Час діяти

Володимир Кулик написав дуже фахову статтю про проект Колісниченка і мовну ситуацію в Україні.

У цьому тексті він показує, у чому власне полягає суть проблеми, чому проект Колісниченка її не розвязує, і  пропонує розвязку у вигляді компромісу.
У принципі, я з Куликом погоджуюся. Тільки що є принципи, а є саме життя. Компроміс не є універсальною розвязкою на всі часи. Є так звані граничні ситуації, коли треба нагодувати голодного, захистити безпомічного, переночувати знайомого чи допомгти другові. Тут відповідь має бути проста: нагодувати, захистити, переночувати, допомоти. Всякі половинчасті розвязки за таких умов – нагодую (переночую, допоможу), але за півроку;  захищу, якщо він мені заплатить і т.д -  не є розвязками взагалі.

За таких умов пропонувати комроміс – це значть компроментувати саму ідею компромісу. Бо компроміс – це тоді, коли усім від нього боляче, але всі розуміють, що якщо на нього не погодишся, буде ще болячіше. Компроміс передбачає рівність сил,  коли ніхто не сильнішим, а тим більше хтивим насильником.

Нічого такого нема за теперішнього режиму. Він не розуміє ані логіки, ані мови компромісів. Сумнівно, чи він взагалі щось розуміє. Умовою майбутнього компромісу є усунення його уже тепер – а якщо не тепер, то на наступних парламентськи і (чи) президентських виборах. 

Заради цього треба будувати широкий фронт протидії. А такого фронту  не збудуєш на питаннях, які обєктвино ділять суспільство – на мові чи на історії. Тому уже зараз варто проголосити мораторій на вживання цих питать у політичних цілях – так, як зробили це іспанці, коли виходили з-під режиму Франко у 1970-80- х роках. Згодімося, що політики ані старшого, ані нашого покоління це питання не спроможні розв’язати. Залишмо його майбутнім поколінням. А поки що вертаємося до статусу-кво, і займаємося чимось іншим – модернізацією України, щоби підняти її бідності і колін.

Це вже потім, коли і якщо Україна стане багатою і сильною, наші потомки  будуть вирішувати, що робити з мовою й історією. Вони навіть можуть вирішити почати нову сварку – і хай собі сваряться на здоров'я.  Але це буде уже сварка у цілком іншій, новій країні, яка буде так само відрізнятися від теперішньої України, як нинішня Іспанія відрзіняється від Іспанії Франко.

Тільки що це  буде колись. А зараз прийшов час до дії.  Час кликати Україну до політичного страйку.

Чекаю, хто  з лідерів опозиції це перший зробить. Надіюся, що дочекаюся.