Феодальна Україна
IQ

Феодальна Україна

Навіщо Порошенкові особистий фонд?

Василь Расевич, 23 листопада 2463 2

Президент України Петро Порошенко довго вибудовував цю систему влади. Працював невтомно і наполегливо. Почав втілювати свою мрію відразу після обрання на найвищий пост в Україні. А може, навіть раніше. На щось подібне до нього спромігся хіба що Леонід Кучма, розбудувавши кланово-олігархічну, базовану на принципах васалітету, систему. Але Кучмі перешкодили кілька скандалів, які насправді були спрямовані не так проти нього особисто, як проти європейського вектора України.

Як не дивно, але Петрові Порошенку стала у пригоді війна. Ні, я аж ніяк не хочу звинуватити його в розпалюванні цієї війни. Її батьки добре відомі: Кремль, Владімір Путін, Віктор Янукович, Рінат Ахметов, Дмитро Фірташ та інші. Ідеться про інше. А саме про те, що, посилаючись на війну і загрозу фізичного знищення Української держави, Петро Олексійович вибудував неофеодальну систему влади.

Апогеєм торжества цієї системи стало нічне голосування за «Державний бюджет України на 2019 рік». Фактично крок за кроком Петро Порошенко з висоти посади президента усував не тільки своїх потенційних політичних конкурентів, а нівелював значення і змінював функції окремих гілок влади. Пригадаймо історію з «урядом Яценюка». За чинною Конституцією прем’єр-міністр держави має набагато ширші повноваження, ніж президент. Особливо, що стосується економічної та внутрішньополітичної сфери. Президент Порошенко мало того, що наповнив Кабінет Міністрів своїми креатурами, які демонстративно не слухалися Арсенія Яценюка, він усіма способами намагався усунути того з державно-політичної сцени. Зрештою, це йому вдалося, бо сам Яценюк втягнувся в конкуренційну боротьбу з «командою» президента.

Не допомогла Яценюку і краща, ніж у Порошенка, опінія на Заході. Вступивши в боротьбу за контроль над державними фінансовими потоками, Арсеній Яценюк сам став одним із тих спритних «кононенків». І так втратив не тільки підтримку Заходу, але і його захист. А далі про Кабінет Міністрів та посаду прем’єра можна говорити як про такий собі філіал Банкової. Теперішні «непорозуміння» Володимира Гройсмана із президентом України краще приберегти для наступної статті. Кабмін впав у жорсткі обійми Банкової, і про його самостійність та незалежність краще помовчати.

Наступною ціллю, зрозуміло, була Верховна Рада. Схоже, що її доля була наперед вирішеною, але сталося так, як не гадалося. Повною несподіванкою став великий успіх яценюківського «Народного фронту». Технологія з позбавленням Яценюка електоральних перспектив і відгризанням у нього виборців шляхом створення іменного «Блоку Петра Порошенка» тріумфального успіху не мала. Довелося Порошенкові латати діри, кооптуючи до своєї фракції колишніх регіоналів, що пройшли на мажоритарних округах. Ну і благо, що адмінресурс на мажоритарних округах забезпечив низку «вільних електронів». Але ж на гребні революції відкрито не заявиш про союз з актуальними ворогами? Тому БПП довелося довго домовлятися з НФ, де так само було немало «вчорашніх». Цей тривалий і незрозумілий українцям процес навіть отримав власну назву – «коаліціада».

Не зайвим було б, якби хтось взявся описати «коаліціаду» у всій її красі та потворності. А поки що можна сказати, що утворена під патронатом президента Порошенка коаліція від початку нагадувала знамените тріо – «лебідь – рак – щука». Банковій довелось погодитися на введення до коаліції «Батьківщини», «Самопомочі» та Радикальної партії Олега Ляшка з думкою, що вони змиряться з часом із роллю статистів. А інакше – всеукраїнське шельмування і політична смерть.

Перші місяці роботи коаліції протікали досить бурхливо. І помилкою малих партій було те, що вони не виносили на публіку інформації про те, як Банкова (БПП і НФ) намагається їх приручити і змусити покірно виконувати накази і схеми. Допоки лідер НФ – Арсеній Яценюк – боронився, у малих учасників коаліції ще були якісь шанси проявляти себе. Як тільки Яценюк і Порошенко домовилися про квоти, посади і сфери, парламентаризм в Україні зламався. Більшість в коаліції почала ставити меншість перед фактом. І тут малі партії допустилися помилки, виходячи з коаліції, вони не розтлумачили загалу, що не хочуть бути статистами в цьому дерибані.

Так була нейтралізована законодавча гілка влади. Залишилася третя – судова. Але власне тому, що залишилася стара, а контрольований парламент зам’яв її реформування, вона «із вдячності» і за традицією і надалі обслуговувала президентську вертикаль. Отже, класичний розподіл влад на законодавчу, виконавчу і судову в Україні набув своєрідного вигляду: усі незалежні, але під мудрим і неустанним керівництвом Петра Олексійовича. Тому всякі виправдання прихильників чинного президента про те, що це не його компетенція, або він чогось не може, є, м’яко кажучи, звичайним вибріхуванням.

І тепер Україна, організовуючи опір російському агресору, мобілізуючи для цього усі сили, заплющуючи очі на майже відсутність реформ і шалену корупцію, опинилася в статусі неофеодальної країни. Країни, яка формально зберігає всі атрибути демократичної, але в якій феодал з купкою своїх васалів, завдяки підкилимним війнам, маніпуляціям та оборудкам може провернути будь-яку справу. І їм нема кому протистояти, а тим паче законно покарати. Єдиним контролером за таких обставин є громадянське суспільство та його агенти – журналісти. Але й тут знайшлися методи.

Дивно, але заступивши на пост президента держави, Порошенко не тільки не відмовився від свого телевізійного дітища «5 каналу», але й правдами і неправдами встановив контроль ще над кількома іншими. У соціальних мережах засіли фабрики тролів, які намагаються брутально маніпулювати громадською думкою, відбираючи, в такий спосіб, в українців останній шанс повернути собі контроль над країною. Показовою є також законодавча ініціатива трьох депутатів від БПП: Паламарчука, Палатного і Велікіна про запровадження кримінальної відповідальності за «наклеп». Останній раз Верховна Рада вдавалася до чогось подібного у ситуації із сумнозвісними законами 16 січня 2014 року. І хоча президент Порошенко пізніше критично висловився з приводу цієї ініціативи, його представниця у ВР – Ірина Луценко встигла схвально прокоментувати спробу запровадити цензуру.

Прикладом такої феодалізації і стало голосування 22 листопада за Держбюджет-2019. Ми вже звикли до того, що прийняття бюджету країни у Верховній Раді нагадує східний базар. Під куполом торгуються майже всі: фракції, партії, бізнес-групи та окремі підприємці. Хто про закупівлю пожежних машин домовиться, хто за своїх суддів подбає, а хто фонд наступних виборів поповнить. Цього разу здивував усіх президент Петро Порошенко. Розуміючи, що вибори у березні 2019 року є для нього питанням екзистенційним, він вирішив заснувати Фонд Президента України і наповнити його коштами з державного бюджету. І дійсно, чого собі шкодувати? Тим паче, що він засновує фонд, а про наповнення подбає його ж іменна фракція в парламенті. Та й в Кабміну заперечень не буде і жодного обґрунтування від Міністерства фінансів не треба. Достатньо лише роз’яснення того, на що буде спрямовано 1 млрд грн.

Не можу стриматися, щоб не процитувати «обґрунтування» у проекті Держбюджету, винесеному на обговорення ВР: «Фонд Президента України з підтримки освітніх та наукових програм, на створення підключення інтернету у сільських школах, придбання шкільних автобусів, будівництво спортивних споруд (басейнів), а також опрацювати питання щодо запровадження механізму часткової компенсації населенню витрат, пов’язаних з підвищенням тарифів на газ, шляхом надання пільг». В обґрунтуванні також йдеться про підтримку талановитої наукової молоді, фінансування проектів, надання стипендій для навчання в Україні і за кордоном. Так, в Україні потрібно потурбуватися і про сільські школи, і про талановиту молодь, але вибачте, до чого тут президент?

Читаючи обґрунтування, не відпускає нав’язлива думка, а чому ці кошти не віддати профільним міністерствам? Чому не міністерства, які мають відпрацьовані (законні) механізми розподілу коштів та відповідний кваліфікований персонал, чому президент? Відповідь проста – тому що Петро Олексійович уявив себе повноправним господарем країни, у прямому розумінні цього слова. Для нього немає різниці між державним і його власним. Залишилося тільки вигукнути: «Держава – це я!».

Знову ж таки, знаючи потяг президента Порошенка до перерізання стрічок на відкритті різних об’єктів, можна уявити, скільки йому доведеться попрацювати ножицями, щоб освоїти цілий мільярд. Фактично Петро Порошенко створив не Фонд Президента України, а свій виборчий фонд. Під час виборчої кампанії він збирається підкупляти виборців бюджетними коштами, сформованими з їхніх же податків. Тільки цього разу вони знову будуть «промарковані» його прізвищем. А щоб про нього не забули пенсіонери, подбав про виділення коштів для Укрпошти, яка має компенсувати затрати на доставку пенсій. Але чому тут дивуватися, якщо він, як добрий і справедливий правитель, наказує зірвати пломби з котелень і запустити систему опалення в замерзаючих містах? Байдуже, що тим самим втручається у сферу приватної та комунальної економічної діяльності. Забуваючи, що тут прерогатива належить правоохоронних органам і суду.

Але для того, щоб залишитися в кріслі президента, Порошенкові нічого не шкода, особливо державного бюджету. Йому зовсім не шкода фундаментальної науки, бо Нацраді з питань розвитку науки і технологій вділили в бюджеті аж 500 тис. грн. Діючому Національному фонду досліджень (усі наукові гранти) дісталося 260 млн грн. Натомість майже фіктивному Фонду розвитку інновацій – 50 млн грн. Нереформованому проваллю, яким є Національна академія наук України, – 4 млрд грн. І в цей час аж 1 млрд грн – Фонду Президента України.

У цьому не було б нічого поганого, якби цей фонд наповнювався з позабюджетних коштів. Було б ще ліпше, якби в нього були чіткі і прозорі механізми розподілу грантів і стипендій. Без чіткого плану, контролю, експертиз, оцінок, обґрунтувань та звітності цей фонд моментально перетвориться на передвиборчу синекуру. Хоча, можливо, він так і задумувався.

Хотілося б завершити цей текст засторогою для президента: Ви не монарх, не середньовічний феодал, який на власний розсуд карає і милує своїх підданих. Ви –президент великої європейської країни, яка кров’ю довела собі і світові, що не збирається миритися з несправедливістю. Те, що Ви хочете вчинити – називається корупцією. А за це передбачається покарання. Добре, якщо воно для Вас станеться не за законами феодальної країни.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук