Чи об'єднує Голодомор?
IQ

Чи об'єднує Голодомор?

Нотатки на полях суспільної дискусії

Максим Віхров, 3 грудня 2015 1079 5

Що може об’єднати українців? Відповідь на це питання, як святий Грааль, марно шукають наші державники. Деякі історики та політологи вважають, що українці можуть об’єднатися навколо пам’яті про Голодомор. Такої думки, зокрема, дотримується Ярослав Грицак. Дехто навіть називає Голодомор українським Голокостом, проводячи промовисті історичні паралелі. Але на сьогодні об’єднавчий потенціал пам’яті про Голодомор залишається сумнівним.

Просвітницькі зусилля держави не пішли намарне: 80% українців вважають Голодомор геноцидом, причому частка незгодних невпинно зменшується. Однак жодних соціальний чи політичних наслідків це не має. Принаймні, коли постало питання про перейменування Дніпропетровська, 90% містян висловилися проти. Хоча Григорій Петровський, на честь якого назване місто, є одним із організаторів Голодомору.

Якщо Голокост є одним зі стрижнів єврейської ідентичності, то Голодомор перебуває на периферії колективної свідомості українців. Зал Пам’яті у музеї Яд Вашем має для євреїв сакральне значення, але меморіальні заходи у четверту суботу листопада проходять доволі формально – навіть там, де у 1932-33 роках лютував голод. Не дивно, що українцям іноді закидають історичну амнезію – як інакше пояснити їхню байдужість до трагедії?

Утім, пошуки раціонального пояснення можуть бути не менш продуктивними, ніж спроби «пробудити» пам’ять українців. Перш за все, варто зважати на відмінність ситуацій Голокосту та Голодомору. Положення євреїв у Третьому Райху було однозначним: їх виключили з суспільства і прирекли на знищення. Але становище українців в СРСР було амбівалентним. Коли сталінський режим мордував українське село, у містах українці почувалися цілком безпечно (наскільки це було можливо в ті часи).

Поки одні українці вмирали від штучного голоду, інші українці були гвинтиками радянської тоталітарної машини. Українцем був згаданий «всеукраїнський староста» Петровський, голова Раднаркому УРСР Чубар і ще тисячі функціонерів режиму та низових виконавців. Сталінський режим створив диявольську реальність, у якій геноцид українців здійснювався за активної участі самих українців, причому зовсім не в якості капо чи поліції в гетто.

Відтак колективна пам’ять українців про події 1932-33 років є розколотою і ніби нерівномірною. Одні переживали це жахіття особисто, другі знали про «голод у селі» лише з повідомлень радянської преси (яких майже не було). А треті тоді були громадянами інших держав. Важливо зазначити, що публічні дискусії про те, що сталося, почалися лише після розпаду СРСР, а доти українці не мали змоги звірити свої духовні координати.

До того ж, спогади про Голодомор затерлися іншими катастрофами, на які було багате ХХ століття. Менш ніж через 10 років після Голодомору мільйони українців боронили СРСР (а разом з ним і сталінський тоталітаризм) у лавах радянської армії. Ймовірно, жахи війни, окупації та повоєнного голоду (а потім – радість перемоги та відбудови країни) певною мірою витіснили спогади про Голодомор на периферію колективної свідомості українців. 

Також варто враховувати, що осмислення Голокосту євреями (та й усім світом) почалося одразу. Українці ж отримали змогу відкрито говорити про Голодомор лише через 60 років. Якщо меморіал Яд Вашем було засновано вже у 1953-му, то  День пам’яті жертв голодоморів було впроваджено лише у 1998-му. Впродовж цих десятиліть колективна пам’ять українців формувалася під жорстким тиском радянської ідеології.

Але справа не лише в ідеології та пропаганді. Десятки років українці були елементом радянської системи, користуючись усіма її перевагами і потерпаючи від усіх її недоліків. Вочевидь, це також спричинило до розмивання пам’яті про Голодомор і сприйняття СРСР як держави, що здійснювала геноцид. Якщо євреї постраждали від знущань садистського режиму, то українці мали з радянським тоталітаризмом довгу і неоднозначну історію співіснування.

Ця історія аж настільки неоднозначна, що лише половина українців позитивно оцінює розпад СРСР. Причому ностальгують за СРСР не лише нащадки городян, які не зазнали Голодомору, а й ті, хто особисто пережив геноцид. Що й казати про тих, хто застав СРСР у роки відносного добробуту. Для них зв’язок між СРСР і геноцидом не настільки очевидний, як для євреїв – зв’язок між Третім Райхом і Голокостом.

Вочевидь, це далеко не повний перелік причин, чому ізраїльська модель консолідації навколо катастрофи в Україні не спрацьовує. Картати українців за «історичну амнезію» не варто – сьогодні Голодомор є частиною нашої колективної пам’яті, але займає не настільки важливе місце, як Голокост для євреїв. Звідси – відсутність соціальних та політичних наслідків колективного «згадування» про трагедію.

Чи можливо актуалізувати спогади про Голодомор завдяки просвітницькій роботі держави? Дати однозначну відповідь важко. Як свідчить соціологія, зрушення все ж таки можливі. Проблема в тому, що десь існує межа, за якою починається політична інструменталізація пам’яті. А це – прямий шлях до забуття, а точніше до підміни справжніх спогадів ідеологічними муляжами. Якщо ставитися до Голодомору всерйоз, ціна національного єднання виходить завелика. Може, саме час шукати іншу точку збору української нації?

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук