Журналісти розкрили схему розкрадання 250 млн грн на ремонті військової техніки

Журналісти-розслідувачі проекту «Наші гроші з Денисом Бігусом» розповіли про багаторічну схему з розкрадання сотень мільйонів гривень, виділених на армію. У схемі фігурують друг і партнер президента, член Ради національної безпеки і оборони (РНБО) України, перший заступник секретаря РНБО Олег Гладковський та його син Ігор, якого журналісти назвали «основним фігурантом розпилу».

Організатором схеми журналісти назвали голову державного оборонного концерну «Укроборонпром» Павла Букіна, який перед цим очолював «Укрспецекспорт», а отримувачами відкатів стали керівники заводів «Укроборонпрому». Також серед фігурантів схеми є спецагент Національного антикорупційного бюро Євген Шевченко друг Ігоря Гладковського, колишній працівник «Укроборонпрому» Віталій Жуков та інші.

Суть схеми у тому, що державні оборонні підприємства «злили» фіктивним компаніям сотні мільйонів гривень за сумнівної якості запчастини, які, як випливає з листування фігурантів схеми, завозилися до України контрабандою з Росії та ще й були вживаними.

Загалом, державні оборонні підприємства переплачували за ці контрабандні запчастини утричі, а то й учетверо більше за їхню реальну вартість. І це при тому, що вже наприкінці 2014 року українська влада заявляла про програму імпортозаміщення, яка нібито дозволила обходитися українській «оборонці» без російських запчастин.

«Аби офіційно все виглядало пристойно, контрабанду [запчастин з Росії] відмивали через фіктивні контракти з фіктивними фірмами», – стверджується у розслідуванні.

Однією з таких фірм була компанія «Оптимумспецдеталь», яка за кілька років отримала від державних бронетанкових заводів близько 100 млн грн. Ще 85 млн грн від заводів «Укроборонпрому» отримала фірма «Ренал», яку також заснували фігуранти схеми. Виробниками запчастин ці фірми ніколи не були. За документами, вони була постачальником, який купує у інших посередників (тривалий час таким посередником був навіть завод Петра Порошенка «Ленінська кузня» – нині перейменований і проданий Сергієві Тігіпку), і так – по ланцюжку, в кінці якого були фіктивні фірми-одноденки, записані на фіктивних власників, які також не виробляли жодних запчастин, але через які гроші державних заводів виводили в готівку.

Що ж до «Ленінської кузні», яка донедавна належала президентові України Петрові Порошенку, то учасники схеми використовували її як фірму-«прокладку». Через цей завод по ланцюжку «прогнали» ще 70 млн грн від Київського бронетанкового заводу. Таким чином, загалом учасники схеми отримали від підприємств «Укроборонпрому» щонайменше 250 млн грн.

Люди, на яких були зареєстровані такі фірми, розповіли журналістам, що їм обіцяли платити по тисячі гривень на місяць, якщо вони зареєструють на себе таку фірму. Журналісти з’ясували, що керував цим процесом Андрій Рогоза – підлеглий вже згаданого Віталія Жукова, який, зі слів журналістів, і раніше заробляв на сумнівних оборонних контрактах.

Як йдеться у розслідуванні, масштаби контрабанди запчастин з Росії були настільки великими, що замовники іноді навіть плутали, кому що доставляти. Крім того, фігуранти схеми не перевіряли товар, який отримували з Росії, через що на заводи часто постачали відвертий металобрухт. Дані про це містять службові записки деяких заводів, які також показані у розслідуванні. При цьому варто зазначити, що більшість такого сміття заводи не приймали, а вимагали натомість заміни деталей.

Крім того, учасники схеми заробляли на тому, що продавали українським оборонним підприємствам деталі, вкрадені в української армії. Такі деталі їм продавав працівник Військового представництва (підрозділу, який контролює ремонт і модернізацію озброєнь) Міністерства оборони Дмитро Трачук. В коментарі журналістам Трачук заявляв, що його підрозділ нічим офіційно торгувати не може. Він пояснив, що усе, що зняте з машин армії в рамках ремонту, передається на відповідні бази для зберігання. Однак журналісти у архіві з листуванням фігурантів схеми виявили, що Жуков протягом кількох тижнів надсилав Трачуку списки необхідних йому запчастин, а Трачук у відповідь вказував йому ціни на них у доларах.

Також журналісти з’ясували, що Жуков володів інформацією про графіки ремонтів і закупівель на заводах. Це призводило до того, що державні заводи при проведенні закупівель могли аналізувати ціни від кількох фірм, які формально були конкурентами, а насправді – фірмами-«прокладками» Жукова.

При цьому журналісти стверджують, що Жуков послуговувався допомогою Ігоря Гладковського для вирішення конфліктних питань або наведення нових знайомств. Також учасники схеми просили Ігоря Гладковського тиснути на фірму, яка освоїла виробництво запчастин, аби вона продавала заводам їх не безпосередньо, а через них – з їхньою накруткою. І, нарешті, Жуков просив Гладковського, аби той тиснув на директорів бронетанкових заводів (в тому числі й Львівського), аби вони підписували з ними відповідні контракти. Журналісти також навели фрагменти листування, в яких Жуков просить Гладковського допомогти у випадках, коли платежі на рахунок фірми «Оптимумспецдеталь» блокувала служба безпеки «Укроборонпрому». При цьому Гладковський-молодший отримував значно більші дивіденди, а ніж інші учасники схеми. Їхнє обурення цим фактом теж викладене у листуванні.

Як розповіли журналісти, вони готували це розслідування два роки, провівши десятки зустрічей з усіма, хто хоч щось міг знати про корупційні схеми в українській оборонній галузі, а восени 2018 року анонімне джерело надіслало їм архів з листуванням фігурантів справи. Журналісти стверджують, що перевірили справжність листування і викладені в ньому факти збігалися з контрактами, укладеними державними оборонними підприємствами.

Окремо журналісти анонсували, що це розслідування матиме продовження у вигляді ще двох частин.

P.S.: наступного дня після публікації цього розслідування представниця президента в парламенті Ірина Луценко пригрозила його авторам судом. Також про намір подати позов до суду на авторів розслідування заявив і син Олега Гладковського Ігор Гладковський.