Зима без світла і без ілюзій

Четверта зима повномасштабної російської агресії створила найсерйозніші проблеми для української енергетики. Тривалий період холодної погоди, безумовно, сприяє агресору, який змінив тактику нанесення ударів по енергосистемі країни. Те, що Росія вирішила позбавити українців тепла і світла саме в розпал морозів, не дивує. Стратегічна мета Кремля – знищення української нації, тож годі сподіватися від Путіна дотримання будь-яких норм гуманності й моралі. Але чи можна було суттєво зменшити вразливість української енергосистеми або взагалі змусити Москву добре подумати, перш ніж занурювати Україну в темряву?

Повномасштабна агресія РФ триває вже чотири роки. Українці демонструють стійкість, силу характеру, здатність долати труднощі й не здаються. Але не можна не відзначити зростання критичних настроїв у суспільстві, які спрямовані у бік не так Росії, як української влади.

Взимку 2025/2026 років Україна, напевно, найближче підійшла до межі блекауту. Найбільше страждають від постійних російських терористичних ударів великі міста – Київ, Одеса, Дніпро, Запоріжжя, Кривий Ріг. Ворог змінив тактику й намагається відрізати від єдиної електромережі окремо взятий регіон. Паралельно агресор знищує важливі об’єкти генерації електроенергії. А також зробив цілями своїх атак підстанції, які використовуються для магістрального транзиту вироблених на АЕС (і не тільки) кіловат.

Потрібно визнати: злочинна тактика Росії цього разу створила більше проблем, ніж у попередні зимові періоди. Окрім багатогодинної відсутності світла, у частині міст зникло також опалення. Особливо страждають жителі столиці. 9 лютого президент України Володимир Зеленський заявив, що в Києві без тепла залишається понад 1400 багатоповерхівок. Також є ризик, що частина цих будинків може не отримати тепла аж до весни.

Те, що чинить Росія, є злочином проти людяності і виходить далеко за межі звичайної війни. Українська влада закликає людей триматися й намагається апелювати до світу, хоч і не отримує від нього належної жорсткої реакції. Але на четвертому році великої війни заклики просто триматися вже не працюють так, як раніше. Не можна не помітити зростання соціальної напруги і критику, яка заполонила соціальні мережі. Почастішали також випадки так званого полювання на відьом, коли будь-яка інформація на енергетичну тематику сприймається як заохочення ворога до нових атак. Росія через ботів підігріває ці настрої, спрямовуючи їх у потрібне для себе русло.

Невдоволення людей можна зрозуміти. За кілька років накопичилося багато питань до належного захисту енергооб'єктів. Чи все було зроблено для того, щоб убезпечити їх від повторних ударів? Ці питання дуже загострилися після оприлюднення плівок Тимура Міндіча. Суспільство не отримало чітких відповідей і належної сатисфакції від урядовців, що тільки посилило недовіру.

Також очевидно, що багато хто у владних кабінетах сподівався на м'яку зиму і не врахував, що ворог здатний вчитися на власних помилках і вдосконалювати злочинні методи знищення цивільної інфраструктури. Тактика виведення з ладу ключових підстанцій та високовольтних ліній електропередач, які ведуть від АЕС, насправді легко прораховувалась. Як і намагання росіян відрізати певний регіон чи велике місто від загальноукраїнської енергосистеми. Але вона чомусь застала зненацька український уряд. Хоча для того щоб передбачити подібні дії, не потрібно використовувати потужності квантового комп’ютера. Достатньо увімкнути логіку і поставити себе на місце ворога.

Москва чудово знала про особливу роль атомної енергетики у стабілізації енергопостачання України під час масованих ракетно-дронових атак по ТЕС і ГЕС. Саме завдяки атомним станціям нашій державі у попередні роки вдавалося відносно швидко відновлювати електропостачання. Прямий удар по атомній станції – це надто ризикована авантюра з дуже небезпечними наслідками. Навіть для Кремля. Інша справа – створення умов для того, щоб вироблена реакторами енергія не потрапляла в загальну систему.

Чи можна було повністю уникнути нинішньої енергетичної катастрофи? Навряд чи. Але зменшити імовірність її настання – напевно, так. В Україні діє небагато підстанцій з напругою 750 кВ, які використовуються в магістральних електромережах для передачі великих обсягів електроенергії від АЕС і ТЕС на значні відстані. Підстанцій з напругою 330 кВ більше. І то їхня загальна кількість не перевищує кількох десятків (джерела кажуть про близько 50). Звісно, зробити такі об’єкти, які можуть займати чималу площу, повністю захищеними від ударів ракетами і дронами неможливо. Але можна було, ймовірно, передбачити зведення укриттів на кожному з них, паралельно застосовуючи захист системами РЕБ і ППО. Проте це питання до вузькопрофільних експертів.

Але є інше питання, на яке немає відповіді: чи наважилася б Росія влаштовувати терор холодом взимку, якби точно знала, що взамін отримає блекаут у себе вдома? 27 вересня 2025 року президент України Володимир Зеленський під час брифінгу пригрозив блекаутом у Москві, якщо росіяни наважиться знову завдати ударів по енергетичній інфраструктурі Києва. «Якщо Росія кожну зиму ставить собі за мету блекаут в Україні, то я не впевнений, що відповідь України і партнерів має бути іншою. Росія повинна знати, що цивілізовані країни відрізняються від диких тим, що вони ніколи не починають першими, вони не є агресорами, але це не значить, що вони слабкі. Не треба проявляти слабкість. Якщо погрожують блекаутом столиці України, то в Кремлі повинні знати, що буде блекаут і в столиці Росії», – сказав тоді Володимир Зеленський. На жаль, ці погрози не справдилися.

Торік було багато розмов про швидку появу в України власної версії ракет дальнього радіуса дії. Багато шуму наробила інформація про плани промислового виробництва ракети «Фламінго» з далекобійністю до 3000 км. Очікувалося, що ця нова потужна зброя буде активно надходити на озброєння ЗСУ вже цієї зими. І вона зможе вирівняти баланс сил та змусити РФ добре подумати, перш ніж влаштовувати черговий енергетичний армагеддон Україні. Дрони, при всій їхній ефективності, не здатні знищити електростанцію чи великий об’єкт інфраструктури. А ракета, яка несе 1000 кг бойової маси, – цілком.

Проте оптимістичні сподівання щодо появи в України значної кількості ракет дальнього радіуса дії наразі так і не реалізовані. Сподівання отримати їх від Заходу теж не увінчалися успіхом. По суті, зараз Україна спроможна створити відчутні енергетичні проблеми хіба Бєлгороду. А Москва залишається недосяжною і не відчуває труднощів зі світлом чи з опаленням. Часткового виведення з ладу енергетики в одній із прикордонних областей явно замало, щоб стримати Росію від знищення української енергетики.