Чи виплачувати під час війни пенсії Донбасу?

Планована зупинка з 1 грудня виплат пенсій та інших соціальних допомог мешканцям непідконтрольних територій у зоні АТО викликала широкий відгук серед українців. Якщо судити зі ЗМІ та соцмереж, багато громадян згодні з цим кроком уряду. Які його плюси і мінуси?

Арсеній Яценюк може тішитися: таке рішення Кабміну влучило точно у ціль, якщо судити з консолідації громадської думки. Мешканці регіонів, котрі знають про російську окупацію частини Донбасу лише з телерепортажів, висловлюються твердо й однозначно: фінансування окупантів треба припинити. Сперечатися з цим практично неможливо. Здається, тільки повний ідіот буде добровільно відгодовувати свого вбивцю.

Та й питання грошей також має значення. В умовах зіткнень з ворожою армією та місцевими бандитами Україні зараз потрібно берегти буквально кожну гривню, щоб повноцінно забезпечувати свої Збройні сили. З цієї точки зору «скидання» значної частини Донбасу з пенсійного воза сприятливо відіб'ється на державній скарбниці. Адже грошей «головному годувальнику» країни, яким здавна уявляв себе вугільний регіон, йшла незліченна кількість: як повідомив на засіданні уряду Яценюк, загальний обсяг дотацій Донецької області становив 37 млрд грн, Луганської – понад 19 млрд грн. Під час війни цим коштам напевно знайдеться більш гідне застосування.

Здавалося б, тут навіть нема чого обговорювати. Але чомусь крутиться в голові питання: а як бути з бабцями й дідами, котрі живуть на Донбасі? Багато хто з них у ці дні відчувають найгостріші злидні. Правда, у декого вже є відповідь на це питання.

«Надія. Саме надією живуть покинуті Путіним зрадники, – міркує головний редактор одного з українських порталів Олексій Заводюк. – Навесні путінські емісари обіцяли їм російські пенсії, які в чотири рази більші за українські. І місцеві «совки» з радістю зрадили Україну в очікуванні ситної путінської юшки. Але Путін не був би Путіним, якби не кинув лохів... І не поспішайте говорити, що Путін – сволота й обманщик, тому що це буде не вся правда. Так, він брехун і нікчема, але... він виступив як учитель. Злий, жорстокий, безжальний, але такий потрібний для цих бовдурів, котрі наплювали в колодязь, з якого пили... Вони повинні бути покарані за те, що сотворили, і ніхто краще за Путіна їх не покарає».

Сказано різко й неприязно. Але не варто поспішати з висновками. Можливо, ці слова могли бути продиктовані ненавистю не до «зрадників», а до головного кремлівського вбивці. От тільки чи є підстави для таких узагальнень?

Якщо проаналізувати хід конфлікту на сході України, то стане зрозуміло, що далеко не всі жителі регіону з радістю сприйняли прихід кремлівських найманців і мріяли стати громадянами путінської Росії. Все ж спочатку човен розгойдували диверсанти, заслані з-за східного кордону. Так, знайшлося кілька місцевих, що від злиднів, малоосвіченості або під впливом російського ТБ стали до лав сепаратистів. Але у відсотковому співвідношенні такі люди становили меншість населення. Багато мітингів місцевих мешканців відбувалися під дулами автоматів терористів. «Референдум» був нахабно сфальсифікований. В цілому Донбас завжди був, є і залишиться проукраїнським, тим більше, що сутність путінщини багато донбасівців і луганчан тепер розкусили. Краще пізно, ніж ніколи.

Але давайте абстрагуємося від політики. Перш за все потрібно розглядати ситуацію в регіоні з гуманітарної точки зору. А гуманітарна ситуація в Донбасі – вже давно просто катастрофічна. За даними волонтера Наталі Киркач, у контрольованих бойовиками містах від голоду помирають самотні літні люди, у яких обмежена здатність пересуватися.

«Люди лежать у квартирах і вмирають від голоду. Багатьох волонтери знаходили уже мертвими», – повідомляла Киркач ще у вересні. На той час у регіоні було зафіксовано близько 16 таких смертей. На сьогодні тільки у Червонопартизанську (Луганська область) налічується 64 летальні випадки через відсутність хоч якоїсь їжі. Про це мешканці міста 16 листопада говорили на зустрічі з міським «комендантом» Понізовним.

Ось і задумаєшся: а чи гуманно залишати напризволяще тих, хто з волі сусіднього виродка потрапив у жорна війни? Роблячи рішучий і необхідний крок з припинення фінансування окупантів, український уряд чомусь обійшов мовчанням цю сторону питання. Помилково? Чи гуманізм комусь здається абстрактним поняттям?

Мені можуть заперечити, що зазначеним рішенням Кабмін не припинив виплати пенсій та соцдопомоги українцям, котрі проживають в населених пунктах зони АТО. Їм надали час до 1 грудня, щоб підготуватися до оголошеного «грошового обрізання». Мовляв, якщо пенсіонер хоче і далі отримувати пенсію, то має виїхати на контрольовану територію України, зареєструватися як переселенець, жити там і отримувати соціальну допомогу. Якщо ж не виїде – пенсію йому нараховуватимуть, але отримати він її зможе тільки тоді, коли його регіон буде очищений від ворога.

«Заберуться геть з території Донецька і Луганська російські терористи, ми повернемо контроль над територіями і виплатимо персонально кожній людині ту соціальну пільгу, на яку вона має право. Сьогодні платити гроші на цій території означає, що гроші не дійдуть до людей, їх вкрадуть російські бандити, і це не що інше, як пряма підтримка російського тероризму », – заявив глава Кабміну.

Начебто правильні слова. Не буду вдавати зі себе святого: іноді я теж майже так само думаю, коли згадую кремлівську банду і її найманців, котрі орудують на Донбасі. А потім... потім перед очима спливають картини літніх жінок і чоловіків, які лежать у своїх холодних ліжках і тихо згасають від недоїдання.

Багато старих на Донбасі зазнають страшних злиднів і вмирають голодною смертю не тому, що добровільно обрали для себе таку долю. Просто те, що пропонують їм чиновники, для них є абсолютно непосильною справою. Найчастіше для багатьох літніх людей проблемно з'їздити на інший кінець міста, а не те що в інший регіон.

«У Донецьку 277 тисяч пенсіонерів, за шість місяців війни тільки 63 тисяч пенсіонерів змогли переоформити свої пенсійні справи або виїхати в інші регіони. Є люди похилого віку, які не мають можливості для того, щоб вирішити ці проблеми», – заявив голова Донецька Олександр Лук'янченко на місцевому телебаченні.

Настане час, коли цій людині доведеться тримати відповідь перед законом за свої дії. Зараз можна лише констатувати: місцева влада фактично теж відсторонилася від вирішення «пенсійної» проблеми.

А чи варто очікувати чогось доброго від ставлеників Кремля? За здоровим глуздом, при розгляді питання про виплату пенсій та допомог в зоні АТО українській владі варто більше думати не про те, як насолити ворогові, а про допомогу співгромадянам, котрі волею долі опинилися в окупації. Будемо сподіватися, щоб нова влада України любить українців більше, ніж ненавидить Путіна і Ко. Інакше загальна конструкція буде хиткою.

Кажуть, у зоні АТО для доставки пенсій до кінцевих адресатів немає технічних можливостей. Це серйозна перепона. Але у мене питання: на Донбасі Рінат Ахметов мав славу отакого всесильного «пана», всемогутнього «господаря регіону». У нього є свій банк, та й, здається, не один. Чому б постреволюційній владі не попросити цього бізнесмена налагодити доставку пенсій у зону АТО? Причому попросити так, щоб він не зміг відмовитися.

Українські ЗМІ не раз із осудом писали про туманну – чи то боягузливу, чи то вичікувальну – позицію Ахметова щодо подій, які відбувалися на Донбасі. Він – у величезному боргу перед Україною. Нехай спокутує свою моральну провину. Про юридичну – розмова буде пізніше. Добрі справи зарахуються.

Без оперативного вирішення проблеми соціальних виплат на Донбасі може постраждати не тільки імідж переможців Революції гідності. Ситуація може вийти і вже виходить за рамки зони АТО. Так, наприкінці минулого тижня депутатська група «Громада» у Запорізькій облраді ухвалила звернення до президента Порошенка, уряду і Верховної Ради із закликом не залишати жителів Донбасу без зароблених пенсій, зарплат і законних соціальних виплат. Відмахуватися від таких звернень для центральної влади загрожує втратою прихильників у регіонах.

...Згаданий головред Заводюк у своїй сповненій ненависті статті пише: «Якщо донбассяни хочуть отримувати пенсії, вони повинні написати листа Путіну, а враховуючи його зайнятість, напевно, і не одного, в якому слізно попросити його платити їм пенсії з російського бюджету або залишити Донбас у спокої. Якщо вони хочуть отримувати пенсію від України, то їм для цього потрібно просто підняти над містом український прапор. Це важко, скажіть ви? Звичайно, важко. Це буде важко і небезпечно. Зривати і топтати українські прапори було набагато легше і безпечніше. Саме так через небезпеки і труднощі вчаться любити Батьківщину. По-хорошому на Донбасі не розуміють, доведеться робити процедури жорсткішими, і виживуть не всі».

Невже ж в Україні запанує така точка зору?