«Дотик і голос»

Ваші інструменти для орієнтування у просторі – дотик і голос. Навколо вас – повна темрява. Саме так як у найтемніший час доби – третю після опівночі. Торкайтесь до стін та не робіть різких рухів. Заплющте очі, так буде комфортніше. Ви у львівському музеї у темряві.

Інклюзивний та інтерактивний музей «Третя після опівночі» на Личаківській, 8 працює у Львові з 2023 року. Найкраще у його просторах орієнтуються незрячі гіди, які супроводжують відвідувачів впродовж 90 хвилин, руйнують стереотипи та показують, яким є світ у темряві. ZAXID.NET розповідає, як працює та чим приваблює туристів інтерактивний музей.

«Йдіть на мій голос»

Львівський музей «Третя після опівночі» розташований у двоповерховій кам’яниці XIX століття на Личаківській вулиці. Я, Таміла, яка звикла до темряви, адже з народження нічого не бачу, і двоє моїх зрячих друзів – Валентин і Марія зустрічаємось біля входу у музей, спускаємось сходами вниз.

Ми залишаємо всі речі, що світяться, у камері схову, аби не зіпсувати власну прогулянку в темряві. Адміністраторка Христина роздає квитки, які ми повинні віддати гідові Остапу.

«Мій перший робочий день збігся з першим днем незрячого гіда Остапа. До цього я ніколи не спілкувалась з незрячими, тож дуже хвилювалась коли допомагала йому пройти до зупинки й сісти у потрібний автобус», – каже адміністраторка.

Христина запевняє, що незрячий гід чудово орієнтується у просторі. Аби все пройшло безпечно варто лише дотримуватись його вказівок та не робити різких рухів руками, щоб не вдарити одне одного. Адміністраторка дає коротку рекомендацію, як користуватись білою тростиною. З кімнати лунає голос Остапа, який запрошує заходити до екскурсійного простору.

Орієнтуватися у темряві допомагає незрячий гід. Зображення згенеровано ШІ

Після короткого знайомства хлопець попереджає, що темрява неприродна для нашого мозку, тож він всіляко намагатиметься адаптуватись: «Ви можете відчувати мерехтіння чи дивні спалахи. У кожного організму це проходить індивідуально. Ви можете у будь-який момент екскурсії вийти на світло».

Мабуть, тільки зараз стало відчутно, як змішались хвилювання та цікавість. Звуки, запахи, дотики – це те, що допомагає незрячим виконувати повсякденні справи й водночас те, на що так мало звертають увагу люди, які візуально сприймають світ. Спокійна і впевнена інтонація Остапа дозволяє довіряти йому і рухатись вздовж стіни на голос. Я йду сміливо, хоч у музеї вперше. Відчуваю, що тут майже немає перешкод і багато вільного місця. Перше наше завдання – відчинити ключем квартиру. Марія наважується це зробити. У неї виходить з першого разу.

Остап скеровує голосом, куди повертати, на що зважати. У цій квартирі, як і в більшості реальних квартир, де мешкають незрячі, багато вільного простору посередині приміщення. Всі меблі розташовані вздовж стін. Знайшли фортепіано. Чому б не спробувати пограти в темряві? Кілька акордів саундтреку до відеогри Assassin's Creed від Валентина і продовжуємо досліджувати в темряві квартиру: розпізнавати предмети, визначати висоту стелі та меблів.

«Чи можуть незрячі самі приготувати чай? На що вони орієнтуються, коли наливають кип’яток?», – запитує Остап і отримує багато правильних відповідей.

Орієнтуватися можна на звук, на пар, на вагу. Беремо до рук індикатор вимірювання рідини й по черзі наливаємо воду у чашку. Марія хвилюється, але чітко визначає по звуку води, що чашка велика. Це здивувало мене, адже раніше я чомусь не вірила, що у темряві органи чуття людей, які бачать світ очима, справді починають загострюватись і працювати інтенсивніше.

Остап кличе сісти за стіл й написати у темряві листа. Я пишу лист шрифтом Брайля.

«Ой, а де я поклав конверт?, – вигукує Валентин і шукає його по поверхні стола, – Здається, лише зараз зрозумів, чому для незрячих так важливо, аби все лежало на своїх місцях».

«Коли відриватимете стрічку, аби заклеїти свій конверт, гляньте на нього», – каже Остап.

Коли стрічка відривається – спалахує світло. Остап усміхається – звичайна фізика.

Під час екскурсії відвідувачам пропонують написати лист. Зображення згенеровано ШІ

З квартири вирушаємо в сад. Під ногами м’яке покриття трави, під пальцями рук – пліт з очерету, вуха вловлюють звуки птахів. Ми простягаємо руки догори – торкаємось гілок, листя і яблук. Жартую, чи не пробував хтось зривати плоди й ламати гілки цього дерева.

«Всіляке буває на екскурсіях, – каже гід, – Йдіть на мій голос. Попереду двері з табличкою. Пропоную їх обстежити».

Напис на дверях «Виставка у темряві. Картини, що оживають» можна відчути за допомогою рельєфних літер та продубльованого шрифту Брайля. У виставковій залі звучить спокійна музика, вздовж стін розташовані столики з експонатами. За допомогою наших шести долонь вгадуємо архітектурні споруди. Майбутній архітектор Валентин відгадав майже все. Я назвала жінкою з інвалідністю «Венеру Мілоську».

Копії відомих споруд у музеї можна відчути на дотик. Зображення згенеровано ШІ

Персонажів фільмів впізнавати важче, але гід дає підказки. З картинами не легше, хоча після кількох хвилин роздумів вдалось «побачити» «Мону Лізу» да Вінчі, зрозуміти, який на дотик «Крик» Мунка. Здається, всі вже звикли, коли я беру чиюсь долоню і кажу: «Дивись». На початку екскурсії це слово викликало сміх.

Чути шум людей і машин. Наступна частина екскурсії – вулиця.

«Рухайтесь вздовж стіни будинку», – каже гід і постукує пальцями по поштовій скриньці «Укрпошти», куди ми й кинули свої написані у темряві листи.

«Валентине, зупиніться, там дорога», – стримує голос гіда, – Як думаєте, чи може незряча людина йти навмання не знаючи що попереду?».

Після наших заперечень Остап роздає білі тростини. Далі знаходимо світлофор, натискаємо на кнопку, чекаємо дозволу перейти дорогу й потрапляємо на інший бік вулиці. Стоїмо серед галасу. Це ринок. Торкаємось до товарів.

«Тама, Тама, Тама, що це?», – запитує Валентин.

Таким скороченням він називає мене лише в екстрених випадках. Допомагаю визначити предмет. Остап запрошує нас до кафе, аби перепочити та поспілкуватись.

«Маленькими кроками й поясненнями»

Про вхід до закладу сповіщають дзвіночки на дверях. Всередині чутно розважливі розмови людей. Ми сідаємо за круглий скляний стіл.

Остап Нестеровський, який не бачить з народження, у музеї працює гідом з 2023 року. Він паралельно навчається у Львівському університеті Франка на третьому курсі за спеціальністю політологія й мріє стати політичним аналітиком.

Хлопець самостійно добирається на роботу і до університету. Незнайомі локації він спершу вивчає зі своїми друзями чи рідними, які детально розповідають про розташування об’єктів, підказують, на що варто звертати увагу.

«Самостійно теж це можна робити, однак це значно довше, доводиться простити незнайомців допомогти. Свій рідний Сихівський район я вивчив майже увесь. Також знаю кілька необхідних зараз для мене маршрутів. На вулиці люди часто підходять та пропонують допомогти, особливо на пішохідних переходах чи світлофорах. Часом трапляються дуже кумедні історії. Одного разу я вже перейшов більшу частину дороги, а навздогін кричить жінка: "Зупиніться, почекайте. Я зараз допоможу вам"», – розповідає Остап.

Найбільшою проблемою для нього є громадський транспорт – хоч застосунок на смартфоні й допомагає дізнатись час прибуття, але не завжди вдається визначити номер маршруту. Особливо, коли на зупинку під’їжджають два однакові великі автобуси, які не обладнані зовнішніми динаміками для озвучування. У таких випадках Остап просить допомоги в людей. Інколи замість відповіді є мовчання.

Біла тростина, яку використовують незрячі. Зображення згенеровано ШІ

Також для Остапа некомфортно, коли його інвалідність привертає забагато уваги. «Дуже незручно, коли, наприклад, в транспорті водій змушує звільняти для мене місце з обов’язковим гучним оголошенням про те, що я незрячий», – зізнається хлопець.

Головний корпус Львівського університету, де навчається Остап, не обладнаний тактильними смугами. Через це хлопцеві важко орієнтуватися у довгих і широких коридорах, щоб знайти потрібну аудиторію.

З перших днів роботи у музеї Остап проводить екскурсії для дорослих та дітей. Він говорить, що підхід можна знайти до кожної людини.

«Дуже часто ми розповідаємо їм, яку лексику коректно вживати, виправляємо слово "сліпий» на "незрячий"», – каже Остап, – Тішить, що з таких маленьких виправлень і пояснень можна сформувати у дітей толерантне ставлення до інших».

Після розмови у кафе виходимо на світло. Остап просить зрячих примружити очі, щоб не було надто боляче адаптуватися. Останній етап екскурсії – знайомство з рельєфно-крапковим шрифтом Брайля, яким послуговуються незрячі для читання та письма. Ми пишемо крапками на квитках щось на пам’ять про музей.

«Подивіться, які приємні й акуратні ці крапки на дотик!», – дивується Валентин, – Я думав, що метал просто порве папір. А як чітко тут збережена симетрія в розташуваннях клітинок і рядків!».

Що таке музей у темряві

Засновниками проєкту є бізнес-аналітики Аліна Марненко та Володимир Дідуса. Їх надихнули розповіді друзів про існування таких музеїв за кордоном. Музей «Третя після опівночі» вперше з'явився в Україні у Києві у 2017 році. Через шість років, у 2023-му, свої двері для відвідувачів він відчинив у Львові.

Директорка музею Аліна Марненко розповідає, що вперше бажання відкрити музей у Львові виникло наприкінці 2019 року. Проте ідею відклали через пандемію COVID-19.

«У 2022 році відкриття львівської філії почалося вже як спроба релокації. У той момент я була впевнена, що київську філію доведеться закрити, і такий переїзд був останньою можливістю зберегти проєкт. Проте в результаті нам вдалося не лише зберегти київський музей, а й відкрити філію у Львові», – розповіла Аліна Марненко.

Загалом музей у темряві об’єднує в собі кілька великих ініціатив. Окрім екскурсій, команда має власну благодійну організацію «Фундація 03:00», яка збирає гроші на відновлення зору. На сайті «Третьої після опівночі» можна підвісити екскурсію, а у крамничці музею є змога придбати різноманітні аксесуари: брелоки з літерами шрифтом Брайля чи тактильні листівки, крафтові вироби, які створюють незрячі гіди, чи подарунковий сертифікат на екскурсію.

Засновниця музею Аліна Марненко розповідає, що в умовах повномасштабного вторгнення складно планувати масштабування музею. Проте є плани відкривати нові філії в Україні в інших містах.