Cьогодні і завтра.

Студенти сьогодні є рушійною силою протесту проти дій уряду і силою, яка вимагає інтеграції України з ЄС.

Власне молодим найбільше потрібна європейська перспектива України, потрібне цивілізоване майбутнє.

Політичні партійні діячі, громадські активісти, діючі депутати, як і всі інші люди, також мають право і обов’язок громадянської активності протесту та непокори. Але зараз - це вже не їхній час, настав час лідерства теперішньої молоді, студентів.

Студентські лідери на засіданні в обласній раді висловили три дуже мудрі конкретні вимоги:

• Студенти повинні становити більшість у координаційній раді Євромайдану;
• Не можна приносити на мітинги партійних прапорів і символіки;
• Ми, студенти, вже давно діємо – не заважайте нам.

Кожен із нас прийме власне рішення – їхати до Києва чи вийти на майдан свого міста. Основне – вийти, не сидіти вдома.

Якщо наш президент блефує – полегшимо йому правильний вибір. Але якщо він справді вирішив «злити» європейську перспективу країни – мусимо показати, що народ є фактором не меншої сили, ніж брутальний тиск росіян.

Цікава тенденція виявилася – люди не хочуть іти на мітинги, де майорить ліс партійних прапорів у руках живих оплачених флагштоків. Тому істерична активність нашої «опозиції» може лише знеохотити людей, допомагаючи владі нейтралізувати акції протесту.

Таким чином кожен із нас має обов’язок різко припиняти будь-яку спробу поставити людей під партійними прапорами.

Адже йдеться не про політичний процес, а про долю нації.

Тепер про «завтра».

Підпишемо чи ні угоду про асоціацію – найціннішим є згуртованість і солідарність, досягнута на цих акціях протесту. Бо, незалежно від результату Вільнюського саміту, шлях до стану цивілізованої держави вимагатиме ще багато громадянських зусиль.

Молодіжним лідерам варто врахувати недавній досвіт майданної «Пори». Тоді молодь також була рушійною силою, але потім дозволила іншим скористатися своїми здобутками. Брак політичного досвіду призвів до приватизації бренду «Пори» шустрими аферистами та їхніми прагматичними друзями.

І через рік після Майдану вже нікому було крикнути в очі Ющенку і Тимошенко про їхню зраду ідеалів Правди, Гідності та громадянського суспільства.