Етно – це модно! Доведено у Львові

Танцювали усі: від малят до людей поважного віку. Хочу зазначити, що було надзвичайно багато молоді – не п’яних із осоловілими очима постійних клієнтів львівських «діскатєк», а нормальної молоді, яка здатна відрізнити справжню музику від «хітів».

«Стрибайте високо і низько, танцюйте в стилі етно-диско!», - закликав зі сцени Олег Скрипка і присутні на вечорницях негайно взяли цей наказ до виконання. Згодом ніхто про це не пошкодував.

Та це було вже після більш ніж годинного чекання під палацом спорту «Україна» (де, власне і відбувалася етно-дискотека) та у фойє спорткомплексу. Це було після недолугих спроб знайти своє місце згідно із отриманим квитком (особисто мого місця - 21-го в 2-му ряді - не виявилося взагалі, оскільки цей ряд мав всього 20 місць). Це було після мужньо вистояної черги до жіночо-чоловічого туалету із написом на дверях «Зачиняйте двері - жеби не штормило» (для справедливості - в окремих кабінках цього закладу гігієни направду «штормило» - повна сантехнічна халепа внаслідок непрохідності каналізаційних труб). Словом, усі «знаки» мали вказувати на те, що гарну ідею етно-дискотеки буде спохаблено типовими львівськими організаційними традиціями.

Похитнули мою особисту віру у те, що ця вечірка насправді буде в стилі «етно» і мешканці Львова, котрі чекали на початок дійства, як це не прикро і не зрозуміло - частина львів'ян чомусь вдягнула не традиційні національні вишиванки, а традиційний одяг «на неділю» (згідно із останніми завозами на львівські ринки). Маю зазначити, що була на аналогічній етно-вечірці у Києві і там не побачила жодної людини (!), одягнутої не у вишиванку (і хто після того П'ємонт українства?). Мабуть, це тому, що подібні речі у нашому місті відбуваються далеко не часто, і люди просто не знали, на що йшли. Проте, згодом виявилося, що «не вишивані» громадяни переважно повсідались на трибуни і споглядали те вар'ятство, яке відбувалось внизу.

Та, перш ніж перейти до «вар'ятсва», хочу зазначити ще кілька моментів, які мене подивували. Насамперед, на диво мала кількість людей, які прийшли на етно-дискотеку - адже і вартість квитка була не високою (не вище ціни на звичні дискотеки), і захід непересічним. Це свідчить, що львів'яни або дуже побожні люди (як-не як, але великий піст на дворі), або ж просто не вміють (чи не хочуть вміти) справді відпочивати.

Інший аспект - відсутність так званих VIP-персон (пригадується, у Києві на таку ж дискотеку і голова президентського секретаріату прийшов, і низка нардепів з родинами) львівського масштабу. Вочевидь, у своїх гардеробах вишиванки мають хіба головний охоронець здоров'я Львівщини Ігор Герич (його присутність на дискотеці довела, що танці - це здорово, за що окремий респект), заступник мера Львова Василь Косів та начальник управління культури міськради Андрій Сидор (мабуть, молодість чиновників взяла гору над поважністю). Щоправда, серед «знаменитостей» у залі були помічені і кілька місцевих депутатів, які чомусь стояли набундючено і в шкірянках, критично споглядаючи на згадане вище вар'ятство.

А тепер про вар'ятство. Внизу справді було весело. Вже з першими акордами «Мандрів» я зрозуміла, що означення місця і ряду - це суто умовність, бо ніхто (принаймні з тих, хто прийшов відпочити, а не подивитися) сидіти наміру не мав. І не сидів... В принципі, розповісти про ту різноманітність рухів та па, які витворювала фантазія львівських етно-танцюристів та про ту атмосферу, яка панувала в залі, неможливо - це слід було бачити і відчувати...

Потім Скрипка, чи радше ді-джей Скрипка, ще дужче задавши тону усій забаві, витанцьовуючи під неповторні етно-ритми, та направду бомбовий проект «Чоботи з бугая». Шал танцю, підкріплений «халявним» як для такого заходу пивом по 3 гривні, охопив присутніх - танцювали усі: від малят до людей поважного віку. Слід відзначити і те, що було надзвичайно багато молоді - не п'яних із осоловілими очима постійних клієнтів львівських «діскатєк», а справді нормальної молоді, яка здатна відрізнити справжню музику від розкручених «хітів». До слова, зустріла під самою сценою трьох знайомих одинадцятикласниць, передаю дослівно: «У нас післязавтра вступні іспити... Але ж ми не могли пропустити такого! Ти розумієш - не могли». Думаю, коментарі зайві. І це тішить.

Так само тішить і присутність малечі, яка не лише милувала око своїм виглядом маленьких вишиванок, а й ритмічно підтанцьовувала на рівні з дорослими. Діти - вони щирі у свої вподобаннях чи антипатіях, а жодної не танцюючої дитини у залі не було. Більше того, одна моя коліжанка прийшла на етно-вечірку на доволі пристойному місяці вагітності - мовляв, хай дитя звикає до доброго відразу...

А далі хтось наніс до залу багато кольорових кульок - на втіху діткам і дорослим. Кульки (хоч і були рекламою якоїсь фірми) відразу «вписалися» в атмосферу і застрибали над головами танцюристів, час від часу лускаючи у такт музики.

Та, на жаль, усе добре швидко минає. Вечорниці в стилі етно-диско тривали всього кілька годин. Та це були кілька годин кайфу та чудового настрою, це були кілька годин справді доброї музики, це були саме ті години, які завжди згадуватимуться із сентиментально-мрійливою посмішкою. Зрештою, це були години, котрі обов'язково хочеться повторити ще.