Жулавскі: одержимість кіно

Доцільно говорити, мабуть, лише про причетність деяких відомих особистостей до нашого міста, дозволивши їм залишитись тими, ким вони самі себе вважають. Анджей Жулавскі ні разу не ідентифікував себе зі Львовом, але місце його народження: Львів, Україна.

Анджей Жулавскі народився 22 листопада 1940 року у Львові. І це, мабуть, усе, що пов'язує знаменитого польського режисера з нашим містом. Акцент на такій інформації робиться досить часто. Анджея іноді навіть відносять до видатних львів'ян сьогодення, що трохи нагадує спроби зробити Е.Вархола чи Ф.Достоєвського «великими українцями», а отже - спосіб подолання культурної провінційності.

 Все відносно. Як і критерії приналежності до певного міста. Йдеться про сам факт. Простір має визначальний вплив на формування особистості. Але чи став Мартін Бубер львів'янином у зв'язку з тим, що з трьох років жив у Львові? Або Франц Ксавер Вольфґанґ Моцарт, який переїхав до Львова у 17-річному віці, щоб заробити трохи грошей?

Доцільно говорити, мабуть, лише про причетність деяких всесвітньо відомих особистостей до нашого міста, дозволивши їм залишитись тими, ким вони самі себе вважають. Анджей Жулавскі в жодному інтерв'ю не ідентифікував себе зі Львовом, але біля дати його народження незмінно пишеться: Львів, Україна.

У Львові Жулавскі жив недовго. Його сім'я тікала від комуністичного режиму та від німців, що наступали, спочатку в Чехословаччину, звідти в Польщу, а потім у Францію. У Варшаві Анджей вивчав філософію. В Парижі зайнявся кіномистецтвом. Повернувшись у Польщу, працював асистентом Анджея Вайди на зйомках фільму «Самсон» і другим режисером на зйомках фільмів «Любов дванадцятилітніх» і «Попіл». Також у цей час друкував вірші та рецензії на фільми.

Свій повнометражний дебют «Третя частина ночі» (апокаліптичну картину окупаційної дійсності, що демонструє крах традиційної системи цінностей) зняв у 1971 році. Фільм став маніфестом нового польського кіно (дехто його навіть відносить до «нової польської хвилі»), був удостоєний премії Анджея Мунка і викликав одну із найгостріших дискусій початку 80-х. Наступна картина - містичний фільм «Диявол» - присвячена епосі поділів Польщі, була заборонена цензурою і вийшла тільки у 1988. Режисер їде у Францію, де здобуває успіх з фільмом «Головне - любити», в якому Ромі Шнайдер зіграла одну зі своїх кращих ролей. Повертається в Польщу, але після зупинки зйомок фантастичного фільму «На срібному глобусі» (за повістю свого діда, відомого фантаста Єжи Жулавскі) Анджей знову їде до Франції.

Там режисер знімає фільми «Одержимість», «Публічна жінка» і «Шалена любов» (за романом «Ідіот» Достоєвського).  В останньому головну роль виконала Софі Марсо, яка згодом стала його дружиною і взяла участь у наступних роботах: трагічній мелодрамі «Мої ночі прекрасніші, ніж ваші дні», фільмі «Голуба нота» - історія взаємин Ж.Санд, її дочки і Ф.Шопена - та мелодрамі «Вірність». Також Анджей створив свою кіноверсію опери «Борис Годунов».

А у Польщі в 1996 році режисер зняв фільм «Шаманка» за сценарієм Мануели Ґретковської (відомої, зокрема, як авторки роману «Полька»). Цю еротичну драму у Польщі назвали порнографією (так само, як і на Венеційському фестивалі), звинуватили у неповазі до християнських цінностей і випустили в прокат у дуже обмеженій кількості, що аж ніяк не завадило подивитися фільм величезній кількості глядачів. Перед нами постає загадковий образ жінки, німфоманки, чия трагедійність та загубленість наприкінці переростає у спробу надати їй вищого сенсу.

Польські газети пліткували про творчі методи Жулавскі. Особливо, коли після зйомок «Шаманки» зникла виконавиця головної ролі - 18-літня студентка Івона Петрі, з якою режисер познайомився у кафе. Подейкували, що Жулавскі вводить акторів у вудійський транс. Сам Анджей на подібні запитання відповідав, що знає «кілька прийомчиків».

Протягом усього життя навколо режисера було дуже багато красивих жінок. Але найбільш скандальним та загадковим став його зв'язок із Софі Марсо, молодшої від нього на кілька десятків років. Цей союз протривав 17 років. Для Софі Анджей був батьком і коханцем водночас. З ним, за словами режисера, вона почала читати Аристотеля та навчилася сприймати культуру. Жулавскі вважає, що справжні стосунки мають бути педагогічними: «Якщо ти когось не вчиш, то ти його не любиш». А про Софі говорить, що саме вона показала йому, як виглядає щастя.

Режисер не боїться виглядати банальним. Найцікавішою темою для нього була і залишається любов, «вже хоча б тому, що якби її не було, то на землі би не було і всіх нас». Окрім того, ця фундаментальна тема завжди дуже тісно пов'язана зі смертю: «Там, де закінчується любов, починається смерть!»

Жулавскі - це феномен. Про нього часто говорять як про творця-диктатора, який заставляє акторів не лише висловлювати свої думки, а жити ними, жити цією чужою самовпевненістю. Він володіє фірмовою польською художньою ненормальністю. Через акторів та їхні дії режисер диктує свій погляд на сенс існування та мистецтво, змушуючи виконавців терпіти на межі. Відомого маніпулянта Ларса фон Трієра в порівнянні з Жулавскі можна назвати просто дитиною.

 Зараз Анджей майже нічого не знімає, оскільки вважає, що кіно для старих людей не має змісту: його будуть знімати режисери похилого віку, і дивитися аудиторія такого ж віку. А кіно повинні робити молоді. Каже, що готовий давати гроші на зйомки своєму синові Вінсенту, якщо той захоче щось знімати.

Жулавскі просто таки живе своєю роботою, яка йому приносить стільки задоволення, що про відпочинок режисер навіть не згадує. Він просто терпіти не може всіх тих, хто страждають на роботі, і тільки те й роблять, що скаржаться на життя.

Окрім зйомок, Анджей багато пише. 23 книги - непоганий результат. Причому переконаний, що писати потрібно лише про те, про що знаєш, опираючись на власний досвід. В іншому випадку, нічого доброго з того не вийде.

   Цього року Анджей Жулавскі очолив Московський Міжнародний кінофестиваль (ММКФ).

Найважливішими нагородами режисера є:

2002 р., спеціальна нагорода за режисерську/операторську майстерність (Camerimage).

2000 р., нагорода «Золотий лебідь» за фільм «Вірність» (Cabourg Romantic Film Festival).

1984 р., приз «найпопулярніший фільм» і спеціальний приз журі за фільм «Публічна жінка» (кінофестиваль в Монреалі).

1983 р., спеціальна нагорода журі за стрічку «Одержима» (Fantasporto).

1981 р., приз кінокритиків за фільм «Одержима» (міжнародний кінофестиваль в Сан-Пауло).

Фото зі сайту www.kinomag.ru