Брати Капранови: Ми хочемо полюбити Андруховича за наступну книжку

Уявити Форум видавців у Львові без братів Капранових та їх зеленого «Запорожця»-кабріолета неможливо. Традиційно разом з «жужиком» брати зустрічають відвідувачів наймасштабнішої та найочікуванішої події в літературному житті країни.

Цього року письменники не порушуватимуть традицію. Адже вони презентуватимуть львів'янам нову книжку – «Щоденник моєї секретарки». Роман здивує прихильників творчості братів, адже він не схожий на те, що ми звикли бачити у їхньому виконанні. Це – не містичні оповідання, це – психологічний роман.

Про творчість, життя, мрії, містику і політику вони розповіли ZAXID.NET.

- На одній із прес-конференцій у Львові президент Форуму видавців Олександра Коваль, заявила, що через непорозуміння із місцевою та обласною владами Форум може переїхати до Чернівців. Як ви до цього ставитеся?

 - Ми вже 23 роки одружені і можемо зрозуміти, що таке загроза розлучення. Мусимо зауважити, що київська влада взагалі не дає грошей на книжкові виставки, а львівська все-таки щось давала і дає. Тому ми всіляко підтримуємо пані Коваль і чекаємо на завершення Євро-2012, може, тоді наші чиновники зможуть думати про щось, крім футболу.

- Як ви, як видавці, оцінюєте український книжковий ринок. Чи є перспективи його розвитку? Як боротися з тим, що ринок захопили російські видавці?

- Ми оцінюємо український книжковий ринок, як 7% від загального. Ринок партизанський, тримається на ентузіазмі. Для того, щоб щось змінити, потрібно щоби в Україні з’явилась  влада, яка хоче це зробити. Одна така спроба була, коли прем’єром був Єхануров, а віце-прем’єром Кириленко. Ми майже встигли, але, на жаль, відтоді притомних людей при владі не було. Спроба не повторилась. А способів є багато. Було б бажання.

- Що думаєте з приводу комерціалізації літератури (в негативному значенні цього процесу)? Чим це загрожує?

- Наскільки нам відомо, Бальзак писав для того, щоб заробить. Комерціалізація літератури почалася не вчора і навіть не позавчора. Так точно, як і вільні від комерції творчі рухи. У кожного є вибір: спробувати писати для грошей або для літератури. Успіх не гарантується ні там, ні там. Особисто ми гонорарів не отримуємо, але всі впевнені, що ми працюємо в царині популярної літератури. Помирити ці два напрями можуть тільки прагнення бути прочитаним. Цього хочуть і ті, і ті. І ми теж хочемо.

- Ви читаєте сучасних українських авторів? Кого можете виділити? Хто вам особисто цікавий?

- По-перше - ми читаємо! З одної простої причини, коли хтось із них спитає: «Ну, як тобі моя книжка?»– потрібно щось сказати. Із улюблених - Антон Санченко, письменник-мариніст, його проза тішить наші морські душі. Втім, ми цінуємо всіх наших колег, кожного – за своє. Куркова за те, що написав книжку про Очаків, Дністрового за те, що написав книгу про Канта, Матіос за те, що весь час дивує нас, Забужко – за ґрунтовність, Шкляра – за безкомпромісність, Андруховича хочемо полюбити за наступну книжку, Жадана любимо за те як він читає власні вірші… Далі скрізь.

- Яке ваше ставлення до "галицької інтелігенції"?

- Коли Будьоного спитали, як йому Бабель, той відповів: «Это смотря какая бабель». Так само і з інтелігенцією - дивлячись яка. Залежно від конкретних представників, дайте їх конкретний список. J

- Чи сприймають брати Капранови, як майстри слова, неологізм "вишиванковий чекізм" - як ілюстрацію найцинічнішого на цій планеті різновиду морально-етичної проституції?

- З визначенням треба акуратно. Термін «шароварщина» завдав шкоди розвитку етнічної і побутової культури більше, ніж всі гонителі разом узяті. Тому нам не подобається, коли в подібному тоні починають поєднувати слова цінні, як «вишиванковий» і слова лайливі, як «чекізм».

Крім того, ми завжди намагаємося зазирати під вишиванку, особливо якщо йдеться про жінок. Нам важливо те, що всередині.

- Чи плануєте ви йти в політику? Може б хоч так змогли вплинути на ситуацію з культурою, освітою, книговидавництвом? Мені здається, таких людей не вистачає у політиці.

- У політиці взагалі не вистачає людей. А ті, хто проходить в політику людьми, дуже швидко припинять ними бути. Дуже мало прикладів, коли письменники йдуть в політику, роблять там щось порядне і ще й залишаються письменниками. Не хотілося б повторити таку біографію. Тому, якщо нас в політику не заженуть, ми туди не підемо. 

- Що дає вам співпраця з Яценюком, з його фондом? Будете йти на вибори під його прапорами?

- Співпраця з Яценюком дає нам 20 тис. грн, які ми заплатили в друкарню, аби надрукувати книжку «Тарас Шевченко і я». Якщо буде можливість не брати участі в політиці, ми не будемо. Але, здається, наступні вибори навряд чи будуть тою подією, на яку варто йти.

- Цікаво, звідки ви берете сюжетні лінії, чи є факти, які відбувалися безпосередньо з вами, чи є щось таке про що ви лиш почули, побачили по ТБ? Ще цікаво, чи запрошували вас зніматися у кіно. Ви би погодились на таку пропозицію?

- Наша нова книжка – це майже автобіографія. Вона вся побудована на реальних фактах, які відбувались за нашої участі. З телевізора ми не пишемо, так само як не вживаємо їжу секонд-хенд.

Щодо кіно, то 21 вересня у нас прем’єра фільму, у якому ми знімались. Це фільм Михайла Іллєнка «Той, що пройшов крізь вогонь». Ми там знялись в головній епізодичній ролі, крупним планом і зі словами :)

І ще є такий фільм «Чорний козак», зараз знімальний процес закінчено. Там у нас роль другого плану. Але, чомусь, нам пропонують грати тільки галюцинації або важкі марення головного героя. Можливо, це творче кредо?

- Чому у вашій творчості так багато містики? Невже й у вашому житті вона є настільки як у творчості. Чи вірите ви у Бога?

- Чому так багато містики? В українському житті містики взагалі дуже багато, просто треба вміти її побачити. Але якщо ви вже побачили, то далі вже без цього не зможете. Щодо Бога, то у нас з ним інтимні стосунки, які навряд чи варто робити публічними.

А в новому романі в нас містики, на жаль, нема.

- Чому ви вирішили писати про 2004 рік?

- Тому що 2004 рік був роком, який підірвав Україну. І осінь була лише яскравим спалахом. Справжній розлам почався в січні. 4 лютого 2004 року ми спалили під Кабінетом міністрів приготований до друку макет власної книжки в хорошій компанії, в колі письменників, які зробили те саме.

Здається, що подібні речі відбуваються не так часто. Але книга не про це. Книга про драму героя на тлі драми країни. І, відповідно, ми взяли найбільшу і найвиразнішу драму країни як тему.

- Брати Капранови написали психологічний роман. Що буде далі?

- Далі ми сподіваємось, що його прочитають потрібні люди. А потім дадуть Нобелівську премію JJ

-  Як виховуєте своїх дітей? Що читають вони?

- Ми хочемо з гордістю сказати, що наші діти читають. До нашої нової книжки ілюстрації малювала наша донька, і навіть намалювала наш портрет, а фото для обкладинки робив син. Тобто вони не тільки читають. Це виховання працею. Втім, діти у нас вже дорослі, і вони вже нас виховують, а не ми їх.

- Чи є у вас секретарка? Якщо так, то чи читала вона ваш новий роман?

- Перше. Секретарка, про яку йдеться в романі, має реальний прототип. У нас справді була секретарка, яка вела щоденник, особисті записи. І записи всі автентичні. Вона нас і надихнула на цей роман. Ця секретарка у нас була років 5 тому, але ми сподіваємось, що вона прочитає і відгукнеться. А з наших підлеглих ми точно бачили, як нашу книжку читав вантажник на складі.

- Ви завжди випромінюєте енергію й оптимізм. А коли втомлюєтесь - що робите?

- Коли зморимось, ми міняємось справами і навіть знайомими. Випромінюємо оптимізм по-черзі: один випромінює інший відпочиває. Спробуйте так і ви. А то вже дуууже замахуємось... Ми йдемо в яхт клуб… і хай воно все горить.

- Дуже цікаво як ви відпочиваєте. Чи не буває відчуття того, що ви один одному набридаєте, чи важко працювати разом. Могли б писати окремо?

- Відпочиваємо ми рідко. Ми разом почали ще до народження, тож уже разом понад 45 років. Ми не знаємо як це можна одне одному набриднути. Крім того, відпочиваємо ми, ходячи по яхті, а це значно краще робити вдвох.

Щодо того, чи могли б писати окремо, то, напевно, могли, так само як можна танцювати не на двох ногах, а на одній, але який в цьому сенс?

- Чи часто ви подорожуєте? Куди вам хочеться повертатися? Назвіть, будь ласка, "топ - 5 міст" від Капранових))

- Подорожуємо ми за власною волею і подорожі намагаємось використати для написання книжок. На роботі, як відомо, писати не дають. Топ-5 міст: Очаків, рідне місто. Друге – Львів, бо ми зараз у Львові. Третє – Київ, такий, яким він був до 2000 року. Четверте – Київ, такий, яким він буде, коли ми розженемо всю цю потолоч, і п’яте – вакантне.

Дякуємо всім. Приходьте на Форум! Ми будемо на тому самому місці, на тому самому зеленому «Запорожці», але з новою книжкою.