Не культурі. Не медицині. Людям. Про віллу на Парковій

Останніми тижнями довкола вілли на Парковій, 1 триває дискусія. Чи має ця будівля залишитися в системі охорони здоров’я, чи її варто «передати культурі», а конкретно Інституту стратегії культури?

І сформульоване у такий спосіб питання, і його політизація, і форма, в якій деякі публічні особи та депутати ведуть цю «дискусію», мене дещо здивували. Тож після випадків досить емоційного «захисту медицини від культури» і, зрештою, зняття з розгляду Львівської міської ради питання про передачу простору на Парковій, 1 комунальній установі «Інститут стратегії культури» я вважаю за важливе означити деякі аргументи і прояснити ситуацію.

Почну з того, що ключове питання для мене звучить по-іншому: як ми можемо зберегти для громади пам’ятку архітектури, відновлення якої потребує значних ресурсів, фахового підходу та довгострокового бачення? Ми повинні знайти для неї нове життя, не втративши її історичної цінності.

Це понад 130 років історії: вілла зведена у 1887 році за проєктом архітектора Наполеона Лущкевича, пізніше перебудована за проєктом Фердинанда Касслера для віцепрезидента Львова Віктора Хаєса. Пам’ятка архітектури місцевого значення. Один із тих архітектурних об’єктів, які формують обличчя міста. Звісно, ми повинні його зберегти.

Завдяки тривалому досвіду в культурі я знаю, що найліпший спосіб зберегти спадщину – через нове життя для неї, через примноження і переосмислення її в актуальних контекстах. Не консервувати, а наповнювати змістом і думати, кому та як вона може служити. Тому вілла на Парковій потрібна не культурі чи медицині – вона потрібна людям, має працювати для громади, зараз і в майбутньому. Це про перспективу, стратегічне мислення, ширше за вимір інституції, людини, каденції тощо-тощо.

В публічній дискусії часто звучить теза, що будівлю забирають у медицини. Але факти свідчать про інше. Свого часу у віллі на Парковій працювали дитяча поліклініка, потім відділення сімейної медицини Другого медичного об’єднання Львова, де приймало 10 лікарів, а площі значною мірою пустували. І логістично для користувачів медичних послуг це було не найзручніше місце. У травні 2024 року відділення перевели до відремонтованої поліклініки на вул. Стецька, 3. І це було правильне рішення, адже сама будівля на Парковій вже давно не відповідала вимогам сучасної медицини, безпечності та доступності. Про це йшлося зокрема на засіданні комісії охорони здоров’я та соціального захисту Львівської міської ради 25 травня 2026 року. Відколи медицина обрала кращі умови для лікарів і пацієнтів, будівля не використовується. Об’єкт потребує масштабної реставрації.

Інститут стратегії культури точно не має наміру «забирати» щось у медицини. По-перше, є наша засаднича позиція (яку дехто, на жаль, досі не розуміє): ми бачимо культуру в тісному взаємозв’язку із загальносуспільними процесами, не відірвано від потреб громади і реалій сьогодення. Культура – це частина суспільної екосистеми. І це не лише і не стільки про події, концерти чи виставки, як і скільки про те, що є довкола і поміж ними – про щоденні практики та взаємодію між нами. За останні роки це проявилося дуже чітко. Ми щодня бачимо це у Львові. Культура стала і є простом переживання складних індивідуальних і колективних досвідів, джерелом ресурсу і складовою відновлення. В UNBROKEN арттерапія давно стала частиною реабілітаційного процесу. Творчість допомагає людям після важких поранень відновлюватися фізично та психологічно, вибудувати контакт з собою та іншими, проявитися у творчості та ділитися своїм досвідом – попри все жити і відчувати це життя повніше. У Львові працює перший в Україні центр допомоги людям, які пережили полон і тортури – проєкт, реалізований завдяки міжнародній підтримці. Торік відкрився Гомін Центр – простір, де музика є інструментом взаємодії, розвитку та терапії; із початку року митці провели тут близько 100 індивідуальних і 50 групових занять з ветеранами та дітьми військових. Це лише декілька прикладів.

Ми багато говоримо про фізичну відбудову країни, але не меншою є потреба у відновленні людини. І саме тому Львову потрібні простори, де мистецтво працює не лише як культурний продукт, а як інструмент реабілітації, підтримки та повернення до повноцінного життя для військових, ветеранів, людей з інвалідністю та всіх, хто переживає фізичний чи ментальний біль, втрату, травматичний досвід і шукає шлях до відновлення себе.

Отже, ми не мислимо так, що тут у нас культура, там – медицина, а ще десь окремо – освіта. Мислимо культуру в екосистемі. І саме такий підхід – в основі бачення майбутнього вілли на Парковій.

Відповідно до рамкової візії ІСК, бачимо цей простір багатофункціональним – на перетині культури, освіти, реабілітації, екології, спільнототворення, культурної дипломатії. Адмінпростір ІСК мав би займати піддашшя. Решта приміщень і прибудинковий простір – для мистецтва (під виставки, резиденції, ймовірно, муніципальну художню колекцію), конференційні й лекційні зали (під освітньо-просвітницькі й презентаційні ініціативи та міжнародні зустрічі, арттерапевтичні практики, воркшопи). Отже, це місце, де люди відновлюються, знайомляться з іншими, знаходять підтримку, дізнаються нове, ведуть діалог, презентують свою творчість, розвиваються. Вілла і Стрийський парк поруч – ідеальне місце для цього. Зрозуміло, у випадку передачі ІСКу Паркової, 1, нашим завданням буде розпрацювання детальної концепції з урахуванням потреб громади і з залучення представників сфери культури, медицини, освіти, архітекторів, міжнародних експертів.

А друге завдання – знайти кошти для втілення цієї концепції. ІСК не прийшов до міста з проханням виділити десятки мільйонів гривень на ремонт, реставрацію будівлі та відновлення прибудинкової території. Адже, зрозуміло, місто нині не має таких коштів (близько 80 мільйонів гривень). Ми ж пропонуємо інше – дати шанс залучити ці ресурси ззовні. Йдеться про роботу з грантовими програмами, міжнародними партнерами, інвесторами, готовими вкладати у проєкти відновлення людини через культуру, реабілітацію та роботу зі спадщиною. Це про спроможність повернути об’єкт до гідного стану, до життя, а відтак і зберегти пам’ятку. Зважаючи на той стан, в якому вілла є нині, після задавнених проблем і дворічного простою, важко було б назвати завдання заопікуватися нею подарунком. Це, навпаки, велика відповідальність.

Тож питання не в тому, хто має більше прав на віллу, а в тому, хто має бачення її майбутнього, хто здатен фандрейзити, хто, власне, готовий взяти на себе відповідальність. І в цьому контексті мене дивує те, що готовність працювати для міста ще потрібно обстоювати, право – виборювати… Гадаю, всім зрозуміло: якщо ми не знайдемо ресурсу зараз, через кілька років вже будемо говорити не про медицину чи культуру, а про те, як Львів втратив ще одну пам’ятку.

І ще кілька слів про досвід. Не буду перелічувати всього, започаткованого і втіленого Інститутом стратегії культури з 2018-го, – це було і є доступне у річних звітах ІСК. І розбудова та розвиток міжнародних партнерств – важливий вимір роботи й здобутків Інституту. ІСК працює з європейськими інституціями, втілює міжнародні проєкти. Скажімо, коли почалось обговорення довкола Паркової 1, я перебувала у відрядженні в Японії, де ми з тамтешніми партнерами разом міркували про можливість представити у Львові (і вперше у Центрально-Східній Європі) андроїд-оперу – проєкт на перетині мистецтва, філософії й технологій, історію про біль втрати й віднаходження сенсу.

Під координацією ІСК була сформована заявка Львова на титул Європейської столиці культури. Місто тоді окреслило для себе важливу ідею – «Відповідальність бути». Це про культуру як простір стійкості й підтримки, а у майбутньому й повоєнного відновлення, як складову національної безпеки, суспільної єдності й ментального здоров’я. Знову ж – культура як сила, здатна відповідати на наші актуальні потреби. Серед прикладів такі ініціативи ІСК, як акція з підтримки й заохочення донорства крові «Наповнення», пізнавальний проєкт про місто і його людей «Вулиці Імен», Лекція Незалежності, мистецькі проєкти, що працюють з актуальними для українців досвідами виживання, втрат, крихкості, резильєнтності.

Якщо ми зможемо об’єднати навколо Паркової 1 медицину, культуру, реабілітацію, міжнародних партнерів та міську спільноту – це буде успіх не якоїсь окремої людини чи інституції. Це буде добрий дієвий результат для Львова, для українського суспільства. Я мислю про це так.