Життя після комуністів
IQ

Життя після комуністів

Чи можливе повернення лівих в українську політику?

Семен Полтавський, 18 серпня 2015 1511 8

Нещодавно Мінюст заборонив КПУ брати участь у виборах. У борців з радянськими привидами свято – українська політика остаточно позбулася лівого флангу. Але для приходу нових лівих в Україні склалися майже ідеальні умови.

Вид, що щезає

Упродовж останніх років головним гравцем лівого політичного флангу України була КПУ. Втім, лівою вона була лише умовно. У практичній площині КПУ давно перетворилася на технічний придаток Партії регіонів, а її ідеологія зводилася до радянської риторики з поправкою на канонічну православність. Після краху режиму Януковича і заборони комуністичної пропаганди КПУ втратила все. Минулорічний розпуск фракції КПУ в парламенті та заборона брати участь у виборах просто перервали її політичну агонію.

Останній цвях у власну труну КПУ забила сама, дискредитувавши себе підтримкою сепаратизму. Так, на Луганщині активісти КПУ брали безпосередню участь у заколоті й потім стали функціонерами «республіки». Тому заборона участі у виборах – досить поблажливий вирок для партії-колабораціоніста. Тепер активісти КПУ можуть реалізувати себе хіба що на побігеньках у сепаратистів у кількох окупованих районах.

На лівому фланзі стало порожньо. Соціалістична партія, яка свого часу мала непогані перспективи, давно пішла в небуття. Те саме стосується ПСПУ – тим більше, що її лівизна завжди була лише декларативною. Фактично, це були «радянські націоналісти» з чорносотенною і сталіністською риторикою. Аналізуючи програмні засади ПСПУ, Андреас Умланд однозначно категоризував її як праворадикальну партію. Це підтверджують і зв‘язки вітренківців з російськими фашистами.

Нових лівих партій та організацій в останні роки не з‘явилося. На відміну від правих радикалів, для яких Майдан став трампліном у велику політику, ліві такою можливістю не скористалися. За винятком тих, які підтримали Антимайдан і сепаратизм, українські ліві просто проігнорували революцію і залишилися на узбіччі суспільних процесів.

Історія запрошує

Фактично, Україна позбулася не так лівих, як тих, хто маскувався під лівих. Натомість ліву риторику взяли на озброєння більш чи менш радикальні опозиціонери. На боротьбу з олігархами кличе українців і Ляшко, і Ярош, а партію робітників і селян тепер очолює не Симоненко, а Каплін. Втім, усе це – скоріше ситуативні передвиборчі коливання, ніж принципова позиція. І відсутність послідовних лівих в українській політиці – одна з найбільших загадок нашої сучасної історії.

Для того, щоб в Україні виникли потужні ліві сили, склалися майже ідеальні соціальні, політичні та економічні умови. Навіть псевдоліві партії на зразок КПУ могли б досягти значних успіхів, якби позбулися відлякуючої українофобської риторики і хоч іноді виявляли принциповість. Судячи з соціологічних опитувань, в суспільстві є потужна соціальна база для лівої партії. Золотий ключик лежить на землі, його лишень треба підібрати.

Сьогодні українці найбільше переймаються війною на Сході. Як заведено, це створює сприятливу кон‘юнктуру для національно-патріотичних сил. Але загалом українців найбільше хвилює безробіття, зростання цін, падіння виробництва, відсутнісь соцзахисту та інша «соціалка». Такий порядок денний формує бідність. Минулого року до бідних належали 22% громадян, а до кінця 2015-го таких побільшає аж до 33%. Бідні завжди незадоволені, а незадоволення завжди шукає політичного виходу.

Об‘єкт незадоволення також наявний. Це і олігархи, і корумповане чиновництво, і решта «господарів життя». Соціальне розшарування в Україні сягає критичних масштабів – за цим показником ми знаходимось на рівні країн третього світу. Одні бачать вихід у створенні прозорої ринкової економіки, інші – у наведенні порядку «сильною рукою», але всі сходяться в тому, що це положення абсолютно несправедливе.

Політика уряду щодо затягування поясів також викликає обурення суспільства. Про це промовисто свідчить обвал довіри до уряду і особистого рейтингу прем‘єра. Шокові реформи 1990-х, які призвели до масового зубожіння населення, дали лівим політичний імпульс, який вичерпався лише кілька років тому. Сьогодні кон‘юнктура знову складається на користь лівих. Уряд ліберальних реформаторів, який декларує курс на світле ринкове майбутнє, знову заганяє населення в злидні.

Злидні, соціальна несправедливість, непопулярні реформи – здається, сама історія закликає лівих в українську політику. Окрім окремих популістів, у них немає навіть серйозних конкурентів. Український політикум носиться з проблемами середнього класу як із писаною торбою, хоча він становить менше 15% населення. Натомість нижчий клас – 30% громадян – не має власного представника на політичній арені.

Лівий запобіжник

Поява лівих не просто можлива, але і бажана для України. Повторимо: бідні завжди незадоволені, а незадоволення потребує політичного виходу. Бідні є слабким місцем будь-якої політичної системи – ті, у кого немає засобів до існування, мають найбільше причин розірвати суспільний договір із державою. Саме біднота склала соціальну базу сепаратизму у Донбасі. Навесні 2014-го організатори заколоту грали не на етнічних, а на соціальних почуттях натовпу. Тому поряд із триколорами бунтівники піднімали також червоні прапори, сподіваючись на те, що шахти і заводи знову належатимуть їм, а не олігархам.

Сьогодні модно лаяти нижчі верстви суспільства. Бідні – патерналісти, совки, рагулі, вони готові битися за гречку й не готові затягувати паски заради європейського майбутнього. Проте боротися треба не з бідними, а з бідністю. А якщо з тих чи інших умов держава не здатна здолати бідність, нижчим верствам треба дати легальну можливість висловлювати свій протест. Для цього Україні й потрібна ліва партія.

Поки що українська біднота не має голосу і змушена обирати між популістами-кон‘юнктурниками та оборонцями середнього класу. Фактично, бідні не можуть навіть поставити свої проблеми на порядок денний – хоч би й за посередництва своїх парламентських представників. Але вічно так тривати не може. Суспільне невдоволення бідних рано чи пізно виллється назовні – і краще, щоб це були легальні канали, а не деструктивна народна самодіяльність, якою гарантовано скористаються провокатори і заколотники.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук