.

Для багатьох теперішніх львів'ян цей гурт не значить нічого. Але для інших, які відчувають-знають-пам'ятають, кожен неформальний пласт в місті був і є історією, яка залишається у Львові, яка витворює ще одну легенду Львова.

Для нових неформалів старші чоловіки у «стандартному» хіпівському вбранні є певним прикладом наслідуванням. Я би навіть сказала: добрим прикладом.

«Мертвий півень»

19 жовтня в «Дзизі» в межах її 15-го дня народження Місько Барбара та увесь «Мертвий Півень» потішили своїх прихильників «квартирним концертом». «Мертвого півня» люблять у Львові. Це факт. Лише на МП може нарід зібратися о 10-й ранку на його «прокидання» в межах Днів Львова, що відбувається вже кілька років підряд. Лише на МП, де б вони не виступали («Лялька», Хмільний дім Роберта Домса), завше багато прихильників...

Давні шанувальники гурту хором співають добре відомі пісні: «Старенький харлєй», «Б'ютифул Карпати», «Ето», «Садок вишневий коло хати», «Реве та стогне Дніпр широкий», «Гуцулка Ксеня». І не менш активно зустрічають оплесками речі з альбому гурту «Пісні для Мертвого півня» на поезії Юрка Андруховича. Підспівують «Курва радіо, телебачення, преса», «100 баксів на місяць», «Брат, піва кончілась...» Відриватись «по повній» під «Півнів» - це звично.

Мені, як і багатьом іншим, не асоціювати «Мертвого Півня» зі Львовом, а Львів з «Мертвим півнем» не виходить. Його майже 20-літня історія тісно пов'язана зі Львовом, спротивом та музикою. Історія «Мертвого Півня» тісно переплетена з «Дзиґою» та вже неіснуючою «Лялькою». Їх перший виступ відбувся 1990-го року на фестивалі молодіжної урбаністичної культури «Вивих» (у Львові). Фест організували Студентське братство. З цього фесту почало формуватися середовище, частина якого зараз є Мистецьким об'єднанням «Дзиґа». «В контексті студентської (і не тільки студентської) революції кінця 80-х - початку 90-х років «Мертвий півень» був своєрідним втіленням духу часу. Але показово те, що «Півень» весь час змінюється, вміє не бути анахронічним і, водночас, не підкорятись моді», - це з офіційного сайту гурту. Єдине, що не змінювалося в учасників МП, це те, що вони завжди відкрито спілкувалися зі своїми шанувальниками.

Останнім часом гурт можна побачити у Львові частіше. В них з'явилося ще новіше покоління, яке танцює і відривається під «півнів», не відстаючи від своїх же «колєг». Львів любить МП. Лише тут «півнів» можна «слово за словом» «вламати» виконати ще майже годинний концерт. І «Мертвий Півень» любить Львів. «Львівськість» відчувається в текстах гурту, а останні концерти МП у місті Лева проходять у повному складі.

І чим би ще не займалися Барбара, Чайка чи Джон - вони все одно невіддільні від легенди під назвою «Мертвий півень»...

Фото Михайла Місюри