Біля Жовкви археологи натрапили на тисячолітнє горно для виплавки заліза

Археологи закінчили дослідження історичних поселень між Жовквою і Кам’янкою-Бузькою на Львівщині в межах реконструкції автодороги. Науковці «Рятівної археологічної служби» натрапили на сім давніх поселень, два з них вони обстежили детально. Під час розкопок історики натрапили на знахідки епохи енеоліту, раннього залізного віку та тисячолітнє горно, в якому плавили залізо.

Як стверджують історики, ділянка між містами Жовква і Кам’янка-Бузька завжди була густо заселена. Поселення в цьому регіоні фіксують ще з епохи мезоліту. Крім того, дорога між містами була частиною давнього торгівельного шляху з Галичини на Волинь, що підтверджують знахідки багатьох монет, а у ХV-ХVІІ ст. тут проходила північна ділянка караванної дороги з Османської імперії через Поділля, Галичину, Волинь до Перемишля і Замостя – великого «Чорного шляху».

Найбільш детально цього року археологи дослідили ділянку біля села Воля-Жовтанецька. Там виявили 15 об’єктів раннього залізного віку — рештки житла, господарських споруд, ліпний посуд, знаряддя з кременю, що представляють висоцьку культуру (ХІ-VІІІ ст. до н.е.).

Також дослідження вказують на те, що тут жили представники слов’янської райковецької культури (VІІІ-ІХ ст.), яку пов’язують з племенами ранніх слов’ян – дулібами та білими хорватами.

Серед найцікавіших знахідок, які виокремлюють археологи, — є залишки залізоплавильного горна віком понад тисячу років. Його виявили на узбіччі нової дороги за 1-1,5 км від села Блищиводи. Плавильна камера з каналом для витікання шлаку досить непогано збереглася. В якості каркасу горна для вихідної труби була частина горщика або глека, зверху змазаного товстим шаром глини, перепечена до яскраво-червоного кольору. Така технологія допомагала запобігти обвалу горна.

Із заліза ранні слов’яни виплавляли сокири, наконечники списів та стріл, ножі, інструменти для обробки дерева. У той період залізо виплавляли інакше, ніж після винайдення доменних печей. Тодішні «металурги» отримували не рідке залізо, а своєрідну напівтверду в’язку масу, з якої забирали домішки і виготовляли зброю чи знаряддя праці. Шахти почали працювати лише в пізньому Середньовіччі (не раніше XV ст.), до того руду збирали на болотах і плавили таким чином.

«Це період ранніх слов’ян, які в той час тільки починали розвивати ремесла, виробництво. Ремісництво ще не здобуло торгівельної функції. Цей ремісник обслуговував тільки своє село або ще кілька сусідніх, далеко на ринок вони не виходили. Сільські ковалі збирали руду на місцевих болотах, адже на північ від Блищивод є великий заболочений регіон, самі займалися її збагаченням, випалом деревного вугілля та попередньою обробкою металу», — пояснив ZAXID.NET керівник експедиції «Рятівної археологічної служби» Олександр Сілаєв.

Нагадаємо, торік дослідники РАС натрапили біля села Сопошин на поселення більш давньої епохи – енеоліту та віднайшли об’єкти ХVІІІ – ХІХ ст., що можуть бути пов’язані з нині покинутим хутором в урочищі Боднарова. На картах кінця ХVІІІ ст. вздовж дороги біля сіл Сопошин, Блищиводи, Зіболки, Воля-Жовтанецька та Батятичі відзначено багато хуторів, які вже не існують.

Загалом під час археологічних розвідок, які провела в цій ділянці «Рятівна археологічна служба» у 2019 році, на пам’ятках виявили матеріали періодів енеоліту (культури лійчастого посуду та волинсько-люблінської), бронзи (тщинецької культури), раннього заліза (висоцької культури), римського часу (пшеворська і черняхівська культури), раннього середньовіччя (райковецька культура) та княжої доби.