Чому програли цей етап?

Не мали ні чіткої мети, ні програми її досягнення.

Студенти підняли народ. Потім підключилися політики і відтіснили студентів. Так виглядає, що відтіснили з ревнощів, а не задля досягнення переможної мети. В неділю було знову видно великі групи проплачених опозиційних прапороносців. Оце й все, на що розуму і вміння цій опозиції вистарчає.

Не знали, що робити з людьми.

У неділю навіть ті, хто стояв недалеко промовців, нічого притомного не почули. А вже за 100-200 метрів не чути було навіть слів виступаючих. Люди безрезультатно запитували: «що далі, що треба робити»? Потупцювали декілька годин, потішилися, що нас багато. Для регіоналів недосяжною мрією є вивести на вулицю хоча би декілька тисяч мотивованих не проплачених людей. А тут вийшло п’ятсот тисяч – і нічого.

Жодної реальної загрози режимові.

В неділю після обіду режим зрозумів, що цей народний здвиг нічим йому не загрожує. Спочатку вони злякалися маси народу, дехто втік з регіонального корабля. А потім, послухавши опозиційних промовців, здійснивши успішні бойові провокації – заспокоїлися. Все і далі під регіонально-олігархічним контролем.

Нейтралізація студентських лідерів.

Опозиція цілий рік не могла розворушити людей – ніхто за них не хотів навіть вийти з дому. Лише могли виставляти колони проплачених найманців із прапорами. А тут якісь студенти підняли народ! Як мислить корумпований гнилий «опозиціонер»? – треба їх купити! Приватизувати цих талановитих молодих лідерів, щоб їхні сили та ідеї працювали на його партію. Не знаю, чи вдалося, але процес розпочався. Не дай Боже студенти спокусяться так, як колись лідери «Пори» на гроші «любих друзів».

Конкуренція і розбрат.

Неозброєним оком було видно, як конкурують між собою опозиційні лідери. Ніби й послухали доброї поради, що без чіткої структури нічого не вдасться – створили Штаб Національного Спротиву. Але і далі кожен із них говорив від власного імені, про цей штаб навіть не згадували. А як нема добре структурованого менеджменту – справа приречена на провал.

Закритий клуб обраних.

Самі нічого якісного придумати чи зробити не можуть, але у свій закритий клуб самопроголошених «народних лідерів» нікого не допускають. Окрім хіба-що Луценка, толку від котрого не видно жодного. Старих досвідчених бійців, стратегів і технологів навіть не хотіли слухати.  Раніше кепкували з недосвідчених студентів, а самі повелися ще гірше. А ті із них, котрі колись були добрими провідниками, вже втратили навики - бо розжиріли на олігархічних харчах. І зовсім не змогли відчути специфіки теперішнього моменту. Самозакоханість засліпила очі.

Не отримали команди від олігархів.

Вже давно ні для кого не є секретом, що вся ця наша хвалена офіційна опозиція годується і керується олігархами. Товстосуми завжди виграють, за будь-яких обставин, бо фінансують всіх, хоч трохи впливових політиків. І при будь-якому повороті подій завжди перемагає той чи інший їхній ставленик. Не відомо чому, але олігархи команди «фас» нашим опозиціонерам зараз ще не дали.

Беззахисність перед провокаціями.

Не змогли передбачити провокацій і дієво їх нейтралізувати. Лише намагалися гасити пожежу, коли вона вже розгорілася. Оці атаки та бійки заполонили уми людей, відвернули їхню увагу від стратегічного планування і підготовки правильних наступних кроків. А ще ці кадри силового протистояння розтиражували всі світові ЗМІ. Тому світ майже не побачив чудового недільного народного здвигу, коли на вулиці вийшло півмільйона мирних усміхнених гідних людей. Нас знову представили маргіналами.

Ми свою справу зробили – з усіх міст приїхали до Києва і заявили про свою волю.

Опозиція свою справу провалила.

Вже видно, як вона може провалити президентські вибори.

Чи має вона моральне право і далі представляти наш опозиційно налаштований народ? І як ті нездари можуть бути нашим майбутнім урядом?

Це сумно. Але зараз такий час, що мусимо триматися разом.