Dalai Lama – повний андеґраунд

Далай Лама – здавалося б тиша, спокій і усамітнення... Проте це точно не про львівський гурт, який є постійним учасником фестів на зразок: «Руйнації», «Спраги» чи РокЛьвів. Тут, радше, психоз та неординарність звучання, істерія та масовий гіпноз, в які вводить поведінка музикантів на сцені (в Тернополі на «Висадці» це добре запам’ятати) і головне – зухвалість, з якою група увірвалась в музичний андеґраунд старого міста.

Група існує лише два роки, але вже завоювала свою аудиторію. Шанувальники люблять її за новизну та нестандартність, однак самі музиканти більше згодні з критиками, які бачать в творчості Далай Лами вже давно відомі світові аналоги. Далайламістів дійсно можна порівняти із пост-роковими MOGWAY, YOURCODENAMEISMILO чи ISIS. Та все ж найближче вони до потойбічного TOOL.

Проте це, мабуть, більше стосується саме того потойбічного стану, який є невід'ємною складовою виступів Далай Лами і нестандартних ламаних розмірів та ритмів, що підкреслює шизофренічність їхньої музики. Та, напевне, найоптимальнішим є порівняння із MARS VOLTА, через масу психоделії та нойзу, а також і з самими RADIOHEAD, через дещо британське звучання та експериментальність в пошуці саунду.

Обидва вокалісти гурту використовують вокальні процесори, що наразі є нечастим явищем для української сцени. Але багатьом шанувальникам їхньої музики найбільше імпонує саме вибагливий інструментальний супровід, який здатен створити для посвячених об'ємні візуальні повідомлення. Акцент саме на візуалізації звуком. Адже хлопці намагаються, аби їхню музику можна було бачити. Йдеться, звичайно, не про кліпи, хоча своє відео на пісню «Діалог TRAIN» група вже встигла зняти. Кліп вийшов стьобним, і висміює нафталінову культуру старого Львова, наркотичну залежність окремих локальних митців від вічних гореобразів а ля «Кава з Бруківки». Для більшого розуміння пісня написана і заспівана англійською мовою, як і низка інших пісень групи.

Візуальні ж образи є чи не основою творчості гурту. Один із вокалістів художник, інший - поет. От один із них на репетиціях починає виголошувати всі свої візії-рефлексії, а другий виливати літри фарби на стіни і виписувати в конвульсіях все те, що з'являється від такого хворобливого контакту. А от як в цьому кавардаку інших четверо музикантів здатні створювати музику - загадка. Напевне, від цих практик сама їхня музика теж є загадковою і хворобливою. Про це свідчать як і специфічний, ЛАМАний стиль гри барабанщика, так і «завернутий» настрій обох гітаристів, один із яких вухогорлоніс команди, а інший просто схиблений на меморандумах Вінстона Сантеск'єро та Ауробіндо. Щодо басу - то він додає звучанню групи чіткого транс-корівського качу, від якого з'являється почуття меломанського голоду, як від останнього альбому UNCLE, адже басист завжди виступає голодним.

Зовні цілком комунікабельні і веселі хлопці з Далай Лами стають абсолютно замкнутими, або навіть іноді цинічними, коли намагаєшся вивідати, чому в них така назва і чи якось це пов'язано з їхніми релігійними переконаннями. Вони кажуть, що не є буддистами. Кажуть, що грають точно НЕ ХРИСТИЯНСЬКИЙ РОК, але перед кожним виступом їх можна «застукати» за спільною молитвою, з якої іноді долинають співи та речитативи на нез'ясованих мовах. Кому вони моляться - невідомо.

Дебютний альбом від Dalai Lama отримав назву the Sixth turtle (Шоста черепаха). Це одинадцять треків, які раніше не були записані, з них дев'ять англійською мовою. Щодо назви альбому, то вона символізує шосту стадію розвитку людства, а саме ту черепаху, на якій стоїть сучасний світ. Вона, на відміну від попередниць, повинна вилізти зі свого панцира і показати себе справжню - злу і невпевнену, стару і кволу істоту, якій ми довіряємо нашу реальність.