Барбара Космовська: Люблю Львів, люблю львівських читачів…

Польська письменниця Барбара Космовська цьогоріч стала спеціальним гостем Львівського міжнародного дитячого фестивалю, до якого видавництво «Урбіно» підготувало вже третій український переклад письменниці – роман «Позолочена рибка».

Авторка радо ставила автографи на двох попередніх своїх книжках «Буба» та «Буба: мертвий сезон» – про дівчинку-підлітка, яка полюбилася не тільки молоді, а й дорослим читачам.  Адже 2002 року роман «Буба» здобув головну премію на загальнопольському конкурсі романів для дітей та юнацтва «Повір у силу фантазії», а «Позолочена рибка» стала у Польщі Книгою року-2007 і виборола першу премію на Літературному конкурсі ім. Астрід Ліндґрен.

Барбара Космовська пише про стосунки та кризу в родині з погляду дитини, підлітка, про перше кохання і розчарування, про комплекси і дружбу, про переживання через хворобу близької людини і її втрату. Вона змальовує своїх героїв з симпатією і розумінням, часто – з гумором, саме так, що з ними не хочеться прощатися, коли згортаєш книжку.

Відвертість і сердечність пані Барбари – не тільки в книжках, а й у живій розмові, яку ZAXID.NET пропонує читачам.

- Пані Барбаро, за 11 років у Вас вийшло 13 книжок. Як  Вам вдається працювати з такою інтенсивністю?

- Я почала писати книжки значно раніше, ніж їх стали видавати. Я працьовита і дисциплінована, кажу про це так сміливо, бо це одна з моїх небагатьох переваг. Люблю писати, але це не дуже великі повісті, як на письменника. Коли я мала дуже багато різних обов’язків, писалося мені значно легше, ніж тепер, коли я відмовилася від частини з них. І з цього напрошується висновок: що менше маємо часу, то інтенсивніше працюємо.

- Розкажіть про ваш новий роман «Українка».

- «Українка» – повість для дорослого читача, швидше для читачок, там подано кілька жіночих історій – жінок, які живуть у Львові, в Дрогобичі. Їх поєднує в одну історія головної героїні, Іванки, яка виїжджає до Польщі на роботу, але там їй не дуже щастить. Іванка стає жертвою непорозумінь, браку комунікації. Її не до кінця розуміють в Польщі, і вона мусить давати собі з цим раду. Це повість про тих, хто дуже посвячується і відважно їде на пошуки свого щастя, але в чужій країні не завжди може його знайти.

- Якими є Ваші враження від Львова, львівських читачів?

- Люблю Львів, люблю львівських читачів, дуже зворушуюся, коли отримую від них  відгуки про  свою нову повість, про те, що знають і люблять Бубу.

- Ви здебільшого пишете для підлітків. Яка причина саме такої творчої спрямованості?

- То було моє покликання, і досі я так само трактую писання для молоді. Для такого читача значно важче писати, ніж для дорослого, адже потрібно розуміти його проблеми, знати його мову, розуміти спосіб мислення. Я схиляюся перед молоддю і вважаю, що ми маємо чудову молодь. Ми, дорослі, часто того не бачимо і не розуміємо. Пишу для молоді, бо вважаю, що як доросла маю розповідати молодим про важливі речі, але не роблю цього ані як батьки, ані як учитель, а як друг.

- Чи доньки були Вашими першими читачами, чи важливо для Вас отримати їхнє схвалення?

- Одна з моїх доньок, звісно ж, завжди була першою читачкою – старша. Молодша не пропадала за такою літературою, однак обидві дуже допомагали мені у моїй праці. Думка доньок для мене дуже важлива, врешті, вони – більше молодь, ніж я.

- Ви досліджуєте молодіжну літературу. Які теми у польській літературі для підлітків ще не висвітлював ніхто?

- У польській літературі для молоді вже практично нема табуйованих тем, хоча серед «важких» тем, що рідше зустрічаються у літературних творах, я б зарахувала ранню вагітність, сексуальну орієнтацію. Але з кожним днем з’являється дедалі більше книжок на ці теми.

- Чи вчителювання і викладання допомогло вам краще розуміти молодь?

- Вчителювання допомогло мені краще розуміти молодь, але те, що я досліджувала красне письменство, не допомогло мені краще писати книжки, радше навпаки.

- У Вашій книжці про Бубу дорослі часто поводяться геть інфантильно, тоді як сама дівчинка-підліток – виважено й по-дорослому. Яка, на Вашу думку, причина такого обміну ролями між дітьми й дорослими?

- Відповідь на це запитання зовсім коротка: у домі, де дорослі переймаються тільки собою і поводяться, як діти, мусить бути хтось один нормальний,  виважений, розсудливий. Саме такою є Буба. Часто буває, що батьки роблять кар’єру, захоплені власними справами, і віддаляються від дітей. Тоді діти в різний спосіб намагаються їх до себе наблизити, я власне й хотіла розповісти про таку родину.

- Чому батькам щораз важче залишатися авторитетом для дітей? Якими вони мали би бути для цього?

- Батьки насамперед мають присвячувати своїм дітям більше часу. То правда, що живемо у нелегкий час, мусимо працювати і заробляти, однак не варто забувати про дітей. Нема авторитету, бо ми, дорослі, самі його не створюємо, займаємося собою, хочемо бути молодшими, а час біжить, і ми втрачаємо наше справжнє багатство – діти виростають, вириваються з-під нашої опіки і часом не завжди гарно згадуватимуть рідний дім.

- Прототипи Ваших героїв є у Вашому оточенні? Чи не ображаються вони, впізнавши себе у книжках?

- Так склалося, що я ніколи не обираю героїв своїх творів з-поміж знайомих дітей і підлітків, аби нікого не вразити, нікому не зашкодити, не скривдити. Мої герої є витвором моєї уяви, хоч і мають у собі риси реальних людей.

- Більше власних рис Ви вкладаєте в дорослих героїв чи у підлітків?

- Звичайно, насамперед мої зрілі героїні мають частину «репертуару» моїх вад, а молоді відображають риси своїх життєвих прототипів: часом мають риси моїх доньок, часом – когось із моїх студентів чи студенток. Іноді – когось, кого я запам’ятала з дитинства.  

- У романі «Позолочена рибка» Ви зачіпаєте тему смерті, її сприйняття дітьми, підлітками. Ви ознайомлювалися з думками психологів про те, як варто на цю тему оповідати дітям, чи відчули це інтуїтивно?

- У написанні книжки мені дуже допомогло те, що ще до того я читала багато психологічних статей про жаль при втраті. Однак я не радилася з жодним психологом, бо намагалася  писати серцем. А якби було по-іншому, то я б написала не повість, а підручник. Я також переживала втрату близьких, і звідси виникла потреба поділитися цим болісним досвідом.

- Чи матиме «Позолочена рибка» продовження, адже там окреслено дуже багато різних сюжетних ліній, і хочеться дізнатися, що сталося з героями далі.

- Так, кінцівка цього роману відкрита. Я планувала, що буде наступна частина,  але наразі взялася за стільки проектів, що мені бракує часу.  Сумую за третьою Бубою, бо як пишу її, маю прекрасний настрій, тішуся і чуюся на сто років молодшою. Але все залежить і від мого часу, і від видавничих планів – не тільки від мене.

- Чи важливо торкатися у підлітковій літературі теми віри? У Вас є такі книжки?

- Я не пишу на теми віри, бо не хочу писати про якусь конкретну віру. У світі є стільки релігій, що ці питання швидше роз’єднують, аніж єднають. Напевне, тому мені залежить, щоб мої герої не говорили про релігію, бо якщо будуть католиками – можуть вразити почуття протестантів, а будучи протестантами, можуть чимсь вразити Свідків Єгови. Шаную усі релігії, тому намагаюся не акцентувати уваги на якійсь конкретній. Натомість загальнолюдські цінності є близькі моїм героям, зокрема християнські.

- Хто для Вас є взірцем дитячого письменника?

- О, тих взірців більше, ніж назв книжок. Але якщо окреслити хоча б тих найважливіших – напевне, насамперед Марк Твен, який має велетенське почуття гумору. З польських письменників виховувалась на Макушинськім, якого так само сильно любила. Важливі також теми, яких вони торкаються. Також люблю «Оскара і Рожеву пані» Шмітта  – бо це вдала спроба в такий гарний спосіб говорити на важку тему. Багато є майстрів слова, якими не тільки захоплююся, але від яких постійно вчуся.

- Чим для вас є літературні відзнаки?

- Літературні нагороди є найкращою пігулкою для моєї непевності й комплексів. Як людина, що живе далеко від медій, у провінції, не робить кар’єри, отримую час від часу запевнення, що маю право писати надалі.

- Ви дуже зворушливо описали юного музиканта у «Позолоченій рибці». Яку роль у Вашому житті відіграє музика?

- Музика для мене дуже важлива. Щоправда,  в дитинстві, коли я була малим дівчатком, тато благав мене, щоб краще я писала, а не співала. Я з родини музикантів, мені близька серйозна музика, але також дуже люблю старий добрий рок, на якому я виховувалася в молодості. Серед улюбленців – «Пінк Флойд», якого слухаю до сьогодні, люблю також чимало американських і англійських груп.

- Чи якусь із Ваших книжок було/буде екранізовано? Вам хотілось би цього?

- Двічі з’являлася така ідея, писався сценарій, але до остаточної екранізації не дійшло. Наша відома польська акторка й кінорежисер Кристина Янда сама  написала сценарій, але не отримала грошей. Я навіть хотіла зіграти у фільмі головну роль, це був би для мене цікавий досвід. Щоправда, я ніколи не шкодувала, що фільм так і не зняли, але я щаслива, що мої книжки знаходять свого читача.

- Над чим працюєте зараз?

- Зараз правлю повість для дорослих «Українка», але поступово починаю мріяти про молодіжну повість про ранню, небажану вагітність. Дівчинка, яку ця вагітність спіткала завчасу, не готова до цього, це для неї важкий екзамен на дорослість. Намагаюся поволі вжитися в образ особи, яка переживає таку драму, що могла б і не бути драмою, але в її випадку є.

Довідка Zaxid.Net

Барбара Космовська (пол. Barbara Kosmowska, нар. 24 січня 1958 у Битові, Поморське воєводство) — польська письменниця. Закінчила полоністику в Ґданському університеті. Деякий час працювала вчителькою польської мови у Битові.  Зараз працює на посаді доцента кафедри історії літератури романтизму і позитивізму в Поморській академії у м. Слупськ. Її наукові зацікавлення — це передусім література позитивізму та дитяча й молодіжна література (співпрацює із журналом «Гулівер», присвяченим цій проблематиці).

Літературний дебют Б. Космовської припав на роки навчання в ліцеї (70-ті роки ХХ ст.). Перші спроби опубліковані в неіснуючому нині журналі «Na przełaj» («Навпростець»). У 80-ті здобула численні премії на поетичних конкурсах. Перший роман «Голодна кішка» видано 2000 року. У 2001 вийшов роман «Приватна територія», у 2002 «Провінція», «Гобелен» та «Буба». У 2003 «Угору річкою», у 2004 «Блакитний автобус», у 2005 — книжка «Думчики». Авторка романів «Пушка» та «Буба — мертвий сезон».

Декілька книжок здобули престижні нагороди: книгу «Приватна територія» названо найжіночнішим романом Б. Космовської, у 2001 вона перемогла на літературному конкурсі «Щоденник польської Бриджит Джонс», організованому видавництвом «Zysk i S-ka», приносячи авторці популярність. Роман опинився у Списку бестселерів А. Ростоцького, який публікує газета «Rzeczpospolita». «Буба» у 2002 отримала головну премію на загальнопольському конкурсі романів для дітей та юнацтва, який проходив під назвою «Повір у силу фантазії», організованому видавництвами «Муза» та «Медіа Родина». Книжка «Позолочена рибка» здобула літературну премію Книга Року 2007, засновану польською філією IBBY (International Board on Books for Young People) та отримала першу премію на Літературному конкурсі ім. Астрід Ліндгрен, організованому Фондом ABCXXI — «Уся Польща читає дітям» під патронатом міністра культури та національної спадщини.