Дерадянізувати лівих
IQ

Дерадянізувати лівих

Ліві рухи мають обрати: декомунізуватися чи маргіналізуватися

Назарій Заноз, 9 вересня 2015 848 4

Найбільша зацікавленість у процесі декомунізації України, як не дивно, має виходити від вітчизняних лівих. Без цього процесу українських лівих не буде. Вони матимуть усі шанси перетворитися на чергові проросійські чи совково-ностальгуючі проекти, але аж ніяк не стати українськими силами.

Наразі прихильники лівої ідеології не демонструють такої готовності. Звісно, декомунізаційні закони далекі від ідеалу, до них потрібно внести немало правок. Частина методів є абсолютно совковими, тому зовсім не зашкодило би дерадянізувати й саму вітчизняну дерадянізацію. Але це все не означає, що сам процес потрібно цілком зупинити чи й поготів – скасувати.

Чи потрібен Маркс на мапах наших міст?

Вітчизняні адепти соціалізму та соціальних рухів не завше апелюють до тих моментів, котрі справді потребують змін. Значна частина прибічників лівих рухів в Україні, навіть ті, за чиєю спиною точно не стирчать вуха Москви, виступають проти того, аби хвиля перейменувань зачепила все, що містить у своїй назві ім’я Карла Маркса.

Здається, вони не розуміють, що ніхто так не викривив, не деконструював ідеї Маркса та не зробив їм такої ведмежої послуги, як комуністичний режим СРСР. Тому ностальгування за усім радянським та за Марксом водночас – це щось близьке до тієї ж опери, в котрій росіяни люблять царя-батюшку і більшовиків, котрі його знищили.

Чому марксистської топоніміки не має бути на наших вулицях? А чому має? Чим він заслужив, аби на його честь, а не, наприклад, Серена К’єркеґора, Жан-Франсуа Ліотара чи Джона Мейнорда Кейнса називалися українські вулиці, площі, мікрорайони тощо? Тим паче, у такій кількості. Чому не на честь когось із сучасних лауреатів Нобелівської премії з економіки?

Марксистські ідеї та все соціалістичне викликатиме в українців щирий спротив, допоки вони асоціюватимуться з Радянським Союзом, котрий експлуатував їх у своїй пропаганді та власних цілях. Усі соціальні та робітничі рухи нестимуть на собі тавро людиноненависницького режиму, допоки не прирівняють його у своїй свідомості із нацизмом Гітлера. В уяві неодмінно поставатимуть усі з’їзди партії з неодмінним цитуванням Маркса у компанії Сталіна, Леніна та інших «вождів пролетаріату».

Через травму депортацій, розстрілів, Голодомору та всього іншого, а також асоціювання СРСР з Росією, в України немає позитивного сприйняття соціалізму, особливо в його європейському вимірі.

Тому саме українські ліві мають бути зацікавленими в розриві цього зв’язку між власними ідеями та ідеологічними засадами СРСР. Забрати між ними знак тотожності. Зробити це можна, апелюючи до великої кількості прихильників лівих ідей в інтелектуальному середовищі українців, котрих в історії народу ніколи не бракувало, а також до досвіду західних соціалістів та есдеків.

Спостережливі читачі зауважать, що автор цих слів сам собі суперечить, адже силу-силенну таких можна відшукати й поміж щирих прихильників СРСР, котрі стояли біля його витоків, були переконаними більшовиками, троцькістами і т.д. Приклад того, що багато визначних українців віддано служили  радянській ідеології, є вельми поганою спробою виправдання, бо одні не дожили до листопадового перевороту та його втілення, тому не можна їх ототожнювати з цим людиноненависницьким режимом, декотрі швидко розчарувалися й мусили втікати від переслідувань Сталіна та компанії, хтось покінчив життя самогубством, зрозумівши, що насправді радянські ідеї далекі від їхніх ідеалів, а частину самі комуністи встигли повбивати.

Власне, те, що сучасні ліві не заявили голосно про свою відстороненість від радянського спадку, не змогли розірвати цей логічний зв’язок між собою та СРСР, а також відсутність міцної бази та невизначена позиція у національному питанні не дозволили їм отримати верх над правими під час Євромайдану.

Поява проукраїнських лівих потрібна тому, що зараз в країні відбуваються реформи, котрі хоч і просуваються повільно, відчувають спротив з усіх сторін, але все ж змогли стартувати. Так само триває зубожіння населення, і на тлі цих подій ми вже бачимо, як з того користаються політичні популісти. Натомість непопулістські соціально-орієнтовані політсили могли би виступити альтернативою цим словоблудам, коли потреба затягувати паски відпаде, але влада діятиме й далі за інерцією, намагаючись зекономити на соціальних гарантіях для населення.

Дерадянізуватись або маргіналізуватись

Україні потрібні ліві, що пройшли через дерадянізацію, а заразом позбулися пієтету до всього російського, відмовилися від популістських гасел та є доволі радикальними, аби здійснювати профспілкові акції протесту, але й достатньо помірковані, аби не перетворитися на Правий Сектор, тільки в профіль.

Доки ці процеси не відбудуться, доти всі ліві ідеї українці відкидатимуть як пережитки «совковості». Ліві рухи мають обрати: декомунізуватися чи маргіналізуватися. М’яч зараз на їхньому боці, тож вибір за ними.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук