Антитези до «Тези до 17 вересня»

Стаття «Тези до 17 вересня» викликала у мене суперечливі враження. Позитивним без сумніву є тверезий погляд на ситуацію і в цілому коректне викладення аргументів. Негативним, як на мене, є нерозуміння або й умисне перекручування моїх аргументів за створення окремого Руху Галичан.

Важко мені визначити, що саме має місце в цій статті - нерозуміння чи перекручування, бо не знаю, що воно таке це РМБ. Однак пасаж цього суб'єкта колективної творчості: «Перетворення історично справедливого та гостро необхідного в ситуації серпня-вересня 1939 року приєднання західноукраїнських земель до УРСР в «радянську окупацію», засудження пакту Молотова-Рібентропа без врахування реалій того історичного моменту, який народив цю угоду, несуть пряму загрозу Україні. Це відкриє можливість для  висування до України територіальних, а до її громадян  (насамперед - жителів західних областей) і майнових претензій» - робить для мене дискусію з ним беззмістовною і нецікавою. Акт окупації нацистською Німеччиною і комуністичним СРСР території суверенної Польщі був актом міжнародного тероризму. Злочином, який не має терміну давності і виправдання.

Тож мої «антитези» слід розглядати як продовження розмови з тими, хто радше схвально і прихильно прийняв мої аргументи викладені у статті «Де Партія Галичан?». Отже. До тези: «...сподіваємося, автор мав на увазі, насамперед, місце проживання, а не щось інше, хоча галичани справді є самобутньою спільнотою, яка досить сильно відрізняється від інших територіальних спільнот в Україні». Так, я мав на увазі громадсько-політичне об`єднання людей, що проживають зараз на теренах Галичини і яким небайдуже «благоденство краю і добробут народу». Не залежно від того, яким вітром кого занесло на цю землю, гадаю, всі ми зацікавлені жити за правилами цивілізованого світу, заможно і спокійно. Саме соціально-економічні інтереси можуть нас об`єднати і залишити для приватного користування проблеми культури, історії, релігійної традиції, політичної орієнтації тощо. Мені можуть не подобатися люди, котрі славословлять 17 вересня, але мені буде достатньо, якщо вони разом зі мною будуть сумлінно виконувати закони і правила громадянського суспільства. Історію не можна повернути назад, тому вона не повинна стояти нам на перешкоді в побудові нормального сьогодення.  До тези: «Кожного разу, коли політична ситуація в державі розвивається для галицького політикуму невигідно або загрозливо, на поверхню піднімається тема Галичини, галицької самобутності... Саме тоді в регіоні стали помітні відверто сепаратистські тенденції - галичани знайшли собі втіху в романтизації «бабці Австрії».

Господь з вами. Назвіть мені хоч одного представника «галицького політикуму» - починаючи від парламентських старожилів Стецьківа і Кендзьора, через Герман і Чорновола, аж до Шкіля і Парубія та й «іже з ними» - котрий би проголошував чи хоч підтримував «сепаратистські тенденції» чи «знаходив собі втіху в романтизації «бабці Австрії». Чи може, у цьому «засвітилися» насаджувані Кучмою і Ющенком голови місцевих адміністрацій та регіональних відділень всеукраїнських партій? А може, ви мене чи моїх однодумців підозрюєте у таємному зв'язку з кимось із цих людей? То Господь з вами ще раз. Цей так званий «галицький політикум» є саме тим описаним мною київським чиновництвом регіонального рівня. До тези: «Головним чинником процесу поступової втрати суверенітету, на нашу думку, є глибоке внутрішнє протиріччя між «українською національною ідеєю Made in Canada & Galychyna» і тим реальним історичним фундаментом, на якому будується наша держава». Із цим в цілому можу погодитись, але з певними зауваженнями. «Внутрішнє протиріччя» є наслідком того, що поняття «українська нація» є фактом недоконаним, а «історичний фундамент» є лише збігом обставин, життєвість якого теж є не безсумнівною.

До тези: «Чергове повернення до теми окремішності Галичини свідчить про втрату важелів впливу на ситуацію. Потрібні принципово нові суспільно-політичні проекти, які б повернули Галичині її роль в розбудові української держави. А для цього необхідно, перш за все, визнати ті помилки, які були допущені за останні роки». Тож, власне, й пропоную такий проект, котрий став би понад політичними орієнтаціями, мовно-культурно-релігійними протиріччями. Галичині не потрібно повертати «її ролі в розбудові української держави», бо з цим ніколи не погодяться Донбас і Крим. Всі самобутні регіони повинні мати свою особливу роль у розбудові держави. Але для цього вони повинні мати реальні важелі і відповідні повноваження. Треба забути про проект «Україна єдина», бо «єдиними» галичани і донбасці можуть бути тільки у постаті «зомбі», такого собі нового «гомо українікус», котрий забуде традицію, історію і зречеться власної ідентичності. А цього, надіюсь, не буде ніколи.