Чи потрібен віртуальний Пінзель

Оцифрування музейних фондів та пам’яток архітектури стає все більш звичною справою. Маємо приклади оцифрування спадщини Пінзеля, фондів Галереї мистецтв, Богородчанського іконостасу, якими займається громадська ініціатива My Future Heritage. Проте повномасштабне вторгнення росіян на територію України створило нові виклики. Руйнування пам’яток, викрадення музейних колекцій, перенесення цінних експонатів у сховища ставить перед новими технологіями нові задачі.

Насамперед, відзначають фахівці, дотичні до охорони культурної спадщини, нові технології важливі для фіксації пам’ятки. Також точна модель, яку можна створити за допомогою сучасних технологій, дає змогу презентувати арт-об’єкт в той час, коли він перебуває у сховку. І у разі втрати пам’ятки (на жаль, маємо уже чимало і таких випадків) точна цифрова копія дає змогу у майбутньому говорити про її відновлення.

Є ще одна, неочевидна річ: за допомогою таких цифрових копій відвідати музей можна навіть з окопу. Мабуть, це є не справою першої необхідності на передовій, проте якщо ми бачили випадки, коли професор читає о окопу лекції, то чому ж інший воїн не може «покрутити» на телефоні скульптуру Пінзеля.

А ще зроблена за мотивами скульптури Пінзеля (саме за матеріалами оцифрування його спадщини) робота на аукціоні збирає гроші для ЗСУ.

Евакуація Богородчанського іконостасу у лютому 2022 року (фото The Guardian)

ZAXID.NET поспілкувався з фахівцями з оцифрування творів мистецтва, музейника, реставраторами. Ми запитали їх про те, чи важливі сучасні технології, як вони можуть допомогти культурі під час війни та що можна зробити з ними у різні періоди. Усі вони одностайні у тому, що сучасні технології просто безцінні для фіксації та цифрової консервації пам’яток. Натомість більшість із них не вважає можливим замінити пам’ятку її цифровою копію. Навіть тимчасово.

Зафіксувати та сховати у безпечне місце

Про важливість якнайдетальнішої фіксації стану пам’ятки розповів Андрій Салюк, Президент Благодійного фонду «Збереження історико-архітектурної спадщини міста Львова», віце-президент Українського комітету ICOMOS та голова ради Львівської обласної організації Українського товариства охорони пам'яток історії та культури.

Він наголосив, що без такої документації пам’ятку, згідно міжнародного законодавства, не можна відновлювати.

«Наприклад Венеційська хартія передбачає, що ті чи інші елементи можуть бути відтворені тільки при наявності повної інформації про те, як вони виглядали. У випадку, якщо в нас цього не буде, цю частину ми не маємо право відтворювати», – говорить він.

Нові технології як раз і фіксують інформацію дуже ретельно та точно. Крім того вони дають можливість зберігати інформацію у безпечному місці, далеко від бойових дій.

«Я пам’ятаю розповіді про те, як у гробівцях, на цвинтарі переховувалась від нацистів обмірна документація Варшавського середмістя. Ми теж маємо це зробити. Навіть якщо нічого поганого не станеться, цифрові копії дають змогу відстежувати стан пам’яток. Це потрібно незалежно від війни. А під час війни поготів», – вважає Андрій Салюк.

Тобто йдеться не лише про фіксайію, а й про процес цифрової архівації, не видимий, проте надзвичайно цінний. Адже інформація зберігається і в хмарних, і в фізичних сховищах в кількох екземплярах.

Збереження пам’яті та ідентичності

Важливим моментом в оцифруванні є віртуальна консервація, яка створить можливість для майбутніх поколінь дослідників працювати із об’єктом, робити порівняльний аналіз тощо.

«Ми це можемо побачити на прикладі костелу у Годовиці. Попри те, що дослідники вважають храм в Годовиці одним із найкращих зразків творчості Бернарда Меретина, ми маємо ймовірність його втратити зовсім не через війну. Так само втрачені твори Пінзеля ми знаємо лише завдяки фотографіям міжвоєнного періоду», – вважає Софія Ліщинська, кураторка проекту Pinsel.AR. Саме ці фотографії мали велике значення при атрибуції боцетто з колекції Баварського національного музею в Мюнхені (робота проводилась у рамках проекту Pinsel.Munich за підтримки House of Europe).

Під час війни ми втрачаємо об’єкти по всій Україні і часто відомості про них залишаються лише на фотографіях. З боку Росії триває не лише збройна агресія, а й цільове винищення пам’яток, винищення нашої спадщини.

Процес сканування костелу Всіх Святих в селі Годовиця поблизу Львова

«Так що цифрова консервація важлива і як збереження колективної пам’яті. Завдяки цифровій консервації ми можемо зберегти цю культуру та популяризувати її в світі. Цим спорудам сотні років, і буде дуже прикро, якщо вони залишаться лише в інстаграмі туристів», – вважає Софія Ліщинська.

Для майбутніх дослідників та реставраторів

Наскільки такі матеріали важливі для реставраторів, ми запитали у завідувачкинауково-дослідного відділу реставрації Галереї мистецтв Інни Дмитрук-Сорохтей.

«Кілька років тому я бачила оцифровані роботи Брейгеля на виставці у Відні. Були оцифровані не лише самі картини, а безліч реставраційних матеріалів: рентгени, інфрачервоні дослідження, буквально все. Зображення можна було збільшити до неймовірної величини. Якщо цей Брейгель колись щезне, то відтворити по такій фотографії твір набагато легше», – розповіла вона.

Натомість з точки зору реставратора ХХІ століття це робити некоректно поки є твір. Можливо, підхід з часом зміниться, міркує реставраторка. Проте вже зараз у світі практикується заміна насамперед скульптур, коли оригінали забирають у музей, а на відкритому повітрі залишають дуже якісну копію.

Вівтар костелу у Годовиці з скульптурами Пінзеля (архівне фото)

«Я вважаю, що це правильно. Стосовно живопису так заміни теж існують. Я би особливо цінні речі, такі, як скульптури Пінзеля, не возила би по світі. Хай би власне їздили дуже якісні копії, а на оригінали варто приїздити дивитись до нас. Але повністю замінити оригінали цифровими копіями я поки що не готова», – вважає Інна Дмитрук-Сорохтей.

Про віртуальні музейні експозиції

Будь-яка цифрова якісна цифрова копія є важливим документом для музейної роботи, яка потрібна навіть для того, щоб засвідчити стан пам’ятки у певний момент. «Навіть якщо, не дай боже, твір пошкоджено, а ми маємо якісну цифрову копію, то це дуже важливо, якщо йдеться про відтворення. Раніше для цього використовувалися звичайні фотографії, як правило доволі неякісні чорно-білі знімки. А фактично навіть їх ми не маємо», – погодився з колегами керівник експозиційно-виставкового та науково-освітнього відділу Національногомузею імені Андрея Шептицького Роман Зілінко.

«Коли у Національному музеї у 1984 році була скоєна крадіжка, то навіть фотографій частини викрадених ікон не існувало. Тому будь-яке зображення музейної речі є важливим документом для того щоб її знайти, ідентифікувати, а у разі пошкодження таке зображення дуже допомогла б у реставрації», – вважає він.

Натомість він вважає недоречним заміняти віртуальними музейні експозиції під час війни.

«Музеї мають сайти, мають ресурси, на яких можна показувати колекції. Зрештою, є альбоми чи каталоги. Самі музеї можна використовувати у якийсь інший спосіб, робити щось актуальне. Не бачу сенсу показувати у порожніх залах цифрові зображення, віртуальні чи видруки. Тим більше, що в нас бракує ресурсів на якісь елементарні речі, а це зайві видатки», – аргументує Зілінко.

Процес сканування Богородчанського іконостасу

VR-експозиції, відкриті кордони та цифрова дипломатія

На додаткових способах використання оцифрованих творів мистецтва наголошує Роман Гук, керівник проекту Pinsel.AR. Адже саме цифрові моделі чи копії є для широкого загалу єдиною можливістю побачити артефакти з фондосховищ навіть у мирний час, коли музеї функціонують у звичному режимі. Важливість такої роботи під час війни є ще більшою.

«Звичайно, у час війни, коли все сховано та закрито, VR-експозиції є ще важливішими, ніж завжди. Ми можемо це презентувати, возити, показувати. Це не потребує значного ресурсу, шалених страхувань тощо», – вважає він.

Роман Гук поділився досвідом, коли партнери проекту Pinsel.AR, які робили VR-додаток, разом з колегами з європейських країн створюють середовище, де вдягнувши окуляри, можна потрапити у світ якогось художника. В їх випадку це був Ван Гог, Клімт, Бенксі.

«Це, звичайно, працює більше як атракціон, воно має вау-ефект, по всьому світу завжди стоять черги. З нашими матеріалами ми б могли робити щось подібне, особливо в час, коли твори переміщені в укриття», – вважає Роман Гук.

Проте і він, і інші наші співрозмовники не готові замінити музейні артефакти їх віртуальними копіями.

Процес сканування скульптури Пінзеля

«Звичайно, це не є замінник архітектурним чи музейним артефактам. Це лише модель. Такі віртуальні експозиції не можуть замінити виставку оригіналів, це скоріше працює як бонус, як демонстрація того, що ми готові мінятись, що ми працюємо з сучасними технологіями. Крім того це залучає до музеїв нову цільову аудиторію», – наголошує Роман.

Проте зараз, коли Україна є практчно закритою країною, до функцій віртуальних музеїв та цифрових копій могла би додатись ще й дипломатична функція: такі твори могли би додатково та успішно презентувати Україну у світі і для дослідників, і для усіх зацікавлених глядачів.

На жаль, одним із наслідків війни буде збільшення кількості людей з інвалідністю. Тож такі цифрові моделі, реальні та віртуальні, збільшать доступність до музейних творів. Насамперед йдеться про незрячих. Така експозиція уже успішно працює в Музеї Пінзеля.

«Є аудіо книги, але цього замало. Тактильні моделі, що мають аудіо супровід, є дуже важливими», – вважає Роман Гук.

Також він розповів, що на основі уже опрацьованого матеріалу була зроблена скульптура за мотивами Пінзеля, вона продається на аукціоні як NFT на користь ЗСУ. Святу Джавеліну можна і зараз побачити на сайті аукціону, де представлені колекції від художників з геймдев-індустрії, які свого часу працювали над створенням таких ігор, як Metro, Halo, Prey, STALKER та багато інших.

Так що використання цифрових технологій у мистецтві може працювати у різний спосіб та є привабливим для сучасних митців так само, особливо для медіа-художників

Тактильна експозиція у Музеї Пінзеля

Таким чином оцифрування творів мистецтва, на думку фахівців, є незамінним способом точної фіксації творів, яку треба проводити якнайширше завжди, а під час небезпеки для пам’яток і поготів. Крім того, такі матеріали можна використовувати значно ширше, ніж просто цифрова консервація та архівація. І це уже справа кожного музею чи митця.

Усі фото надані Pinsel.AR