20 років тому УГКЦ вийшла з підпілля

20 років тому, у серпні 1987 року, була оприлюднена заява частини членів підпільної Української греко-католицької церкви до Святішого Отця Івана Павла ІІ, Папи Римського, про свій вихід з підпілля з проханням посприяти "всіма можливими способами справі легалізації УКЦ в СРСР" та стати посередником між ними і радянським урядом.

Як повідомили ZAXID.NET в Департаменті інформації УГКЦ, підтримували представників УГКЦ українські дисиденти і правозахисники (Іван Гель, Йосиф Тереля, Степан Хмара, Михайло Горинь, подружжя Калинців), які в умовах лібералізації політичного режиму повернулись з місць позбавлення волі.

Підтримували українських греко-католиків і українські зарубіжні релігійні центри, які розгорнули широку пропагандистську кампанію в засобах масової інформації західних країн. Так, в одному із щоквартальних оглядів зарубіжної преси та радіопередач, які подавались в ЦК КПУ, відзначалось, що на кінець 1987 року "ватиканські кола зайняли відверто антирадянську позицію, вимагаючи від Радянського Союзу пошанування релігійної свободи та легалізації УКЦ".

В умовах, коли партійно-державна система не дозволяла радянським громадянам на практиці реалізувати декларовану в ст. 52 Конституції СРСР свободу совісті, важливим кроком в напрямі явочної легалізації УГКЦ стала відкрита заява двох єпископів (Павла Василика та Івана Семедія), 23 священиків, та близько 180 ченців і віруючих УГКЦ.

"Цей крок засвідчив перед країною та й перед цілим західним світом про життя Церкви, яку багато хто вважав вже неіснуючою, - прокоментував важливість цієї заяви д-р Олег Турій, директор Інституту історії Церкви УКУ. - Крім того ця заява стала нагодою для творення позитивного сприйняття катакомбної Церкви серед тих, хто через незнання не належав до неї у часи підпілля. Саме це породило той ефект, що у недалекому майбутньому мітинги за легалізацію УГКЦ були такими чисельними".