«Бізон»-кулеметник
Суспільство

«Бізон»-кулеметник

Історія Михайла Марущака, солдата загону добровольців «Дика Качка»

Ірина Баранова, Олександра Качмар, 19 квітня 2016 1145 0

Здавалось би, що 23-річний старший солдат Михайло Марущак не міг не опинитись на війні – адже юнак походить з військової династії. Але молодий русявий хлопець зробив свій вибір добровільно, назавжди пов’язавши себе із захистом батьківщини.

Михайло народився і виріс у Львові, у родині військових. Стосунок до армії мають старший брат, батько та мати хлопця. В юнацтві Михайло захоплювався автомобілями, навіть хотів піти навчатися до автодорожнього коледжу, щоб стати автомайстром. Але потім передумав і вирішив вступити до Львівської державної політехніки вивчати телекомунікації. Та згодом Михайло приймає рішення піти до армії, а саме - до львівської авіаційної комендатури.

«Армія приваблювала, адже вона не лише дисциплінує, а й виховує, навчає», - пояснює свій вибір старший солдат Марущак.

У 2013 році хлопець склав присягу на вірність українському народові та приступив до виконання обов’язків оператора-водія радіолокаційної системи посадки літаків радіотехнічного центру вузла зв’язку. Коли почалися події на Сході України, Михайло написав рапорт командуванню, щоб взяти участь в антитерористичній операції. За його словами, він просто не бачив перепон для виконання свого чоловічого обов’язку.

Рапорт командування задовольнило. Так, з сьомою ротацією, на передову потрапив старший солдат Марущак - кулеметник зведеного загону Повітряних Сил «Дика Качка» із позивним «Бізон».

На позиціях "Дикої качки" разом із бойовими побратимами

«Дика Качка» - зведений загін добровольців, які разом з бійцями 93-ї бригади боронили  позиції на «Зеніті», найближчій точці до Донецького аеропорту. Укріплення на «Зеніті» були стратегічно важливими, адже з них відкривається розв’язка доріг на Авдіївку, Опитне, Піски.  Не було й години, щоб на позиції українських військових не прилітали ворожі снаряди.

Саме між шахтою «Бутівка» та позицією «Терикон» неподалік від Авдіївки, був розташований форпост «Казантіп», на якому розрахунок Михайла Марущака виконував бойове завдання.

Михайло розповідає, що на «Казантипі» їх було шестеро. На чергування заступали по двоє. Солдати ділили чергування наступним чином: вдень спостерігали за обстановкою кожні чотири години, а вночі по дві. Вночі вести спостереження було важче, оскільки теплові зори у військових були не нові і місцевість проглядалася лише на відстань не більше 400 метрів.

Михайло Марущак у вирві, яка утворилась внаслідок артилеріського обстрілу

Обстріли тривали по 4-5 годин. Забути таке важко, розповідає Михайло Марущак.

«Тільки дурні не страшаться зовсім, але я налаштовував себе не боятися. Є  хлопці, один погляд на котрих підіймав моральний дух. Це справжні авторитети для мене: «Філін», «Кабан», «Морган» – наші військові, та мобілізований боєць з 93-ї бригади «Вітер», що навіть став згодом командиром однієї з висот», - розповідає боєць.

На долю сьомої ротації припав героїчний епізод - знищення ворожого боєкомплекту.  В селищі Спартак, яке було під контролем сепаратистів, був уцілілий ангар. Виявилось – там бойовики зберігали зброю.

«Наші розвідники з’ясували, що туди під’їжджають машини, в які починають грузити якісь ящики. Обстановку передали по рації, на що отримали дозвіл відпрацювати по цілі. Коли наші «ЗУ-шники» виїхали на позиції і почали відпрацьовувати по квадрату, тоді й ми з «Філіном» з ДШК забезпечили вогневу підтримку. На власні очі ми спостерігали, як починає валити чорний дим, спалахи та вибухи з боку ангару. Вже потім з’ясувалось, що в результаті  виконання цього бойового завдання було знищено, бойовий комплект сепаратистів», - пригадує героїчний епізод для сьомої ротації вояків Михайло Марущак.

Епізод з війни, який найбільше вразив солдата Марущака – атака з боку ворожого танка.

«Коли в один з днів ми зібрались у бункері на обід, в укриття щось влучило. Потім вже розібрались, що з селища Спартак вийшов ворожий танк. І ця махіна спрацювала по нас, в результаті чого снаряд влучив у бункер і розбив стіну укриття.  В нашій їдальні було навіть затишно до того, навіть маленький телевізор стояв. Найголовніше: на той час там було багато  бійців та на щастя ніхто не постраждав», - розповідає Михайло.

Після того, як постріл влучив у стіну, ворог почав швидко тікати до свого місця дислокації. В той час хлопці передали розвідці, що по ним працює танк. Своїм побратимам з 93-ї механізованої бригади бійці передали координати ворога та справа вже була за артилерією.

Про відносини з місцевим населенням у «Бізона» згадки нерадісні. Розповідає про те, що місцеві підтримували українських військових – але таких було вкрай мало.

«Там люди є на вулицях, і все там працює. Бувало, що ми виїжджали до магазинів робити закупи, то на нас так дивилися. Будь в них зброя в руках, здається, вони б нас розстріляли. Люди нічого нам не говорили, але помітно було, що вони налякані. Були й ті, що не ховаючись  підтримували нас, але їх було дуже мало», - розповідає Михайло.

Неоціненною на передовій для воїнів стала допомога волонтерів. Одними з них були Віолета та Віталій, які приїздили кожен тиждень. Вони допомагали бійцям усім можливим: привозили посилки, одяг, генератори, їжу, воду тощо.

На війні мимоволі стаєш забобонним. Для Михайла оберегами стали хрестик та батьківська молитва. З усмішкою боєць згадує про собаку, яку звали «Тушонка» - друга вояків на «Зеніті». Пес попереджав захисників про обстріли заздалегідь: починав скиглити і шукати безпечне місце. «Бізон», коли повертався з зони АТО, хотів забрати пса з собою.  На жаль, командири не дозволили.

Михайло Марущак з нетерпінням очікує на закінчення неспокійних часів. Хоча юнак не сумнівається - у будь який час готовий повернутись на передову. Сьогодні ж Михайло мріє піти навчатися далі, щоб отримати офіцерські погони. Адже своє життя хлопець твердо вирішив пов’язати зі Збройними Силами України.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук