Бегбедер. «Идеаль»

Здійснивши декілька поїздок до Росії та зазнайомившись з тими, хто тримає руку на пульті російської антигламурної прози, Бегбедер відправляє свого найвідомішого героя Октава Паранго в Росію 2007-го.

Саме тому циніку, який переживає період кризи середнього віку, що вже одного разу приніс всесвітню славу Бегбедеру своїми походеньками та роздумами в романі «99 франків», тепер віддані на розграбування та прискіпливий аналіз Новий Новгород, Москва та Санкт-Петербург. Більша частина канви роману - типова «бегбедерівщина». Тут мінімум один афоризм на сторінку, класичний стоппардівський коктейль з крові, любові та риторики, іронічна самокритика. Роман побудований в формі монологу, точніше - сповіді Октава своєму знайомому священику в Храмі Христа Спасителя. Про самого героя інші говорять в більшості лише на прохання ФСБешників. Сповідаючись, герой розповідає про свої пошуки ідеальної російської красуні для рекламної акції французької косметичної фірми «Идеаль». Поступово Октав витягує на світ Божий не лише секрети приготування кремів проти зморшок та особливості національної поведінки гламурної молоді в майках від Діора, а також вдало підмічені елементи життя тієї частини Росії, яка місцем прописки має Рубльовку.

Бегбедеру можна закинути необ'єктивність та присутність цілої низки штампів стосовно образу Росії. Найбільш попсові - балалайки, горілку, березові ліси та круглорічні заметілі - він чемно залишив для чергового використання голлівудськими сценаристам, а собі акуратно відклав олігархів, полоній, як різновид приправи для всіх можливих страв і напоїв, та Ходорковського, який шиє тапочки. Разом з тим, те, що в переліку національних багатств Росії, за версією роману «Идеаль», нафта, красиві дівчата та ікра написані через кому, винен зовсім не автор, а прототипи, з якими він неодноразово зустрічався в тому ж таки московському клубі «Ikra». До речі, про польові дослідження. Відчутний вплив доброго знайомого Фредеріка, модного, з претензією на контр культурність, Сергія Мінаєва. Саме він поділився добрим десятком цинічно-саркастичних шпильок, які Бегбедер замість того, аби ставити на крісла, розставляє на сторінках роману, і які таки знаходять всі потрібні дупи, яким вони були адресовані.

Інший великий росіянин, тінь якого періодично нависає-виринає поміж рядків, мов привид батька Гамлета, - це Достоєвський. Тут і прямі порівняння з Раскольніковим, і черговий переспів хрестоматійної фрази «тварь ли я дрожащая или право имею», і прізвисько в друга-олігарха «Ідіот», та й сама Росія така ж маніакально-депресивна в проекції заїжджого французького підстаркуватого франта, як і колись в щоденному оточенні Федора Михайловича. Відомий ще зі шкільних уроків термін «Петербург Достоєвського» потрібно переглянути в сучасній версії як «Росія Бегбедера». Це зовсім не фон для пригод чи роздумів, навпаки - це реальний, один з найкраще виписаних героїв розповіді. Росія під прискіпливим саркастичним поглядом Октава Паранго попри політичну диктатуру, яка б мала бути основним фактором маніакальної стурбованості, ховає в собі щось набагато страшніше, а саме гламурний фаталізм. Плекання краси в трущобах багатоповерхівок, аби проміняти її на статус супутниці багатого дядечка з гаманцем нафтодоларів, польоти на Мальту, суп з омарів та кокс і пізніше падіння у ще більше болото, ніж стартова однокімнатна квартира, шокують не тільки своєю відвертою реальністю, а й кількісно-якісними показниками. І чомусь, коли читаєш книгу, здається, що всі ці експозиції жесті представлені не від бажання постібатися чи поглузувати, а зі співчуття і любові, а ще більше - через неможливість допомогти, як це колись прочитувалося в автора «Злочину і кари». До речі, всі ці описи апокаліптичних ознак сучасної Росії в ній самій мають неабиякий попит. Перший тираж роману «Идеаль», виданий в серії «The Best of Иностранка», накладом в 30 тисяч екземплярів вже майже розійшовся.

Найслабше місце роману - це його сюжет, а тим більше розв'язка - суміш Чака Паланіка та серіалів «Багаті теж плачуть» і «Марія Селеста». Подібну ситуацію найкраще описав Бекет діалогом у п'єсі «Чекаючи на Годо»:

- Ну як?

- Нормально. Добре. Прекрасно!

- Дякую. Але кінцівочку трохи змазав, правда?

- Ну таки та, таки змазав...

Фото з сайту www.soyuz.ru